Бойовий медик з «Азову» про специфіку роботи, суд з бригадою ТрО та актуальні проблеми на фронті
Кожного дня і ночі на різних напрямках нашу державу від ворога захищають військові – кожен на своєму місці. Журналісти інформаційної агенції «Юг.Today» розповідали історії десантників, морських піхотинців, прикордонників та інших відважних захисників. Проте ті, хто захищає нас від окупанта, також часто потребують негайної допомоги, що подекуди вирішує їх долю. Цю оперативну та професійну допомогу іноді у надважких умовах надають бойові медики, деякі з яких рятують життя військовим прямо в окопах та на полі бою. Про свою роботу, погляди та військовий шлях журналістці інформаційної агенції «Юг.Today» розповів бойовий медик 12 бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України з позивним – Снейк. За певних причин військовий не розголошує свого прізвища та ім’я.
На початок повномасштабного вторгнення Снейк був 22-річним студентом медичного університету. Проте з наступом ворога хлопець одразу вирішив, що хоче стати на захист країни. Тому 28 лютого 2022 року він вступив добровольцем до лав місцевої Територіальної оборони, де його охоче взяли як медика. Вже через три місяці служби захисник дізнався, що в державному реєстрі не рахується військовослужбовцем. Все сталося тому, що хлопця мобілізували незаконно – у віці 22 років. Тому протягом наступних п’яти місяців служби в ТрО Снейк займався вивченням своєї ситуації та плануванням подальших дій:
«Я був незаконно мобілізований. Треба було піти до військкомату, а я пішов потім вже. На початку війни не можна було мобілізувати добровольців, якщо їм до 27 років, і вони не є військовим резервом. І тому ти можеш тільки підписувати контракт. А мене намагалися мобілізувати. Я проходив по базах частини, але не проходив по базах держави. Тож, мені в військкоматі спокійно дали довідку, що я не є військовослужбовцем».
Тоді Снейк вирішив, що хоче вступити до лав ЗСУ. Проте покинути бригаду ТрО вдалося тільки через суд та самовільне залишення частини. Каже, що його намагалися переконати залишитись та пояснити ситуацію з незаконною мобілізацією:
«Потім вже, коли до мене приходили з бригади, заступник командира бригади приходив до мене особисто, розмовляв зі мною. Казав: «Ну ти розумієш, що тоді ж тільки все почалося, думали, що до Дніпра дійдуть, і треба було просто захищати, тому ти пішов». Я це розумію. Але в Києві тероборону, таких людей, як я, потім просто розпустили і демобілізували. Їх просто відпустили, чому мене не могли відпустити».
Тож, захиснику довелося судитися. Завдяки наявності усіх необхідних доказів незаконної мобілізації суд все ж таки було виграно:
«Я виграв суд, потім мав би бути другий, бо рахувалося, що я самовільно залишив частину. Пішов з метою підписати контракт, бо я хотів офіційно і нормально, юридично захищеним боронити Україну. Якщо я хотів би бути добровольцем, я пішов би у добровольчу організацію, і там я би розумів, що якщо я загину, то нічого не буде. А тут мені розповідають, що я маю якісь підстави на допомогу юридичну, фінансову у ході травм, поранень і так далі, але по факту не було. Тож я вирішив просто самовільно залишити частину».
У вересні 2022 року Снейк вже підписав контракт із ЗСУ, і вже через десять днів був відправлений на курси до Великобританії – на 35 днів. Після чого майбутнього медика морської піхоти відправили на навчання до школи тактичної медицини ще на місяць. І вже потім захисник потрапив до лав 35 окремої бригади морської піхоти, хоч першочергово хотів потрапити до «Азову». Річ у тому, що в такому випадку ще студент медичного університету не зміг би отримати академічну відпустку, бо потрапити до «Азову» вдалося би значно пізніше:
«Мені терміново потрібно було підписати контракт з армією, бо інакше мене б виключили з ВНЗ (вищого навчального закладу – Авт.), а в «Азов» я би потрапив у кращому випадку через два місяці».
Вже під час служби у лавах морської піхоти, де Снейк був головним медиком батареї, військовий дізнався від друзів про можливість перевестися до «Азову». Тож, незабаром, у січні 2023 року, він подав заявку, а вже у квітні отримав наказ про перевід. З того часу захисник боронить Україну та допомагає нашим бійцям у лавах «Азову», які зараз знаходяться в районі Серебрянського лісництва на Луганському напрямку.
Наразі Снейк медик взводу та медик відділення в піхотному підрозділі, але зазначає, що в першу чергу – він боєць:
«У першу чергу я боєць, вже в другу чергу – медик. В першу чергу бойове завдання, вже в другу – медицина. Бо погана тактика – це погана медицина завжди. Хороша медицина – це не завжди хороша тактика».
Він пояснив, що під час виконання бойових завдань поранений не одразу потрапляє до медика, бо спочатку, якщо має спроможність, надає собі допомогу сам або найближчий побратим, а вже потім медик надає більш специфічну допомогу, після чого відбувається евакуація:
«Якщо є потреба мені залишитися там, наприклад, я там повинен бути, бо там ще купа хлопців, то хтось інший евакуює пораненого вже з наданою допомогою. Евакуює до точки збору поранених… Там вже повинні чекати медики, роблять переоцінку допомоги, і викликають евакуацію. Якщо медиків немає, то самі бійці викликають евакуацію».
