Експерт про перспективи туризму в Ізмаїлі у післявоєнний час
До війни Одещина робила ставку на туризм. Концепція з основною ставкою на туризм як флагманську галузь одеського розвитку автоматично поширювалася на всю область. Останнім часом ця галузь економіки активно розвивалася і на півдні Одещини. Але війна змістила пріоритети, і вже не «курорти великої Одеси», а «порти великої Одеси» стають візитівкою регіону.
Літо без туристів, міни на пляжах, пам’ятники в захисних коконах, турбази, що згоріли, тріщини від вибухів на фасаді Воронцовського палацу і майже відрізана від «Великої України» південна Бессарабія — нова реальність воєнного часу, яку неможливо ігнорувати.
Розгорнутий аналіз подальшої долі туризму в населених пунктах Одещини підготували аналітики та експерти для сайту Pragmatika. Нас, зокрема, зацікавила думка про туристичний потенціал Ізмаїла Сергія Дяченка, архітектора-історика, дійсного члена Українського національного комітету ІКОМОС, керівника проєктів ГО Urban Re-Public.
Сергій Дяченко впевнений, що повоєнне майбутнє всіх міст, зокрема й Ізмаїла, незважаючи на ступінь їхньої самодостатності та ідентичність, необхідно розглядати в контексті розвитку навіть не Одеської області, а всього українського Причорномор’я. Але така концепція ніколи не пропонувалася й не розглядалася на рівні центральної влади.
«В міських забудовах Ізмаїла та Білгорода-Дністровського яскраво виражений молдовський вплив. В Ізмаїлі, крім того, вирізняється громада старообрядців — липованів. Вони зберегли свою давню церкву в центрі міста, липовани мають деякі особливості в архітектурі своїх помешкань. Але Ізмаїл для пересічного українця відомий насамперед як місто — турецька фортеця. І от із цією пам’яткою тут усе дуже погано. Вона виглядає покинутою, ба більше — величезним пустирем і смітником. Є багато способів сучасної презентації зруйнованих фортець і навіть археологічних пам’яток, які невидимі на поверхні. І от така «візуалізація» Ізмаїльської фортеці в будь-який сучасний спосіб (найпростіше — в якості ландшафтного парку зі спеціальним озелененням вздовж оборонних ліній і обрисів кварталів колишньої забудови з відновленням поодиноких об’єктів чи їхніх фрагментів) була б гарною пропозицією для подання на європейський грант разом зі створенням суцільної дунайської пішохідної набережної вздовж усього міста. Слід назвати одну з найвизначніших архітектурних пам’яток Ізмаїла — турецьку мечеть XVI ст. (тепер — музейний простір). Але й вона потребує відновлення мінарета і галереї», – вважає Сергій Дяченко.
Те, що війна змушує фокусуватися насамперед на питаннях логістики, не означає, що розвиток туристичного кластера скасовується, вважає експерт:
«Неможливо розділити розвиток туризму й розвиток концепції портового міста — це той випадок, коли одне підсилює друге. Ізмаїл без туризму немислимий. Також Ізмаїл немислимий без порту, зокрема й без пасажирського порту, а також без гавані для приватних яхт і катерів. Для повноцінного розвитку і порту, і туризму потрібна транспортна логістична інфраструктура. Ізмаїлу необхідна ще об’їзна дорога від Ренійського перехрестя Болградського шосе (на заході) до села Саф’яни (на північному сході) і далі до Старої Некрасівки (на сході). Ми мусимо розділити туристичну транспортну інфраструктуру і транспортно-товарну. І якби це було зроблено раніше, багатьох нинішніх проблем також не виникло б. Отже, для розвитку туризму надзвичайно важливим є комплексний дунайський маршрут Рені — Ізмаїл — Кілія — Вилкове. І він має бути продубльований річковим туристичним транспортом і пасажирським аж до Одеси».
Сергій Дяченко нагадує, що ще у 2018 році ЄС виділив гранти на розвиток туризму в Ізмаїлі, зокрема на ремонт краєзнавчого музею та благоустрій міського саду біля Покровського собору. Але, на думку архітектора, такі акупунктурні проєкти майже ніякого значення в розвитку туризму не відіграють:
«Щодо міського саду, то його проблема наразі в тому, що він перериває Суворовський проспект як транспортну магістраль. А її потрібно було б відновити, але завести під землю, щоб обидва напрямки руху були під землею, а сам сад був би без перетину автомагістралей. Також було б добре тісніше поєднати із садом і пішохідний зелений бульвар Суворовського проспекту. У такому вигляді проєкт міського саду був би більш значущим у розумінні Євросоюзу. Втім, для Ізмаїла більш корисними були й залишаються програми розвитку так званого «зеленого» туризму, який у цьому регіоні, можливо, є найрозвинутішим в усій країні. Але знову ж таки на заваді його розвитку стає транспортна логістика. В Ізмаїлі колосальний туристичний потенціал, але без зростання притоку туристів, без якісних доріг цей бізнес не зможе розвиватися. Як і без продубльованої залізниці, а також прямого сполучення з Молдовою і Кишиневом, не буде розвиватися Ізмаїльський порт. Власне кажучи, Буджак має бути вільною економічною зоною».
