Експерти розповіли, чому кремлівські пропагандисти завжди вважали Буджак «легкою здобиччю» і як цьому запобігти
Мультикультуралізм та ізольованість Буджака стали причиною того, що у фантазіях кремлівських пропагандистів ця частина Бессарабії ще з 2014 року розглядалася як легка мета, місце для ще одного сепаратистського утворення (так званої Бессарабської народної республіки). Навесні 2022 року міст через Дністровський лиман у Затоці кілька разів зазнав ворожої ракетної атаки – регіон спробували відрізати фізично.
Таку думку висловив виданню «Pragmatika» архітектор-історик, дійсний член Українського національного комітету ІКОМОС, керівник проєктів ГО Urban Re-Public. Сергій Дяченко, передає ІА «Юг.Today».
Як відомо, Буджак – південна частина Бессарабії в міжріччі Дунаю і Дністра, що виходить до Чорного моря. Історики стверджують, що топонім «Буджак» походить від турецького слова «кут». Фактично це «острів», пов’язаний із територією Одеської області та України лише двома мостовими переходами: розвідним мостом на узбережжі в Затоці та в Маяках на українсько-молдавському кордоні. Унаслідок відсутності надійних транспортних зв’язків через Дністер ця частина регіону видається ізольованою. До того ж мультинаціональний Буджак має яскраво виражену автентичність.
«Безперечною родзинкою регіону є культурні особливості, які складаються як власне взагалі з південностепового причорноморського мультикультуралізму, так і місцевого – окремих національних населених пунктів чи районів: болгарських, молдавських, гагаузьких, українських козацьких, липованських та навіть одного албанського села», – пояснює Сергій Дяченко.
Архітектор-історик наголошує: війна не спровокувала проблему, а лише виявила її.
«Міст у Затоці періодично закривається на ремонт, окрім того, він розвідний, тобто рух постійно перекривається. Слід нагадати й те, що цей міст був побудований у 1954 році, а його проєкт узагалі складений у 1913 році, тобто він надзвичайно застарілий і наразі може використовуватися лише в пасажирських перевезеннях, а також приваблювати туристів своєю інженерною сторічною конструкцією», – зазначає експерт.
Ідея поромної переправи чи будівництва нового мосту через Дністровський лиман не нова. Обговорювалися кілька варіантів. Ще у 2008 році мери Білгорода-Дністровського та Овідіополя пропонували уряду на умовах концесії побудувати п’ятикілометровий міст до Євро-2012. Це відкрило б можливість репрезентувати закордонним туристам унікальні пам’ятки – Ізмаїльську та Аккерманську фортеці, а також «українську Венецію» Вилкове. Технічний концепт передбачав спорудження аркового мосту з причалами для яхт і вантажних та пасажирських теплоходів. Але далі обговорення справа не пішла.
У 2013 році Асоціація архітекторів Одеси пропонувала взяти за прототип Ересуннський міст між Швецією та Данією й побудувати поєднаний залізничний і автомобільний міст через лиман. На початку 2021 року в Одеській ОДА згадали про новий міст як частину європейської траси Е-87.
Проєкт київського науково-дослідного інституту проєктування міст «Діпромісто» передбачав прокладання частини автомагістралі «Одеса–Рені» через новий міст від селища Роксолани до селища Салгани. Довжина мосту виросла до 5,7 км. Проєктувальники пропонували спорудити посередині лиману дамбу, щоб знизити витрати, але навіть у цьому варіанті міст «затягнув» би на півмільярда доларів. А нова гідротехнічна споруда могла порушити екосистему – тоді Дністровський лиман міг повторити долю Сасика.
«Буквально напередодні широкомасштабного вторгнення, наприкінці 2021 року, представники керівництва Білгород-Дністровського морського торговельного порту, Асоціації архітекторів Одеси та Інституту міської регенерації та дизайну представили широкому загалу концепцію будівництва Аккерманського мосту, який дозволить вирішити найголовнішу транспортну проблему. Принципова відмінність цього рішення від інших варіантів мостового переходу — розташування на північ від акваторії Білгород-Дністровського порту», – розповіла Марія Янушкевич, співзасновниця Асоціації архітекторів Одеси.
Нова функціональна концепція дозволила б скоротити міст до 4295 метрів. При цьому естакадна конструкція в 5–6 разів дешевша за аркову, зазначив Володимир Халін, архітектор і засновник Urban Regeneration & Design Institute.
«Будівництво мосту на північ від акваторії Білгород-Дністровського порту не перетинає вихід у море суднам і дозволить по лиману побудувати горизонтальну естакаду, а не великопролітний міст, що дешевше на порядок. Судноплавні габарити під естакадою 15х100 метрів дозволять розвивати річкове судноплавство та яхтинг», – вважає одеський архітектор.
Нагадаємо, навесні ми вже наводили думку Володимира Халіна стосовно необхідності створення альтернативних транспортних вузлів для півдня Одещини.
Сергій Дяченко згоден, що для мосту через Затоку передбачена роль переходу суто місцевого значення, але вважає, що головним транспортним коридором має стати не Аккерманський міст, а новий міст у верхів’ях лиману.
«Основним шляхом має бути новий Маяцький шляхопровід уздовж молдовського кордону, щоб не перетинати територію Молдови. Він має бути на палях по плавнях дністровських гирл і не порушувати крихку екосистему цих місць — це не складно зробити навіть для нашої бідної країни.
Другорядним, саме другорядним, а не головним, як пропонувалося дотепер, має бути мостовий перехід (із залізницею) через центр Дністровського лиману між Овідіополем та Білгородом-Дністровським.
Легка сучасна конструкція мосту має бути, крім іншого, естетично виваженою, щоб підкреслити та доповнити ландшафт надзвичайно важливої пам’ятки архітектури – Аккерманської фортеці. У цьому насправді найскладніше завдання для проєктування, а не власне в інженерно-технічній конструкції. Приблизно така ж транспортна проблема існує й у міста-порту Рені.
Для нього також має бути побудований новий шляхопровід із залізницею вздовж молдовського кордону і вздовж північного берега озера Кагул, щоб мати пряме сполучення з містом Болград, і сам Ренійський порт має бути також відроджений», – міркує експерт.
Як вже повідомляла ІА «Юг. Today», архітектор-історик Сергій Дяченко також розповів про перспективи туризму в Ізмаїлі у післявоєнний час.
На головному фото – Аккерманська фортеця