Отже, до моменту прибуття пораненого до стабілізаційного пункту, його бачать щонайменше два медики:
«Медрота це загалом просто поліклініка всередині бригади – лікарі, фельдшера, евакуаційні машини, швидка допомога і стабілізаційний пункт».
Працювати військовому медику доводиться на різних відстанях від лінії фронту: більшість часу Снейк проводив на стабілізаційному пункті, проте на евакуації також доводилося працювати, а окрім того, два рази він був присутній на операціях, які проводилися на відстані 150-300 метрів від лінії розмежування. Він розповів, що особливо грандіозною є нещодавня безпрецедентна подія, яку висвітлювали у соцмережах «Азову» – перше переливання крові в окопі, тоді Снейк займався перевезенням поранених. Вже наступного дня військовий медик і сам був відправлений в окоп, де знаходилася точка збору поранених.
Він зазначає, що збирають поранених також на відстані близько 150-200 метрів від лінії фронту. Після цього відбувається евакуація до стабілізаційного пункту, і вже там вирішуються подальші дії щодо пораненого.
На жаль, військовим доводиться бачити загибель своїх побратимів, і особливо часто з цим доводиться мати справу медикам. Через свою спеціальність, яку Снейк здобував ще в університеті у цивільному житті, сприймати такі важкі картини, як біль, важкі поранення та загибель, йому легше, проте багатьом це пережити все ж таки досить складно:
«До цієї ситуації всі по-різному відносяться. Через те, що я медик, навчався в медичному, і в мене травматизація була ще до армії, я звик до людей, які вже точно загинуть, до трупів, хворих. Я вже знав, що це таке. Але загалом це дуже дивна така ситуація, не знаю як це описати, коли сьогодні спілкуєшся з людиною, а через кілька годин або наступного дня ти вже переступаєш через її тіло. І оце напевно для мене не складно, але думаю для більшості…»
Військовий пояснює, що з часом вдається звикати, і починають турбувати більш побутові проблеми:
«Ти звикаєш до цього, поріг проблем, які тебе турбують, звільняється. Ти стаєш більш витривалим».
А ось найважчим захисник вважає евакуацію поранених, коли треба у спорядженні проходити сотні метрів, іноді навіть без допомоги або обладнання:
«Коли ти висуваєшся на позицію, і коли треба кілометри проходити у спорядженні, евакуювати пораненого, бо не завжди є люди, аби дотягти, не завжди є обладнання, аби дотягти. Буває, навіть ношей в тебе немає. Рідко, але буває. По снігу тягнути».
Окрім того, складнощів додає місцевість, яка внаслідок обстрілів значно змінюється і стає менш безпечною для пересування. І, на жаль, не завжди захисники мають можливість користуватися їхніми окопами:
«І це найважче, коли пересічна місцевість, після артилерії багато воронок, повалені дерева, ландшафт сильно змінюється, що є ризиком для твого життя. Наразі ми в піщаній місцевості. Окоп, який ти вирив у свій зріст, вже завтра обсиплеться і буде по коліно. І ще годину тому можна було пройти, протягнути пораненого, а ще година, і там не можна іти, доводиться виходити на поверхню і вже по поверхні тягнути. Оце напевно найскладніше».
Проте військовий медик пояснює, що знайти укриття для надання термінової допомоги треба обов’язково, бо інакше загинути можуть одразу дві людини:
«Якщо ти під прямим вогнем супротивника, то єдине, що ти можеш зробити – це накласти турнікет, і все. Це по протоколу. Якщо ти розумієш, що твоє найближче укриття буде через кілометр, і терміново треба допомогу надати, ти просто забираєшся під найближче дерево, невеличкий пагорб чи яму від снаряда, або ще щось, і там вже надаєш допомогу. Все одно намагаєшся так, це в першу чергу твоя безпека. Краще один труп, ніж два трупи. Тож, тобі треба знайти все ж таки хоча б мінімальне укриття, і надавати допомогу».
Забезпеченням усім необхідним для якісної роботи захисник завдячує бригаді. Розповідає, що зазвичай медицину хоч і вважають потрібною, проте не ставлять у пріоритет, що дуже відрізняється від ситуації в «Азові», де життя особового складу особливо цінується:
«Наша бригада намагається зберегти особовий склад, тож на медицину не забивають. Загалом є проблема. Я служив у трьох частинах, я змінив три підрозділи, тож мені є з чим порівняти. І зазвичай забивають просто на медицину: спочатку снаряди, екіпа, що завгодно, а вже потім медицина. Всі розуміють, що медицина – це важливо, але всі забивають на неї. В цій бригаді не забивають».
На щастя, відома усім бригада має достатню підтримку не тільки з боку командування, а й від волонтерів, небайдужих людей та самих військових, які також роблять внесок. Тому наразі, за словами Снейка, «Азов» має навіть дороговартісну апаратуру та велику кількість розхідників для роботи медиків бригади.
