Чому в Гагаузії мало говорять рідною мовою: думка фахівчині з тюркських мов
Гагаузьку мову десятиліттями витісняли зі шкіл, громадського простору та повсякденного життя. Її забороняли, ігнорували, оголошували «непотрібною», а носіїв привчали соромитись рідної мови. В результаті сьогодні діти в Гагаузії майже не розмовляють мовою своїх предків, а саме його існування під питанням. Про те, як асиміляція майже знищила гагаузьку мову, і чи можна ще щось виправити, журналістам NewsMaker.md розповіла письменниця, викладачка Комратського державного універсітету, фахівчиня з тюркських мов Гюллю Каранфіл, передає видання «Південь сьогодні».
– Щоб зрозуміти, що сталося з гагаузькою мовою, важливо враховувати не лише нинішній контекст, а й історію. Розкажіть, як мова викладалася у XX столітті.
– До 1918 року Бессарабія входила до складу російської імперії, і ні про яке викладання тюркської мови не йшлося (гагаузька – тюркська мова). Потім Бессарабія увійшла до складу Румунії. На початку 1930-х років посол Туреччини в Румунії Хамдуллах Супхі Танріовер проїхав гагаузькими селами і виявив, що гагаузька мова там не викладається. Він доповів про це Мустафі Кемалю Ататюрку, і той вирішив підтримати вивчення мови.
За підрахунками істориків, із гагаузьких сіл близько 100 молодих людей відправили на навчання до Туреччини – за умови, що вони повернуться на батьківщину та допомагатимуть розвитку мови. 1934 року Туреччина направила вчителів у кожне гагаузьке село.
Але потім Бессарабія увійшла до складу Радянського Союзу. Ті молоді люди так і не змогли повернутися додому. Вчителів, які не встигли виїхати, заслали до Сибіру. На заслання відправили і відомого гагаузького письменника Миколу Бабогло. Пізніше він повернувся, але на батьківщині його не прийняли – його вважали за ворога народу.
– У Радянському Союзі гагаузьку мову не викладали?
Здебільшого ні. Мову переклали на кирилицю, і при цьому одні й ті самі звуки в різних тюркських мовах стали позначати по-різному. Це робилося для того, щоб тюркські народи не розуміли одне одного. А з Туреччиною збудували настільки високий мур, що ми навіть не знали: по той бік є люди, які говорять майже так само, як ми.
У наших піснях, народних приказках звучали слова «Едірне», «Анадолу», але ми не розуміли, що це означає. Просто вимовляли їх і все. А виявляється, це назви міст та регіонів у Туреччині.
– А між собою ви спілкувалися гагаузькою?
– Вдома – так. Але в школі говорити гагаузькою було заборонено. Нам прямо казали: «Не общайтесь на своем». Навчання йшло російською мовою, всі говорили російською. Так зламали наших батьків. У селах трохи менше, але в містах точно.
У моїй родині вдома продовжували говорити гагаузькою, ми всі між собою говорили рідною мовою. Але навіть якщо людина приходила до мерії, і там сидів гагауз, то гагауз з гагаузом спілкувалися російською. Уявляєте?
Під час хрущовської відлиги гагаузька мова ненадовго повернулася до шкільної програми. Але потім знову утвердилася політика «один народ – одна мова». Наступного разу гагаузька мова повернулася до шкіл вже в період розбудови та гласності. Досить швидко з’явилися підручники. Я досі пам’ятаю здивування та захоплення, коли вчитель раптом почав говорити з нами гагаузькою. У 1930-ті роки поет Бабогло захоплювався тим, що йому викладали тюркську мову, – і те саме відчували ми.
– Тобто, політика русифікації призвела до того, що гагаузька мова сьогодні перебуває на межі зникнення?
– Цілком правильно. Це прямий результат багаторічних закликів не говорити рідною мовою. Ось результат. Зараз існує мода на те, щоб діти обов’язково розмовляли російською мовою без акцента. Я не розумію, чому наявність акцента так лякає батьків. Як дитина взагалі може говорити без акцента, якщо вона чує промову батьків з акцентом?
– Чому ця тенденція досі зберігається? Стільки років минуло з моменту здобуття незалежності Молдови.
– Можливо, батьки хочуть, щоб діти виїжджали до росії. Можливо вони вірять, що росіяни знову прийдуть сюди. А може, це просто травмовані батьки, яких виростили травмовані – забороною говорити рідною мовою – бабусі та дідусі.
– Ситуацію з гагаузькою мовою багато хто називає катастрофічною. У чому виявляється?
– У тому, що діти до 10 років взагалі не говорять гагаузькою. Підлітки 15–16 років ще розуміють мову, але нове покоління не говорить мовою предків.
– У Гагаузії діє закон «Про розширення сфер застосування гагаузької мови». Хіба не виправив ситуацію?
– Деякі покращення є. З’явилися пілотні програми, в рамках яких окремі шкільні предмети викладаються відразу кількома мовами. Це допомагає дітям навчатися швидко перемикатися між мовами.
– Чи роблять, на вашу думку, достатньо і Комрат, і Кишинів для збереження мови?
– Кишинів серйозно взявся за це питання. Була підготовлена програма вивчення мови, проводились онлайн-зустрічі з представниками шкіл, університетів та дитячих садків. Це дуже добре, але, на жаль, робити це потрібно було набагато раніше.
Самі гагаузи теж намагалися щось робити. Але наші башкани, на жаль, не були зацікавлені у збереженні мови. Останнім часом у школах почали проводити тематичні заходи, але проблема в тому, що в сім’ях люди, як і раніше, не говорять гагаузькою.
Робота, звісно, ведеться. Цього року Комратський університет разом із турецькими університетами запустив проект ModelGagauz. Він спрямований на збереження мови через нові підходи до білінгвальної освіти. У рамках проекту заплановані заходи на різних рівнях – від фотоконкурсів до створення радіопрограм гагаузькою мовою.
– Як ви бачите майбутнє? Чи може ситуація змінитись?
– Вона зміниться, якщо в Гагаузії всі початкові школи та дитячі садки переведуть на навчання гагаузькою мовою. А вже після початкової школи діти могли б обирати мову навчання – англійську, російську чи румунську. Це, звичайно, вимагатиме серйозних бюджетних витрат. Але якщо таке рішення буде ухвалено, гагаузьку мову ще можна врятувати.
На півдні Одещини теж проживає досить велика гагаузька діаспора. І проблеми мови для цих людей аналогічні тим, з якими стикаються гагаузи у Молдові. Адже історичне минуле в обох регіонах спільне. В ліцеях та гімназіях сіл, де переважає гагаузьке населення, рідну мову викладають як окремий предмет. Та чи достатньо цього для збереження гагаузької мови та культури в родинах? Яка ваша думка?
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
