Роздуми військового з Вилкового про очерет, додану вартість, самоповагу та екологічні трубочки для напоїв

Військовослужбовець Сергій Гнезділов неодноразово розмірковував про те, чому в його рідному Вилковому не реалізуються навіть ті ініціативи, які, здається, лежать на поверхні.
Наразі йдеться про очерет. Його в Вилковому сила силенна. Будемо відверті, місцеві жителі все ж намагаються заробити на цьому природному багатстві гроші. Але, на думку військовослужбовця, не дуже вдало. І не намагаючись замислитися над тим, як заробити за рахунок доданої вартості. Адже зібраний очерет тут одразу реалізують. При чому реалізують за кордон, але отримують за нього «копійки». Бо в якості сировини він коштує не так вже й багато.
Мешканці Вилкового, за словами Сергія, раді й цьому – заробити грошей тут особливо нема де. Але хіба цього заробітку може вистачити на нормальне життя, на одяг, освіту, відпочинок, якісь культурні розваги? Навряд.
Приводом для допису Сергія на цю тему стали відвідини кав’ярні в Києві, де до напоїв подають еко-трубочки з очерету.
«Коли я кажу, що у нас все золоте – я саме це і маю на увазі.
Україна входить в топ-5 країн-постачальників еко-продукції на світові ринки.
Якби міська влада та вилківчани розуміли, наскільки легко сьогодні створити додану вартість продукту, перестати бути постачальником сировини – у Вилкове прийшов би серйозний капітал та добробут.
Але, на жаль, наразі це саботаж будь-яких ініціатив, нерозуміння сенсу проактивності, розпродаж за безцінь земель дельти Дунаю», – констатує військовослужбовець.
Аби не вдаватися до абстрактних розмірковувань, Сергій наводить конкретну цифру, над якою варто замислитися. Київська кав’ярня купує еко-трубочки за кордоном, а конкретно – у Молдові. Одна коштує три гривні.
А скільки таких трубочок можна зробити зі зв’язки очерету, яку продають за якусь сотню гривень? І чи є різниця у відчуттях людини, шо просто збирає очерет для іноземців, та працівника підприємства, який знає, що з зібраних ним стеблин зроблять трубочки для кафе, де він може дозволити собі відпочити після робочого дня та одночасно зберегти природу, мінімізуючи користування пластиком?
Діана ГЕРГІНОВА