Наймолодший з рятувальників, що постраждав під час повторного ракетного обстрілу в Одесі, майже одразу кинувся на допомогу товаришам
Артем Августинович – наймолодший рятувальник ДСНС, що прибув на місце ракетного обстрілу в Одесі 15 березня та постраждав від повторного ворожого удару. Наразі він знаходиться в лікарні. Інтервʼю з Артемом оприлюднили на сторінці ДСНС в Одеській області, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Декілька днів тому ми ділилися історією рятувальника ДСНС Олександра Донцова, що також у той день був на місці ракетного влучання. Про події того дня очима Олександра – за посиланням.
Артем розповідає, що поїхали на виклик рятувальники через декілька хвилин після першого вибуху. Навколо побачили жахливу картину: зруйновану будівлю та велике полум’я. Аж потім пролунав другий вибух. Рятувальник каже, що навіть не встиг нічого зрозуміти:
«Все, що я пам’ятаю – як я повертаюсь спиною до пожежі, лунає вибух, мене відкидає вбік, я падаю, не розумію… Навіть не чув звуку цього прильоту, я просто чую вибух, падаю. Хочу встати, але не можу відкрити очі через те, що перед очима жовто-яскрава картинка, я розумію, що горить лице».
Тоді Артем намагався загасити вогонь руками – горіло лице та підкасник. Проте одразу загасити не вдавалося, і тоді він спробував покликати на допомогу своїх колег, однак, зрозумів, що ніхто не в змозі зреагувати:
«Чую тільки стогнуть, пацани кричать – усім боляче, а я просто бачу тільки силуети, які лежать. Я не знаю, як я потушив обличчя, почав виповзати, дивлюсь на свої руки, ноги, навіть не вірив своїм очам, що в мене все залишилось на місці. Я виповз, далі все вже було як в тумані. От тоді вже таке відчуття було, що час застиг».
Трохи згодом побачив свого колегу Олександра та намагався поговорити, аби дізнатися про стан товариша, однак почув у відповідь тільки одну фразу: «Я нічого не чую». Перебуваючи в шоковому стані, вони дізналися, що у полум’ї залишилися інші їхні колеги та товариші, тож вирішили йти на допомогу. Артем зізнається, що спочатку думав, що хлопців вже немає:
«Ми зібрали сили, побачили, що там наші хлопці знаходяться. Дуже було страшно повертатися туди, дуже було страшно. Перша думка – що якщо ми туди повернемось, ми можемо не повернутись, тому що цей газ, воно до тих пір палало, вибухало».
У той час їх колега Дмитро вже знаходився у напівнепритомному стані з відритим переломом ноги, тож, рятувальники одразу зрозуміли – доведеться тягнути товариша до більш безпечного місця своїми силами:
«Тобто ми розуміємо, що його потрібно звідси забрати, якщо ми його не заберем – він заживо може згоріти».
Проте через отримані поранення у Артема з Олександром не вистачало сил дотягнути пораненого колегу. Тоді Артем вирішив спробувати підбадьорити напівнепритомного товариша, допоки до рятувальників дістається допомога:
«Перші думки були – зараз якщо ще раз один вибух чи прильот – усе. Я тримаю, кажу: «Ну, Дімка, потерпи, ще трошки, зараз нам прийдуть допоможуть». Я що я йому маю казати? Його винесли, передали до карети швидкої допомоги, і більше я не знав, що з ним».
Вже після цього він і сам почав відчувати, що стан погіршується. Коли прийшов до тями в лікарні, не одразу зрозумів, що поруч з ним в палаті його товариш Олександр. Однак, перше, про що згадали рятувальники, отямившись – це їх колеги та друзі, які також потрапили під ракетний обстріл. На жаль, вже у той день вони дізналися – їх колега Денис загинув:
«Найперша болюча новина – це що Дениса не стало. Які можуть бути відчуття? Нас просто накрило. Ми сподівались, що з іншими хлопцями все буде добре. Ми думали, сподівались, молились, що на Денисі це все закінчилось».
Вже на наступний день прийшла друга трагічна звістка – загинув їх водій Віталій. Вже друга втрата для сім’ї рятувальників:
«Це було дуже важко, адже ти з цими хлопцями кожен раз заступаєш на чергування, це вже такий тривалий час. Ми з ними пройшли вже, як-то кажуть, багато різних ситуацій важких, багато і пожеж, і прильотів, як сім’я, це друга сім’я була. І тут кажуть, що не стало…»
Підтримати Андрія до лікарні у той день приїхала дружина, з якою в них у жовтні минулого року відбулося весілля. Пропозицію коханій він зробив на Новий рік. З усмішкою згадує, яка тоді щаслива була його обраниця.
Зізнається, що хвилювався за реакцію дружини та мами, та просив кохану повідомити матері якомога м’якіше:
«Вона відразу приїхала, я навіть не очікував, що вона так швидко приїде. Я розумію, як їй це важко буде перенести, вона буде дивитись на мене. Я також не розумів, що в мене з обличчям, в мене повністю було перебинтоване обличчя, і я розумів, що вона зараз прийде, почнеться в неї істерика. Я хвилювався за неї, за маму, думав, ще й мама зараз дізнається, це буде їм дуже важко».
Наостанок рятувальник заявив, що попри пережите, залишати свою професію не збирається, адже пройшов дуже багато, і йти не планує ніколи.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Головне управління ДСНС в Одеській області
