Майже два тижні перебував у штучній комі: Арцизька громада прощатиметься із військовим, що був важко поранений на Донеччині
Вчора, 4 січня, Арцизьку громаду Болградського району сколихнула друга за день жахлива звістка. Напередодні, 3 січня, у лікарні Вінниччини помер 31-річний мешканець Арциза, матрос частини морської піхоти Ігор Котович, який отримав численні осколкові поранення ще 19 грудня в Донецькій області.
Про це журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» розповіла подруга родини Котович Світлана Погорельник.
Життєвий шлях Ігоря був звичайним, але в той же час сповненим світлих мрій та сподівань. Народився хлопець 13 червня 1991 року в місті Арциз. Тут закінчив дев’ять класів школи №5, згодом продовжив навчання в Татарбунарському професійно-технічному аграрному училищі. Ще у дев’ятнадцятирічному віці Ігор плекав надію стати військовим. Тому в 2010 році підписав трирічний контракт на проходження військової служби на Одещині. В 2014 році пішов добровольцем захищати державні кордони України на Донбасі, в зону АТО, де знаходився протягом дванадцяти місяців.
Світлана Валентинівна зізналася нам, що найбільшим захопленням Ігоря завжди були автомобілі. Декілька років хлопець працював на шиномонтажі в рідному місті.
У 2015 році Ігор створює власну родину, а вже в 2016 році вперше стає батьком, бо народилася чарівна донечка Вікторія.
Але того ранку 24 лютого, коли розпочалося російське повномасштабне вторгнення, чоловік не міг більше перебувати вдома, бо ж над його рідною домівкою нависла ординська небезпека. Вже на другий день він вже стояв біля військкомату. Боєць боронив протягом останніх місяців Херсонщину та Запоріжжя, у жовтні отримавши там контузію. Реабілітацію після поранення проходив в медзакладі Одеси, звідки ненадовго приїхав до родини в Арциз. У листопаді Ігор вже повернувся на передові позиції Донецької області.
За той невеликий період, що чоловік знаходився в рідному місті після реабілітації, він не міг всидіти на місці, намагаючись побільше завершити хатньої роботи.
«Ігор був душею будь-якої компанії. Він мав багато друзів, разом з якими постійно щось майстрував. Хлопця завжди оточували багато позитивних людей, він полюбляв проводити свій вільний час серед дітей», – згадує Світлана Валентинівна.
Жінка зазначила, що на зв’язок з рідними боєць виходив вкрай рідко. Однак Ігорю пощастило у грудні приїхати на виписку з пологового будинку його дружини. Другого грудня чоловік вдруге став батьком. Маленька крихітка народилася на світ напередодні дня Катерини. Саме так донечку хотіла назвати її матір. Але Ігор настояв на тому, щоб дівчинці дали ім’я Валерія. Рідні Ігоря його побажання виконали.
За словами Світлани Валентинівні, військовий під час своєї осінньої реаблітації встиг завітати до вихованців дитячого садочка №5 «Росинка», який очолює Світлана Погорельник. Тоді маленькі мешканці Арциза передали через Ігоря його побратимам невеличкі подаруночки до Дня захисників України. Коли воїн їхав на фронт, пообіцяв рідним та друзям, що повернеться тільки з Перемогою. Іншого варіанту для нього не було.
На жаль, на День святого Миколая Ігор потрапив під щільний ворожий артобстріл, де отримав численні осколкові поранення. Медикам довелося військового ввести в штучну кому. І ось 3 січня серце бійця не витримало. До останньої хвилини ніхто не вірив, що смерть прийшла, щоб забрати кращого з кращих, того, що щиро вірив у Перемогу, того, що завжди посміхався й дивився смерті в очі, йшовши на бойове завдання, відважного і сильного сина, чоловіка та батька. Але сьогодні він став на варті в небесному війську.
Непосильним каменем лягла на душу родини втрата Ігоря. З молитвою здіймає очі в небо старша шестирічна донечка бійця Вікторія, сподіваючись там побачити татову зірочку, що ніколи не згасне, доки живе пам’ять про нього.
Як поінформувала прес-служба Болградської райдержадміністрації, прощальні заходи відбудуться завтра, 6 січня, об 11.00 годині в місті Арциз біля будинку покійного, а о 12.00 – в храмі Іоанна Богослова. Поховають загиблого Героя на Арцизькому міському кладовищі.
Вічна пам’ять і шана українському воїну, що до останнього подиху захищав рідну землю від окупантів.
Інна ДЕРМЕНЖІ
