У Запорізькій області поліг 35-річний воїн з Ізмаїльщини
Ізмаїльщина втратила ще одного сина, який захищав незалежність та територіальну цілісність України від російських окупантів. Двадцять шостого серпня під час мінометного обстрілу в напрямку села Роботине Пологівського району Запорізької області загинув командир протитанкового відділення взводу вогневої підтримки аеромобільної роти аеромобільного батальйону, солдат, 35-річний мешканець села Новомиколаївка Вилківської громади Артем Махортов.
Цю трагічну звістку журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» повідомила дружина полеглого воїна Ганна Махортова.
Як стало відомо, Артем народився 14 березня 1988 року в селі Гірське Сєвєродонецького району Луганської області. Він закінчив дев’ять класів у школі № 16 міста Золоте Гірської громади на Луганщині. Тут отримав диплом кухаря-кондитера в професійному ліцеї.
У 2014 році, коли розпочалася війна на сході України, Артем переїхав до Одеси. Зі своєю майбутньою дружиною Ганною чоловік познайомився в 2021 році в Вилковому, де працював кухарем у місцевому ресторані. Згодом молода пара переїхала знову до обласного центру, аби підзаробити. Артем влаштувався в службу безпеки магазину.
У червні 2022 року він дуже гарно освідчився Ганні. Чоловік запросив її на побачення, замовив таксі, яке доставило дівчину до оперного театру. Артем сидів біля фонтану з прекрасним букетом квітів. Тоді ж, як в кращих традиціях романтичних фільмів, чоловік став на коліно та запропонував дівчині стати його дружиною. А вже 19 січня цього року пара офіційно зареєструвала шлюб.
Ганна каже, що чоловік завжди її балував смачними стравами із м’яса, бо в їхній родині саме він їх готував.
У 2023 році закохані поверталися на Різдво до рідної для Ганни Новомиколаївки Вилківської громади. На митниці Артемові дали повістку. Чоловік не відмовився піти до лав Збройних Сил, сказавши коханій, що має захищати Україну. Чоловік дуже переживав, як подивиться в очі батькові Ганни Сергію Мерзлікіну та її брату Артуру Сосніну. Бо ж родичі дівчини, морпіхи з острова Зміїний, перебувають в російському полоні з першого дня війни.
Після 20 січня Артем залишив молоду дружину та село, де вони мешкали. Він біля двох місяців проходив навчання спочатку на Житомирщині, а згодом — в Німеччині. Біля півроку зайняла бойова підготовка в Миколаївській та Дніпропетровській областях.
Востаннє Ганна бачила чоловіка в травні, коли поїхала до нього в Дніпро. Дівчина згадує: тоді він обіцяв, що обов’язково повернеться додому і буде носити її на руках. Але все це повинно було бути після Перемоги.
Артем був веселою, доброю, чуйною людиною, душею компанії. Під час війни він став справжньою підтримкою для Ганни, саме таким надійним плечем, яким був для дівчини її батько ще до полону. Після повернення з війни Артем понад усе мріяв купити власну квартиру, народити донечку та сина, відкрити власний тату-салон, бо ж прекрасно малював.
До Запоріжжя Артем із побратимами потрапив більше місяця тому назад. Двадцять третього серпня був перший бойовий виїзд чоловіка. А вже двадцять п’ятого серпня Ганна отримала від воїна останнє повідомлення, де він запевняв, що все буде нормально, що він вирушає на бойове завдання з великим коханням в серці до дружини. На жаль, 26 серпня Артем, потрапивши під мінометний обстріл, поліг на полі бою. Наступного дня Ганна дізналася про загибель свого коханого…
Ми втратили мужнього та відважного чоловіка, який вперто стояв на захисті своєї рідної землі. Щирі співчуття дружині воїна, його чотирнадцятирічний донечці Ганні, побратимам та друзям, які залишилися зі спогадами про нього. Нехай він завжди залишиться в пам’яті як справжній Герой, який віддав життя заради свободи своєї країни.
Інна ДЕРМЕНЖІ, фото надала Ганна МАХОРТОВА
