Складено ТОП-100 пам’ятників, які варто демонтувати першочергово: які з них розташовані на Одещині
Попри те, що війна росії проти України триває з 2014 року, в українському публічному просторі все ще присутня радянська й російська символіка. З початком повномасштабного вторгнення ліквідація російської символіки, зокрема демонтаж пам’ятників, стало питанням не тільки культурної ідентичності, а й національної безпеки.
Влітку 2022 року Верховна Рада почала розробку та ухвалення так званого закону про деколонізацію. Він має назву «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Президент підписав його у квітні цього року. Цей документ створив правові підстави для вилучення радянських монументів з Державного реєстру нерухомих пам’яток України та майбутнього їхнього демонтажу.
Днями рух «Деколонізація Україна» склав перелік пам’ятників, які варто демонтувати першочергово. Зі слів учасників руху, для зручності оприлюднили ТОП-100, хоча насправді об’єктів в рази більше. Активісти планують розширити перелік за допомогою пересічних громадян.
Журналісти інформаційної агенції «Юг.Today» із всеукраїнського переліку ТОП-100 відокремили пам’ятники, які свого часу було встановлено в Одеській області.
Так, в Одесі це погруддя Пушкіну на Приморському бульварі, пам’ятник «Крила перемоги» із радянською зіркою та орденом Леніна, пам’ятники Воронцову, Олександру II, Горькому, Толстому, Висоцькому.
У Білгороді-Дністровському – пам’ятник Пушкіну та Зої Космодем’янській.
У Татарбунарах та Болграді – пам’ятник Пушкіну.
У Біляївці – пам’ятник Григорію Котовському та двом червоноармійцям.
Як бачимо, на Одещині радянська влада найчастіше встановлювала пам’ятники Пушкіну. Звичайно, на першому місці були пам’ятники Леніну, але від них вже позбавилися у всіх населених пунктах.
Щодо постаті Пушкіна наразі точаться палкі дискусії. Висвітлення різних думок на цю тему можна було спостерігати і під час брифінгу Ukraine Media Center Odesa, де зі своїми поглядами та аргументами виступили: філолог, представниця Уповноваженого із захисту державної мови Ярослава Вітко-Присяжнюк, юрист Артем Карташов, історик та екскурсовод Ігор Мозговий та журналіст Леонід Штекель.
Радикально проти залишення та продовження популяризації усього, що пов’язано з російським поетом виступила Ярослава Вітко-Присяжнюк, наголошуючи, що в першу чергу це частина міфу російської імперії. Філологиня вважає, що популяризація Пушкіна в Одесі дуже перебільшена, порівняно з іншими українськими та іноземними митцями, які присвячували не меншу увагу Одеському регіону, і сталося це внаслідок впливу ворожої ідеології.
Тож, на думку Ярослави Вітко-Присяжнюк, явище Пушкіна на Одещині напряму стосується питання національної безпеки.
Кардинально відмінну від цього думку висловив журналіст Леонід Штекель, який виступає за, з його слів, західний демократичний підхід щодо ставлення до такого культурного явища. Журналіст має на увазі відділення особистості Пушкіна та його політичних поглядів від його культурного внеску, зокрема для Одеського регіону. Також він наголосив, що за роки незалежності України, одесити мали можливість створювати нові архітектурні об’єкти тощо українським діячам культури. Проте, на його думку, народ не має бажання створювати, а прагне знищувати, що приведе українську культуру до занепаду.
Також небезпечним явищем пушкінську культурну спадщину вважає юрист Артем Карташов, який висловився, що творчість письменника пронизана оспівуванням російської імперської політики. Також він пояснив, що під час захоплення даної частини України російською імперією, таким чином ворог закріпив її за собою, поставив свій маркер, який спрацював у подальшому. Наприклад, коли під час Євромайдану одесити збиралися біля пам’ятника Пушкіну, або зараз, коли його наявність в Одесі ворог пов’язує із тим, що цей регіон історично належить росії:
«З 24 лютого 2022 року ми бачимо, що пам’ятники Пушкіну, вулиці Пушкіну, вони слугують декількома речами. Перше – це зброя уповільненої дії, дуже дешева скажемо так, тому, що один раз ти поставив цей пам’ятник і вже якщо людина сто раз пройде повз цей пам’ятник, він їй не буде здаватись якимось ворожим або чужим. Друге – це магніт для того, щоб показати російській федерації, що її тут чекають».
Раніше ми писали, що проєкт «Деколонізація. Україна» пообіцяв подарувати тому, хто наважиться знести погруддя Пушкіна, що й досі стоїть біля кінотеатру в Білгороді-Дністровському, пляшку віскі. За підрахунками активістів проєкту, витрати на організацію поїздки до Одещини для них будуть суттєво більшими, а погруддя можна рознести і однією кувалдою.
Під публікацією інформаційного агентства «Юг.Today», в якій ми про це розповідали, одразу ж з’явилося багато коментарів у стилі «А що вам зробив Пушкін?». Мешканці Аккермана, та й інших населених пунктів нашого регіону, так завзято відстоювали те, що пам’ятник повинен залишитися на своєму місці, що так і виникло бажання поставити інше питання – «а що такого зробив Пушкін для міста на Одещині, що став тут чи не національним героєм?»
При цьому жодного аргументу, який би на це питання відповідав, ніхто з коментаторів не озвучив.
Що ж стосується пам’ятника Зої Космодем’янській, то у жовтні було прийнято рішення Білгород-Дністровської міської ради про його списання шляхом демонтажу. Нагадаємо, раніше інформаційне агентство «Юг.Today» повідомляло, що спадок радянської епохи, навколо якого досі точаться суперечки, знаходиться на території школи №2 Білгорода-Дністровського.
В липні поточного року у відповіді на лист громадської організації «Деколонізація.Україна» з цього приводу виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради вказав, що питання щодо демонтажу пам’ятника розглядалося профспілковою організацією ЗЗСО №2, на території якої він розташований, в червні поточного року. За висновком організації, вказаний об’єкт є монументальною скульптурою, яка не має статус пам’ятника національного або місцевого значення. Також відсутні документи та будь-які написи чи таблички, які свідчать про те, що пам’ятник носить ім’я конкретної історичної особи. Тому підстав демонтувати скульптуру профспілка не знайшла.
Зараз пам’ятником вирішили зайнятися безпосередньо у міськраді. Зазначимо, що у додатку до проєкту рішення вказано, що на поточний момент балансова вартість пам’ятника дорівнює нулю, а сам об’єкт має назву «пам’ятник Зої», тобто дійсно офіційно не прив’язаний до історичної постаті.
Але, враховуючи те, що такі самі скульптури за радянських часів встановлювалися ледь не у кожному місті, композиція є впізнаваною. І в контексті актуальних подій її знаходження на території української школи неприпустиме.
Як бачимо, процес декомунізації та дерусифікації в Україні та, зокрема, на Одещині хоч і повільно, але триває.
Наразі далеко не всі пам’ятники входять у перелік руху «Деколонізація Україна». Наприклад, у 1997 році в Ізмаїлі було встановлено пам’ятник генерал-лейтенанту російської армії, якого вважають градоначальником Ізмаїла, Сергію Тучкову. Коли його демонтують, наразі невідомо.
Альона ХОДАРЧЕНКО
