Які райони Одещини постраждали від Голодомору
Голодомор 1932–1933 років був не стихійним лихом, а наслідком політики радянського режиму. Він охопив усю Україну, але його прояви на півдні, в тому числі на території сучасної Одеської області, мали свою специфіку. Детально про причини та масштаби трагедії на Одещині розповіли фахівці Українського інституту національної пам’яті, передає видання «Південь сьогодні».
Причини
Хлібозаготівлі — влада насильницьки вилучала зерно, залишаючи села без харчів.
Колективізація — зруйнувала традиційне господарювання; селян силоміць заганяли до колгоспів.
Репресії проти «куркулів» — на Одещині, де переважало заможне селянство, ця кампанія особливо загострила конфлікт із владою.
Чорні дошки — райони, що «не виконували план хлібозаготівель», заносили на так звані «чорні дошки»; сюди забороняли завозити товари, перекривали торгівлю, встановлювали блокпости.
Найбільш постраждалі райони
За дослідженнями українських істориків (В. Марочко, С. Кульчицький, О. Бажан та ін.), на Одещині тяжко вразило центральну та північну частину області.
Балтський район — масові смерті від голоду, випадки людоїдства; село підлягало кількаразовим обшукам на «заховане зерно».
Балтський, Кодимський, Котовський (Подільський) райони — етнографічно близькі до Поділля, де голод був особливо сильним.
Ананьївський та Савранський райони — високий рівень смертності через занесення на «чорну дошку».
Ширяївський район — відзначався активним опором колективізації, що призвело до особливих репресій.
Березівський і Великомихайлівський райони — «зерновий пояс» області, з якого викачували найбільші обсяги зерна.
У прибережних районах голод теж відчувався, але завдяки рибальству й торгівлі з Молдовою деякі громади мали шанс на виживання.
Період найбільших втрат
Перші ознаки голоду на Одещині проявилися вже влітку 1932 року, коли селянам не дозволяли залишати зерно навіть на харчі.
Кінець 1932 — початок 1933 року — найстрашніший етап. Саме тоді райони Одещини масово потрапили під «чорні дошки».
Весна 1933 року — пік смертності. У селах на Подільщині та в центрі області вимирали цілі вулиці.
Особливості Одещини
Прикордоння — близькість до Молдови та Румунії породжувала спроби селян утекти або обміняти речі на їжу. Проте кордон жорстко охоронявся, спроби переходу каралися смертю.
Національний склад — поряд з українцями голодували й болгари, гагаузи, євреї, молдавани. Трагедія була спільною для всіх мешканців краю.
Масштаби смертності — за підрахунками істориків, у 1932–1933 рр. на території сучасної Одеської області померло щонайменше 200–250 тисяч осіб.
Пам’ять
В селах Одещини встановлено пам’ятні знаки жертвам Голодомору — у Балті, Ананьєві, Кодимі, Ширяєвому, Саврані та інших місцях.
Усна пам’ять зберігає трагічні свідчення: «люди пухли й падали на вулицях», «матері алишали дітей біля церков, сподіваючись, що їх врятують».
Висновок
Голодомор на Одещині — це не лише частина загальноукраїнської трагедії, а й окрема регіональна драма, що мала свої особливості:
найбільше постраждали північні та центральні райони області (Балта, Кодима, Ананьїв, Саврань, Ширяєве, Березівка);
пік смертності припав на зиму та весну 1933 року;
трагедія забрала життя сотень тисяч людей, залишивши по собі зруйновані громади та спустошені села.
«Сьогодні, згадуючи Голодомор, ми відновлюємо не лише загальноукраїнську, а й локальну історію — щоб жоден регіон, жодне село, жодна родина не були забуті», – зазначили в УІНП.
