Аккерманська фортеця позбавилася не всіх російськомовних табличок
Нещодавно ми вже розповідали про те, що в Аккерманській фортеці Білгорода-Дністровського зняли низку вивісок російською мовою, зокрема дві таблички про «башту Пушкіна». Однак, як повідомили у «Думській», на цьому питання деколонізації фортеці не закрито: журналісти пишуть, що найбільша табличка, встановлена московським патріархатом ще й із порушеннями, залишилася, передає видання «Південь сьогодні».
Як передає кореспондент «Думської», зняли дві плити з написом «Вежа Пушкіна», «Античне місто Тіра», «Місто майстрів» та інші.
Директор КП «Фортеця» Ігор Язаджі пояснив, що спеціальних процесів деколонізації не було – знімали усі таблички російською мовою, які потрапляли на очі:
«У нас не було спеціальних процесів деколонізації, просто з початком повномасштабного вторгнення ми почали прибирати різні написи російською мовою, які потрапляли на очі», — заявив «Думській» Ігор Язаджі.
Доктор історичних наук, археолог Андрій Красножон розповідає – жодної історичної цінності таблички не несли. Щодо вежі Пушкіна — це ще й не історична, а штучна назва вежі Емерлер Кулісі – так її іменували османи:
«Її вигадав один із фотографів початку XX століття, видаючи свої листівки із зображенням вежі Емерлер Кулісі, тобто вежі воєначальника. Ну він не знав, що вона так називається. Фотограф підписував ці листівки такою довгою фразою романтичною: це вежа, в якій Пушкін провів усю ніч, мріючи… чи ще там щось роблячи. Ну легенда легендою, назва прижилася», —пояснив археолог Андрій Красножон.
При цьому гранітну табличку, що чимось нагадує могильну, з російськомовним текстом, фактологічними помилками та ім’ям митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, Української православної церкви, встановлену біля мінарету, не прибрали, а прикрили.
Ігор Язаджі прокоментував журналістам, що демонтувати її не можна – адже це історична пам’ятка і для таких дій необхідний дозвіл Мінкультури:
«Камінь є, він підтверджує наявність тут християнського храму XIII століття, зруйнованого османами двома століттями пізніше. Підтверджено розкопками 1960 року. Цей пам’ятний знак стосується часів задовго до росії. Демонтувати його ми не можемо, це історична пам’ятка, ніяк не пов’язана з росією, по-друге, для цього потрібен дозвіл Міністерства культури. Ми не можемо просто взяти і демонтувати те, що було до нас. Російські тексти ми прибрали, а ось елементи архітектури, це нехай розпорядиться Мінкульт. У нас охоронний договір. Неважливо, хто цей камінь встановлював. У 2000 році, коли Агафангел це робив, у нас була інша історія».
За інформацією «Думської», цей камінь не є об’єктом, що охороняється, тому що його встановили без будь-яких погоджень із тим самим Мінкультом. Ну, а за змістом — розкопки відбувалися не в 1960-му, а в 1977 році. Цю думку поділяє Андрій Красножон:
«Камінь не автентичний. Чому треба наполягати на його присутності на цьому місці, незрозуміло. Тим більше з хронологічною помилкою. У XII столітті не існувало не те що цього храму, у XII столітті самого середньовічного Бєлгорода ще не існувало. Адміністрація КП «Фортеця» прикриває під камуфляжним написом оригінальний, явно не збираючись сваритися з тими, хто цей камінь колись поставив», — наполягає Красножон.
Варто зазначити, що формально закон про деколонізацію таким чином виконали. Однак «Думська» ставить послідовне питання – що робити із законом про охорону пам’яток, який порушено від самого моменту встановлення каменю? Цей камінь поставили на початку нульових на руїнах мечеті, яка сіла на фундаменти молдавської церкви XV століття:
«Спочатку на камені було написано, що на цьому місці була церква ХІІІ століття (насправді, XV). Що зробив у цьому випадку Агафангел? Він зафіксував присутність «русского мира» в самому центрі Аккерманської фортеці і позначив молдавську церкву XV століття мало не російською спадщиною», — нарікає Андрій Красножон.
Про відновлення церкви мови бути не може з погляду доцільності, законів, зокрема й про реконструкцію, додав учений. Ці дії – це якийсь напівзахід на тлі того, що сама назва міста Білгород-Дністровський залишається елементом російської історії, російської топографії XVIII століття – продовжує вчений. Цю назву місту дав Кутузов, причому з політичною метою. Біла фортеця, турецький Ак-Кермен і слов’янський Білгород — це одне й те саме. Кутузов у листуванні з Потьомкіним почав навмисно називати начебто на старовинний і слов’янський манер «Білгород». Щоб відрізняти від російського Бєлгорода, приставили довге і незручне — «Дністровський». І природно ця довга і незручна назва не прижилася. Місто продовжували називати Аккерман і така назва залишалася офіційно аж до 1944-го, доки радянська влада все ж не перейменувала його остаточно. Сама назва цього міста залишається викликом процесу деколонізації.
Джерела «Думської» запевняють, що в приватних розмовах, зокрема і з керівництвом Білгорода-Дністровського, адміністрація КП «Фортеця», і директор Ігор Язаджі зокрема, заявляв, що «пальцем не поворухне, щоб прибрати камінь». Причин такої категоричності, пише видання, він не називає.
Виконувачем обов’язків керівника «Фортеці» 51-річний підприємець і депутат місцевої міськради від «Слуги народу» Ігор Язаджі став у березні 2023-го. До цього він три роки був заступником керівника КП, кілька місяців тимчасово виконував обов’язки директора. «Думська» зауважує – за «загадковим» збігом обставин, саме в момент, коли він був т.в.о., на території фортеці вперше за багато років почали орудувати «чорні археологи» — тобто люди, які займаються незаконними розкопками, видобуваючи артефакти, які становлять наукову цінність і є загальнонародним надбанням.
При цьому не можна забувати, що старовинна фортеця — далеко не в найкращому стані. Востаннє масштабні протиаварійні роботи велися тут у 2016-2019 роках. Тоді було побудовано потужні контрфорси, які запобігли руйнуванню Північної стіни.
У 2023 році облрада планувала витратити ще 22,8 млн грн на реставрацію, проте підрядник, який виграв тендер, виявився сумнівним, і контракт зірвався.
Восени 2024 року начальник Одеської ОВА Олег Кіпер повідомляв, що до реконструкції фортеці має намір долучитися Туреччина.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото фортеці – Білгород-Дністровська РВА, фото каменю – «Думська», фото табличок про башки Пушкіна – Деколонізація.Україна
