Добровольці з Білгород-Дністровського району будують фортифікаційні споруди на Донеччині: голова Лиманської громади поділився враженнями

17:58 08/04/2025

Починаючи з 29 березня і по теперішній час бригада добровольців з Білгород-Дністровського району перебуває у Донецькій області. Тут вони змінили попередню групу будівельників фортифікаційних споруд з Березівського району. Робота ведеться невпинно, аби допомогти воїнам ЗСУ, які на передньому краї утримують нашу територію від наступу російського агресора, зводять захисні укріплення третьої лінії оборони. Голова Лиманської громади Василь Резніченко як старший групи відповідає за організацію та контроль за перебігом робіт. Своїми враженнями він поділився з кореспондентом «Сили громад» телефоном, передає видання «Південь сьогодні».

Наразі голова Лиманської громади з добровольцями з кожної громади Білгород-Дністровського району, які приїхали будувати фортифікаційні споруди, перебувають неподалік Покровська Донецької області. Переважна частина з тих, хто поїхав допомагати нашим захисникам – працівники комунальних підприємств:

«Ми в Донецькій області, на Покровському напрямку, неподалік Покровська, міста, яке рашисти буквально стирають в порошок щоденними обстрілами. Гатять по всьому, вже й дев’ятиповерхові будинки розбиті. У складі моєї групи 25 людей, є представники з кожної громади Білгород-Дністровського району, в основному працівники комунальних підприємств, які добре знають будівельну справу. Хочу подякувати усім, хто зараз поряд, за те що не злякалися і вже вдруге поїхали допомагати фронту, перший раз ми їздили у грудні. Це все на добровільних умовах, погодьтесь, не кожен зважиться поїхати далеко від сім’ї на кілька тижнів і працювати у важких умовах», – каже Василь Іванович.

Робота на добровольців очікувала нелегка, зокрема через постійні й тривалі обстріли. Однак вони наголошують – воїнам на фронті зараз набагато складніше, тому викладаються у своїй роботі на повну:

«Трохи і в нас ішов сніг, все розтануло швидко. Але треба визнати: працюємо в дуже складних умовах, місимо болото, вигрібаємо ґрунт з великими зусиллями і з великим навантаженням. Важко фізично, але ніхто не скаржиться, бо розуміємо, що нашим хлопцям, тим хто «на передку» в окопах, взагалі несолодко, вони мерзнуть, але стоять. Тому наші хлопці працюють всі на совість. Будівельними матеріалами, в основному деревиною, нас забезпечує місцева адміністрація, все що потрібно везуть сюди постійно, пригнали багато техніки. Гірше за погоду те, що йдуть постійні обстріли, іноді починають о дванадцятій ночі і так триває до ранку. Відчуття – що це за 5-10 кілометрів звідси. Іноді буває, гатять весь день. Сну майже немає, люди виснажені. Щоб ви розуміли, – сирен тут нема, їх ніхто не включає, бо це вже зона бойових дій. Та розуміємо: попереду нас хлопці, тому робимо все що від нас залежить, бо хочемо підставити їм своє плече», – ділиться голова Лиманської громади.

За розселення дякують місцевій владі, яка надала приміщення для тимчасового проживання будівельних бригад. Мова йде про звичайний дитячий садочок – звісно, що наразі ніяких дітей там немає, і не було вже досить давно:

«Це звичайний дитсадок, є де переночувати в дитячих групах, тут відносно тепло й затишно. Годують добре, є кухарі, все організовано, привозять готове харчування аж нам на позиції, де працюємо. Знаєте, що найбільше здивувало, як ми сюди поселились? Я побачив на стіні, поряд з дитячими іграшками й плакатами, один перекидний календар. Він тут і досі є, я вам потім сфотографую. На ньому остання дата так і залишилась: середа, 23 лютого 2022 року. На другий день діти вже до садка не пішли…» – розповідає Василь Резніченко.

Під час перебування у Донецькій області голова Лиманської громади постійно спілкується з місцевими жителями. Василь Резніченко зазначив, що, на його думку, серед тих, кого він зустрів за цей час, не було жодного прихильника «руського миру», а залишаються жити у таких умовах українці через брак коштів на житло у чужому місті:

«Вивчаю місцеве населення, мені самому цікаво. Тутешні навколо села маленькі, по 50-100 будинків, дехто з людей лишився, тримають господарство, звичайно ризикують. Проте ніякі вони не «ждуни», переконаний в цьому, або я таких не зустрічав. Є тут люди, з тих, хто вже побував в евакуації та повернувся додому, бо не мають грошей, щоб винаймати в чужому місті житло, тому вертаються до своїх хат. Звичайно, життя тут досить складне. Крім обстрілів, побутові проблеми: майже нема інфраструктури, ні пошти, ні магазину чи лікарні. Якісь продукти, ліки придбати можна з автівок, які розкладають товар просто на вулиці. Такі собі імпровізовані магазини».

Окрему увагу посадовець звернув на тому, що ремонт доріг на передовій – на часі:

«Ми часто чуємо різні думки, що, мовляв, не треба зараз ремонтувати дороги, бо це не на часі. Я з цим не згодний. А у відповідь на цю критику хочу пояснити: якраз для фронту хороші дороги – необхідність! Уявіть собі: ми за 10-30 кілометрів від лінії вогню, тут повно військових, медиків, та й до нас на укріплення везуть вантажівками, ліс, паливо для заправки техніки, боєприпаси. Якщо хтось по трасі застряг, або їде, оминаючи ями 30 км/год, – це одразу легка ціль для дрона. І це може бути смертельно. Їх тут повно, вони полюють за нашими людьми. Не раз були страшні випадки, минулого тижня один дрон упав за 10 метрів від автобуса, яким переводять нашу бригаду. Всередині був чоловік, він вцілів, але півдня приходив до тями від вибуху. На щастя, ми всі цілі, але ризикуємо стати прицілом для ворога. Тому треба розуміти, що тут рухатись трасою потрібно з максимальною швидкістю. Пересуватись треба так, щоб мати змогу маневрувати від ворога, доїхати до більш-менш укриття і вчасно сховатись. По грунтовці так не поїдеш, особливо в цю пору, самі розумієте. Навіть поранених треба швидко евакуйовувати, а коли нема дороги – втрачаються цінні години. Тому дороги у прифронтовій зоні мають ремонтуватись, хоча б ямковий, латковий, та частковий ремонт необхідний. Бо від цього залежить і логістика, і загалом життя».

Наостанок Василь Іванович зазначив про відповідальність перед Героями, які вже четвертий рік боронять країну від ворога:

«Виконуємо свій фронт роботи і передаємо наступним бригадам. Відчуваю велику відповідальність перед тими, хто вже четвертий рік бореться, б’ється за Україну. Не підведемо. Будемо допомагати стільки, скільки треба».