«Буде достойно та красиво, але… як у всіх»: чому Алея Слави в Сараті стала «яблуком розбрату» серед населення та депутатів
Алеї Слави, які після повномасштабного вторгнення відкривають у містах, селах та селищах України, замислювалися як символ пам’яті та вдячності перед тими, хто віддав своє життя заради нашої свободи та незалежності. Але в селищі Сарата Алея Слави, яка поки що є тільки на папері (навіть не в проєкті, але про це пізніше), схоже стане символом розбрату. Бо дійти згоди ані щодо місця розташування, ані щодо вигляду майбутнього об’єкту в селищі не можуть. Тим не менш, тендер на його облаштування вже проведено, переможця визначено. Ну і гроші теж виділені. Чому цим рішенням селищної ради задоволені не усі, розбиралися журналісти інформаційної агенції «Юг.Today».
Ми поспілкувалися з кількома людьми, які мають безпосереднє відношення до вказаного питання. І кожен з них в чомусь доповнив інших інтерв’юерів, а дехто в чомусь їм суперечив.
Одна з наших співрозмовниць – мати загиблого воїна Анжела Сирбу. Анжела – депутат Саратської селищної ради, голова ГО «Українська Бессарабія». І одна з ініціаторок встановлення Алеї Слави в Сараті.
«Коли сім’ї загиблих та учасники АТО звернулися до голови селищної ради Вікторії Райчевої з приводу меморіалізації пам’яті захисників, то вона зібрала деяких з них та депутатів селищної ради для обговорення. Поговорили, ну треба, треба, треба, і все… Це було десь у березні поточного року. На тому засіданні Вікторія Райчева звернулася до мене з проханням зібрати сім’ї загиблих, обговорити це питання та надати наше бачення депутатам селищної ради на наступній сесії», – згадує Анжела Василівна.
На сесію Анжела Сирбу прийшла не тільки з баченням та пропозиціями, а й з людьми, які мають досвід у проєктуванні та облаштуванні подібних об’єктів. На прохання матері загиблого воїна до Сарати приїхали архітекторка Наталія Головченко, заступник голови громадської організації Veterans HUB Odesa Микола Сторожук та начальник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк. Щоб Сергій, який зараз служить в ЗСУ, міг приїхати до Сарати, Анжелі навіть довелося звертатися з проханням до його керівництва.
Наталія Головченко привезла з собою цілий альбом ескізів, аби запропонувати підходящі для селища варіанти. До речі, зробила вона це безкоштовно.
«Вони всі виступали перед депутатами. Але ще до того, як я представила Наталію, і вона почала щось пропонувати, виявилося, що деякі депутати навіть не бажають її слухати. Архітекторка все ж виступила, а потім попросила, аби їй надали можливість показати ескізи за допомогою проектора. Коли ми перейшли в приміщення, де він встановлений, виявилося, що подивитися «малюнки» прийшли тільки троє депутатів. Також був начальник відділу культури Анатолій Сухарський. Вікторія Дмитрівна вирішила, що їй це не потрібно…» – розповідає про те, як відбувалося обговорення, наша співрозмовниця.
Тим не менше, голова громади запропонувала архітекторці розглянути в якості локації для майбутнього об’єкту місце навпроти селищної ради, на якому зараз стоїть напівзруйнована будівля колишнього відділу статистики. Оглядали ділянку усі разом. А Вікторія Райчева пообіцяла, що через місяць будівлю буде знесено, місце розчищено і підготовлено для влаштування тимчасової Алеї Слави.
«Але за місяць ми почули зовсім інше. Виявилося, що будівлю поки не можуть знести. Тому голова запропонувала такий варіант – облаштувати Алею Слави перед адмінбудівлею. Чи з однієї сторони, чи з обох. Ми на це погодилися, ми знали, що на цей проєкт відділу культури було виділено 300 000 гривень. Ми мали вирішити, як точно це робити, і, якщо знадобляться ще гроші, це питання потрібно було обговорити на наступній сесії. Ми розраховували, що це, у випадку необхідності, будуть ще сто-двісті тисяч. На прохання голови я зібрала усі сім’ї загиблих. З боку керівництва громади були лише заступник голови та її секретар», – ділиться подальшою історією питання Анжела Сирбу.