Однак, є проблеми, які вирішити складніше – дефіцит в Україні певних необхідних речей. Наприклад, захисники потребують спеціальних хімічних грілок, щоб у разі втрати великої кількості крові, поранений не охолонув. Проте, як повідомив наш співрозмовник, в Україні загалом є дефіцит, а закордоном немає настільки масового виробництва, щоб задовольнити цю потребу.Окрім того, є проблеми з турнікетами, які надаються нашим військовим – вони неякісні, тому бригада закуповує їх для захисників за зібрані кошти.Також медик додав, що опіоїдний анальгетик «налбуфін», який кладуть в аптечку українських військових, хоч і не є забороненим, проте має вагомі мінуси, серед яких пригнічення дихання та неможливість майбутнього знеболення. Через це велика кількість бригад навіть відмовляється від зазначеного анальгетика.
Снейк зазначає, що бригада зокрема піклується про уніфікацію спорядження військових:
«Коли він дістане турнікет, а він його ніколи не бачив або бачив кілька разів і треба згадувати, як ним користуватися. Тобто уніфікація спорядження бойових медиків і солдатів для того, щоб всі знали що робити в будь-якій ситуації».
Окрім того, «Азов» піклується про рівень знань евакуаційних бригад, тому медики постійно проходять курси всередині бригади. Військовий каже, що порівняно з морською піхотою, де він проходив службу раніше, різниця таки є:
«Там рівень знань більш-менш адекватний, медики більш-менш укомплектовані, але не дотягує до того рівня, що є в «Азові», взагалі не дотягує. Немає такого обладнання».
Зокрема він наголошує, що до їх бригади можуть потрапити лише вмотивовані компетентні люди, тому це одна з небагатьох бригад, де немає мобілізованих не за своїм бажанням – тільки охочі.
З військовими, що були вмотивовані, проте психологічно не витримують у зоні бойових дій також вирішують питання – намагаються направляти їх до більш безпечних та тилових зон:
«Буває таке, що ти вмотивована людина, але до того моменту, поки не прилетить перший снаряд. І все, ти вже не вмотивована людина. Таких людей загалом намагаються відправити в якусь тилову територію підрозділу. Якщо ти в армії, ти вже не підеш з армії без якоїсь причини, задокументованої законом. Тож намагаються їх перемістити на якісь тилові посади. Не завжди так може вийти. Те, що ми хочемо тільки мотивованих людей і у нас є можливість приймати тільки бажаючих, є і мінус в тому, що у нас недостатньо людей, бо в нас немає приходу мобілізованих».
Каже, що бригада націлена на професіоналізм, бо саме професіонали живуть довше:
«Щоб максимальний КПД був. Ми не боягузи, але ми ще й підготовлені. Ми йдемо туди, куди більшість не полізуть».
Саме тому ще з початку підписання контракту до лав ЗСУ, військовий бажав потрапити саме до «Азову».
На питання, чи шкодував захисник про свій вибір, каже, що попри сумні моменти, ніколи не шкодував:
«Інколи раз на місяць я засмучуюсь, що я пес війни на ланцюгу, не вільна людина. Інколи просто сум бере. Але ні, мені подобається в армії, тут мені комфортно».
Щодо майбутньої Перемоги та життя після неї,Снейк має свої плани та мрії. Каже, що якщо так складеться, як закінчиться контракт, йому буде 25 років, і тоді він закінчить медичний ВНЗ та буде працювати цивільним лікарем, а також мріє пуститься у навколосвітню гастрономічну подорож:
«Я хочу подорожувати, відправитись у навколосвітню подорож гастрономічну, щоб поласувати різних іноземних смаколиків».
Наостанок він звернувся до суспільства з проханням не забувати про війну та мілітаризувати суспільство та виробництво:
«Не применшувати своїх проблем, намагатися нормально жити, але у той час і не забувати про війну. Намагатися все ж таки мілітаризувати суспільство, вчитися і готуватися. Намагатися поставити країну на військові рейки. Треба розвивати власне виробництво зброї, спорядження, медикаментів. У нас навіть бинтів нормальних немає. Я, як медик, обурений, що я жодного разу не бачив нормальних українських бинтів. Є гірше, є трохи краще, але загалом… Зробіть нормальні бинти. Медики будуть вам дуже вдячні. Оце найголовніше – ставити на військові рейки, максимум промисловості на інтереси війни. Бо такий час – війна, і треба її все ж таки виграти. Хочеш швидко зробити – треба максимум зусиль докладати, і це у будь-якій справі. Треба максимум зусиль, а ми з напівспущеними рукавами все робимо, тому буде довго та складно».
А також він наголосив, щоб українці навчалися тактичній медицині та військовій підготовці, бо війна вже показала, що можливо будь-що:
«Якщо ти хочеш вижити – тобі потрібен такмед, тобі потрібно вміти користуватися зброєю і мати мінімальне тактичне мислення. Щоб ти розумів, як укриття знайти собі, щось таки мінімальне ти повинен уміти».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
