Доля Пушкіна в Одесі: пропаганда імперської ідеології чи культурна спадщина регіону
Активна дискусія щодо долі пам’ятників та топонімів на честь російського поета Олександра Пушкіна в Одесі розпочалася ще з початком повномасштабного вторгнення. Класик російської літератури, на честь якого в Одесі стоять пам’ятники, названа одна з центральних вулиць та сквер, є меморіальні дошки та зображення на будівлях міста, став суперечливою особистістю для українського народу, більшість з якого не готова сприймати діячів ворожої культури на Батьківщині.
Висвітлення різних думок на цю тему можна було спостерігати і під час брифінгу Ukraine Media Center Odesa, де зі своїми поглядами та аргументами виступили: філолог, представниця Уповноваженого із захисту державної мови Ярослава Вітко-Присяжнюк, юрист Артем Карташов, історик та екскурсовод Ігор Мозговий та журналіст Леонід Штекель, передає інформаційна агенція «Юг.Today». Нижче ви зможете ознайомитися з контрастними поглядами, на які кожен з промовців має своє пояснення.
Радикально проти залишення та продовження популяризації усього, що пов’язано з російським поетом виступила Ярослава Вітко-Присяжнюк, наголошуючи, що в першу чергу це представник російської ідеологеми та частина міфу російської імперії. Філологиня вважає, що популяризація Пушкіна в Одесі дуже перебільшена, порівняно з іншими українськими та іноземними митцями, які присвячували не меншу увагу Одеському регіону, і сталося це внаслідок впливу ворожої ідеології:
«Давайте згадаємо ще не так давно висловлення «хорошого» росіянина Дмитра Бикова, який казав, що Одеса нічого не вартує поза контекстом російської культури. Хочу апелювати щодо відсутності широкого загалу знання Одеси в контексті української культури.. І це все відбувалося не через те, що ми не маємо свого, власного українського, а через те, що це роками замовчувалося, цьому не надавалося такої значущості, як Одесі в контексті російської культури».
Тож, на думку Ярослави Вітко-Присяжнюк, явище Пушкіна на Одещині напряму стосується питання національної безпеки.
Кардинально відмінну від цього думку висловив журналіст Леонід Штекель, який виступає за, з його слів, західний демократичний підхід щодо ставлення до такого культурного явища:
«Якщо ми виходимо з того, що Одеса є західною цивілізацією, а не східною, для котрої ідея вище за мораль, то в західній цивілізації завжди мораль вище, ніж ідея. Тобто є певні принципи, які не можна порушувати».
Журналіст має на увазі відділення особистості Пушкіна та його політичних поглядів від його культурного внеску, зокрема для Одеського регіону. Також він наголосив, що за роки незалежності України, одесити мали можливість створювати нові архітектурні об’єкти тощо українським діячам культури. Проте, на його думку, народ не має бажання створювати, а прагне знищувати, що приведе українську культуру до занепаду.
«Культура- поняття містке та об’ємне. Намагатися вирвати з цієї культури те, що туди не підходить, розтоптати приводить до одного – культури не буде взагалі. Коли ви кажете: «Ми хочемо оце підносити, а це принижувати» – це робили більшовики».
Також він наголосив, що роль Пушкіна в Одесі відбулася не завдяки імперській владі, а попри неї, бо російська влада була проти зведення пам’ятників на честь Пушкіна в Одесі.
Також небезпечним явищем пушкінську культурну спадщину вважає юрист Артем Карташов, який висловився, що творчість письменника пронизана оспівуванням російської імперської політики. Також він пояснив, що під час захоплення даної частини України російською імперією, таким чином ворог закріпив її за собою, поставив свій маркер, який спрацював у подальшому. Наприклад, коли під час Євромайдану одесити збиралися біля пам’ятника Пушкіну, або зараз, коли його наявність в Одесі ворог пов’язує із тим, що цей регіон історично належить росії:
«З 24 лютого 2022 року ми бачимо, що пам’ятники Пушкіну, вулиці Пушкіну, вони слугують декількома речами. Перше – це зброя уповільненої дії, дуже дешева скажемо так, тому, що один раз ти поставив цей пам’ятник і вже якщо людина сто раз пройде повз цей пам’ятник, він їй не буде здаватись якимось ворожим або чужим. Друге – це магніт для того, щоб показати російській федерації, що її тут чекають».
Також він натякнув, що якщо одеська влада з тих чи інших міркувань не виконає умови закону про декомунізацію, то є ризик, що взимку через сильні вітри та опади пам’ятник може якось пошкодитись, бо вже є реакція від одеситів, які не згодні з тим, що цей пам’ятник все ще стоїть.
А ось історик та екскурсовод Ігор Мозговий підтримує думку про те, що відсутність у такій кількості пам’ятників українським діячам, зокрема – Лесі Українки, яка писала та була в Одесі, не пов’язано з явищем Пушкіна в місті:
«Я не зовсім розумію, ми отримали незалежність не в 22-гому, не в 14-му році, ми отримали незалежність в грудні 1991 року. Взагалі пам’ятники, встановлені під час незалежності можна порахувати по пальцях, які більш-менш вдалі».
Також він розповів, що серед українського народу навпаки під час екскурсій більше питають про Пушкіна, ніж, наприклад, польського поета Адама Міцкевича, який також у своїй творчості багато уваги приділив Одесі:
«Знову ж таки, це не провина історика чи гіда. Це політика, яка проводилася протягом 30-ти років вже незалежної держави. Тому казати про те, що давайте знімемо Пушкіна і поставимо Лесю Українку, то ми вже давно мали її поставити і популяризувати».
Окрім того, він нагадав, що у свій час Пушкін зробив молодій Одесі піар, який був необхідний для розвитку міста.
На перший погляд, питання, хто винен у такій популярності російського діяча в Одесі та чи треба відмовитись від усіх згадок про Пушкіна в місті, для багатьох містян залишається відкритим. Але ж є Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», яким і повинені керуватися чиновники при прийнятті решень.
Амєлія МИЙНОВА