Жінка розповідає, що частина родичів загиблих наполягали на іншій локації – біля школи. Але після обговорення все ж дійшли висновку, що це впливатиме на психіку дітей, адже на будівлі закладу вже встановлені меморіальні дошки. Врешті-решт усі зупинилися на одному рішенні – влаштувати тимчасову Алею Слави в запропонованому місці.
А далі почалося найцікавіше.
«На сесії вони пропонують нам додати до цих трьохсот тисяч ще мільйон триста сімнадцять тисяч гривень. І розповідають, що виконуватиме роботи незмінний виконавець, який у нас в громаді робить абсолютно все», – продовжує свою розповідь Анжела Сирбу.
Тут ми маємо трохи відволіктися і зазначити, що згідно інформації на Prozorro, єдиним учасником та переможцем тендера з облаштування Алеї Слави, оголошеного КП «Сарата комунсервіс», стало ТОВ «Комфорт-ЛМ», керівником якого є колишній селищний голова Сарати, а нині підприємець Віктор Лохматов. Саме він, за твердженням людей, з якими ми спілкувалися, виконує абсолютно всі роботи в громаді.
Так от щодо Алеї Слави. За умовами тендеру, для її облаштування будуть використані гранітна плитка та 25 каркасів з нержавіючої сталі, в яких встановлять фото загиблих воїнів. Також виконавець має змонтувати освітлення та автоматичний полив для створення мавританського газону.
«Весь цей час від голови громади я чула, що «ми це маємо зробити достойно та красиво». Але достойно та красиво буде, коли наші хлопці повернуться живими. Щоб ми не додавали ці конструкції «з нержавіючої сталі». Адже ці конструкції нам не повернуть наших дітей. Робіть так, як усі роблять, із звичайного заліза», – пояснює позицію тих, хто не згоден з таким витратами, Анжела Сирбу.
Анжела Василівна каже, що на сесії, на якій приймалося це рішення, вона не була. Не пішла свідомо, адже матеріали щодо питань, які мали розглянути депутати, вона отримала лише за добу. Тож підготуватися не встигла.
«На наступній сесії я підготувалася і попросила у Вікторії Дмитрівни переглянути рішення щодо виділених коштів. Присутні на сесії родичі загиблих теж просили зробити все дешево і швидко. Вона всіх запевнила, що «буде швидко і красиво», і все буде зроблено до 29 серпня. Тобто за п’ять днів пообіцяли встановити Алею Слави. Ми думали, що в них вже все готове…» – розповідає про те, що відбувалося 23 серпня на останній сесії Саратської селищної ради Анжела Василівна.
Але, коли 29 серпня мати загиблого воїна хотіла покласти квіти на новій Алеї Слави, виявилося, що нічого з вищезгаданого облаштування на газоні перед адмінбудівлею не з’явилося. Стояв лише старий біл-борд. Квіти Анжела Василівна поклала до меморіальної дошки на будівлі школи.
Варто зазначити, що, хоч питання облаштування Алеї Слави в громаді обговорювалося протягом кількох місяців, саме обговорення за межі селищної ради та вузького кола родин загиблих так і не вийшло. Тобто громадськість не бачила ані проєкту, ані кошторису. Тож висловити якусь свою думку пересічні жителі громади змоги не мали. Про це на своїй сторінці в Фейсбук розповіла голова ГО «Злагода» Ольга Небога.
З Ольгою ми теж поспілкувалися. І дізналися ще дещо цікаве.
«Ми з Анжелою підійшли [до голови громади] і запитали: покажіть проєкт, покажіть кошторис. Вона почала малювати якісь картинки на листочку, розповідати, що буде «ось так, ось так..». А щодо кошторису, то тільки через письмовий запит. Напишіть у канцелярію. Ми написали і чекаємо. Але тендер вже відбувся і роботи розпочато», – поділилася подробицями візиту до Вікторії Райчевої Ольга.
Крім того, що в проєкт зараз вкладаються досить великі кошти, коли можна було б витратити набагато меншу суму, Ольгу обурює те, що, і це вказано в техзавданні до тендера, виконавцю доведеться спиляти десь п’ять-шість, а можливо і більше десятка досить великих дерев.
Є й ще один важливий момент.
«У нас розроблена концепція реновації всієї центральної частини Сарати. Це такий єдиний комплекс. Архітектор розробив рішення для центральної вулиці та двох площ. І ця Алея Слави йде всупереч цій концепції…» – аргументує свою позицію розмістити Алею Слави на місці будівлі управління статистики Ольга.
Ольга каже, що цю будівлю давно треба знести, бо там твориться жахіття. А жодна влада так і не спромоглася позбутися нікому не потрібного об’єкта посеред селища.
Чи є той проєкт та той кошторис на будівництво Алеї Слави взагалі, ми запитали у депутата Саратської селищної ради, священика Владислава Шімана.
З’ясувалося, що на липневій сесії, на якій приймалося рішення про виділення коштів у сумі 1 375 000, отця Владислава не було.
«Я не хотів за це голосувати. Я розумів, що це неправильно. Але якщо я не буду голосувати, то мене звинуватять у тому, що я проти вшанування пам’яті загиблих воїнів. А з вісімнадцяти присутніх депутатів «за» проголосували сімнадцять», – розповів наш співрозмовник.
Сам священик вважає, що такий пам’ятник має бути встановлений там, де раніше стояв пам’ятник Леніну – в центрі селища.
«Вони проголосували, вони – більшість. Завдяки партії «Наш край». Хоча ця партія заборонена, вони залишаються більшістю, їх вісім депутатів. Ще чотири людини з також забороненої ОПЗЖ. І двоє з «Довіряй ділам», вони завжди підтримують більшість. Долучилися навіть з «Європейської солідарності». Насправді цим депутатам все одно, вони повністю підтримують те, що говорить голова громади. Я їх намагався переконати на останній сесії, але почалися образи…» – розповідає депутат селищної ради.
На думку отця Владислава, Алею Слави дійсно можна було б зробити за триста-чотириста тисяч. А решту коштів витратити на потреби ЗСУ.
«Наша громада ні копійки не виділила з бюджету на ЗСУ. Я намагався якось вплинути на голову громади з цього питання, але вона каже, що в неї немає повноважень. Що в Арцизі, який я навів як приклад, зробили нібито через якихось волонтерів. Щоб було зрозуміло, гроші, які виділяються на ЗСУ, насправді виділяються на ремонт приміщень, які використовуються військовими, але ці приміщення знаходяться на балансі селищної ради. Тобто ремонтується власність громади. А на ЗСУ нічого насправді не виділяється. І в мене, на жаль, нема методів впливу на ці процеси. Я та ще один-двоє депутатів, ми нічого не можемо зробити», – розкриває деякі подробиці роботи місцевого депутатського корпусу Владислав Шіман.
Але повернемося до Алеї Слави. Тут є ще про що розповісти.
«На останній сесії (23 серпня – Авт.) я запитав: у вас є ескіз? За що ви голосували взагалі? Немає ні ескізу, ні проєкту. Я розумію, що буде «красиво». Але повинен бути хоча б ескіз. До речі, ця сума не остаточна. До неї ще додаються 300 тисяч, які були виділені відділу культури на фото. І думаю, що ця сума буде ще зростати. Вони роблять, що хочуть, тому що ніхто їх не контролює», – продовжує свою розповідь депутат.
Торкнувся отець Владислав і питання самого тендеру, який, як ми вже розповіли, виграв Віктор Лохматов.
«У нас таке поняття тендера не існує. Голова каже, що є чудовий виконавець, який всі тендери виконує сам. Тому нам тендери не потрібні. В Сараті свої реалії. «У нас свій забудовник, який сплачує податки, в якого працюють місцеві жителі». Це слова голови нашої громади», – констатує Владислав Шіман.
Ми зателефонували Вікторії Райчевій і попросили розповісти, хто автор проекту Алеї Слави за «мільйон триста», як він взагалі з’явився. А ще попросили надати фото макету, який ми могли б використати в якості ілюстрації до статті.
«Є рішення сесії. Мільйон триста тисяч – це облаштування Алеї Слави. Про який проєкт ми говоримо? Є проєкт кошторисної документації з експертизою на облаштування. Він без ілюстрацій. Він звичайний, як всі роблять, з нержавіючої сталі. У нас Алеї Слави по всій країні робляться. Яка може бути ідея? Це вимога держави, щоб у кожному населеному пункті була Алея Слави. В Сараті її немає. У нас 28 конструкцій, які затверджені рішенням сесії одноголосно. Депутати обрахували це за проєктно-кошторисною документацією. І це встановлюють. Все, там нічого такого немає. Там плитка і 28 конструкцій розміром метр на півтора. Мільйон триста тисяч. А скільки має бути? Тут є такий момент, що незрозуміла агресія кількох людей з приводу встановлення Алеї Слави. Є депутатське рішення, виділені кошти, є проєктно-кошторисна експертиза, є тендерна документація і переможець тендеру. І ми встановлюємо… Як ще відповісти? Не знаю…», – виказала свою думку голова громади.
Ми все ж попросили відповісти на питання, коли та з чиєї подачі зросла сума, яку депутати обговорили та підтримали на липневій сесії.
«Спочатку кошторису взагалі не було. Наприкінці минулого року було виділено триста тисяч гривень. Коли почали працювати робочі групи, коли визначили, скільки в нас вже загинуло героїв, цієї суми не вистачило. Ви можете зробити 28 конструкцій з плиткою та ілюстраціями за 300 тисяч? Я теж гадки не мала, скільки це може коштувати. Коли депутати все порахували, зрозуміли, що воно коштує стільки-то… Яка може бути ілюстрація? В яких населених пунктах вони є? Проєкт ми робили за законом. Дехто взагалі не робить проєкти. Алея Слави в нас буде типова, як і у всіх. Нічого іншого немає, нічого надприродного ми не робимо. Рішення приймав увесь депутатський корпус за винятком трьох депутатів, які сьогодні піднімають це питання. Звернень з боку батьків загиблих немає, ніхто більше до мене з цього приводу не звертався. Це рішення громадськості, це рішення депутатів. Була попередня сума, яку дозволяв бюджет. Була до того моменту, коли почали розглядати. А ті депутати, які сьогодні проти, вони за те, щоб ми будували меморіал, який обійдеться у десять мільйонів. Щоб його встановити, тільки за проєкт потрібно півтора мільйони сплатити. Тому ми вирішили зробити якісну Алею Слави. А коли прийде мирний час, тоді будемо виділяти мільйони. А не побудуємо ми сьогодні Алею Слави, до вас теж звернеться громадскість…», – додала Вікторія Райчева.
На жаль, більше поговорити ми не змогли, бо на голову громади хтось чекав.
Щодо меморіалу за десять мільйонів ми поставили запитання Анжелі Сирбу. За її словами, архітекторка Наталія Головченко лише продемонструвала свої ескізи. Ніяких обговорень щодо того, скільки це взагалі може коштувати, не проводилося. І ніхто не говорив про встановлення меморіалу зараз.
Як ви зрозуміли, відповіді на всі питання нам отримати не вдалося. Ніяких фото, які хоча б приблизно продемонстрували, як це буде, – теж.
До речі, ніякого типового проєкту Алеї Слави ми не знайшли. У всіх – по-різному. Де метал, де граніт, де газон з деревами та прапорами. Тож залишається чекати, щоправда ми так і не з’ясували, скільки саме, щоб побачити, як виглядає «достойно та красиво» у Сараті.
Діана ГЕРГІНОВА
