Як живуть в російській окупації нащадки буджацьких болгар
До того, як це невелике село в Запорізькій області було окуповано російськими військами в лютому 2022 року, воно було центром болгарської культури. Населення становило лише близько 200 осіб, але місцева недільна школа пропонувала уроки болгарської мови та культури для дітей та дорослих. Про теперішнє життя села, жителі якого вже більше чотирьох років живуть в окупації, розповідають журналісти OFFNews, передає видання «Південь сьогодні». З міркувань безпеки наші колеги не пишуть назву населеного пункту. Але вважаємо доцільним зазначити, що наразі під російською окупацією перебуває абсолютна більшість історичних болгарських поселень Запорізької області, а це понад 30 сіл. Далі цитуємо текст статті журналісток OFFNews Тетяни Ворожко та Антоніни Андрійчук, до якого дозволимо собі додати деякі коментарі.
У місцевому культурному центрі група літніх жінок зібрала та відновила старовинні болгарські пісні за допомогою місцевих музикантів. Дитячий ансамбль пісні та танцю був настільки популярним, що його довелося розділити на три вікові групи. Дитяча та доросла групи представляли болгарські культурні традиції на фольклорних фестивалях. До села приїжджали хореографи та фольклорні колективи з Болгарії.
«У 2016 році мій дитячий ансамбль брав участь у фестивалі народної музики в Києві. Ми демонстрували нашу болгарську різдвяну традицію – колядування. У нас постійно були фестивалі – у нашому районі, в регіоні. Наше життя було дуже активним», – розповідає Олена, колишня директорка болгарської недільної школи, в інтерв’ю The Reckoning Project. (Справжнє ім’я жінки також не використовується з міркувань безпеки).
Сьогодні Олена та її родина живуть у Софії. Вона покинула село у лютому 2024 року та почала працювати вихователькою для дітей дошкільного віку, зокрема для дітей з інвалідністю та українських біженців.
Болгари на півдні України
Етнічні болгари проживають у Запорізькій та Одеській областях з кінця XVIII століття. російська імперія заохочувала їхнє переселення з Болгарії, яка тоді входила до складу Османської імперії, до своїх південних прикордонних регіонів. Поселенцям надавали землю, звільняли їх від військової служби та податків на строк до семи років, а також гарантували свободу віросповідання та культурного життя.
До другої половини XIX століття в регіонах з болгарським населенням діяло близько 50 болгарських початкових шкіл, а також працювали болгарська гімназія в Болграді та болгарські середні школи в Преславі та Комраті.
У 1871 році реформа скасувала особливий статус болгарських поселенців. Після неї почалася посилена русифікація в освіті, управлінні та культурному житті.
У 1920-х роках, у рамках більшовицької політики коренізації, культурне життя болгар пережило відродження. Виникли болгарські школи, культурні установи та місцеве самоврядування. Однак цей період був недовгим.
Як і українці, етнічні болгари втрачали життя членів своєї спільноти і майно, а також зазнавали культурних репресій в результаті радянської політики відчуження, репресій та голоду, зокрема під час Голодомору.
Олені зараз за 50, вона виросла в Одеській області в сім’ї батька болгарина та матері росіянки. Вона каже, що за радянських часів дітей у школі сварили, якщо вони розмовляли болгарською.
Нам невідомо, в якому саме селі росла героїня, може статися, що насправді вона добра знайома когось з наших читачів. Але підтвердити її слова можуть її ровесники різних національностей – болгари, румуни (молдовани), гагаузи, від яких в школі вимагали «говоріть на нормальном», тобто російською мовою. А свою рідну залишити для спілкування вдома з батьками.
Відновлення болгарської культури після 1991 року
Після 1991 року, коли Україна проголосила незалежність, місцеві етнічні болгари за підтримки Софії, Києва та Європейського Союзу почали відновлювати свою культурну спадщину.
У 1993 році Болградська гімназія знову відкрилася, ставши важливим центром болгарської освіти та культурного життя в Україні. За нею з’явилися інші навчальні заклади та курси для учнів і вчителів болгарською мовою, болгаромовні газети та телевізійні програми, а також численні організації місцевих етнічних болгар.
«Ми відновлювали болгарську культуру. Ми навчали дітей мови. Багато батьків не розмовляли болгарською зі своїми дітьми. Багато з них навіть не знали її», – каже Олена, яка разом зі своїм чоловіком, також болгарином, переїхала до Запорізької області.
Згідно з переписом населення 2001 року, 204,6 тис. громадян України ідентифікували себе як болгари. Близько 150,7 тис. з них проживали в Одеській області та 27,8 тис. у Запорізькій, які є основними районами історичного болгарського розселення.
Війна
Частина Запорізької області була окупована у перші дні повномасштабного російського вторгнення.
24 лютого 2022 року Олена та її родина прокинулися від звуку ракетних обстрілів. Невдовзі після цього вони побачили танки з солдатами, що проїжджали повз село.
У той час син Олени навчався в університеті в Софії, а донька закінчувала 11 клас вдома. Дівчина мріяла продовжити навчання у Львові, але батьки наполягали, щоб вона разом з іншою дівчиною, на рік старшою за неї, поїхала до свого брата в Болгарію.
Подбавши про безпеку дітей, Олена та її чоловік, у яких було понад 100 вуликів, вирішили залишитися. Вони сподівалися, що українська армія витіснить російські війська та звільнить село.
Олена та більшість вчителів відмовилися продовжувати викладання у недільних та звичайних школах за російської окупаційної влади. Спочатку було закрито недільну школу, а потім культурний центр.
Олена припускає, що можлива втрата фінансування ЄС та відмова вчителів співпрацювати могли сприяти їхньому закриттю. Однак вона не могла уявити, що вільне та активне життя школи та культурного центру не зможе продовжуватися за нових умов.
«Життя в селі зникло. Життя під окупацією дуже похмуре: порожні вулиці, люди бояться розмовляти один з одним», – згадує вона.
Спочатку Олена та інші мешканці, незвичні до щоденного страху, відкрито висловлювали своє невдоволення нав’язуванням російської мови, освітніх стандартів та символіки в школах. Але незабаром вона перестала спілкуватися з сусідами і виходила з дому лише до магазину.
Найстрашнішими були ранки. Тоді російські солдати обшукували будинки.
«О 6:30 ранку прокидаєшся від гавкоту собак. Це було схоже на фільми про нацистську окупацію, коли німці шукають радянських партизанів. Це жахливо. Вони ходять з двору на двір. Вісім солдатів зайшли до нашого двору. Двоє залишилися надворі. Ти маєш віддати їм свої документи, поки вони все обшукують».
Вони тиснули на мешканців, щоб ті отримали російські паспорти. Чим більше людей у селі отримувало російські паспорти, тим більше уваги окупаційна влада приділяла Олені, її чоловікові та іншим мешканцям, які відмовлялися.
У якийсь момент родині сказали, що сусід поскаржився, що вони агітують за Україну. Тоді солдати почали їх допитувати.
«Яке ваше ставлення до спеціальної військової операції?» – запитали Олену.
Вона сказала їм, що їй це не подобається.
«Як вона мені може подобатися, коли чоловіки гинуть з обох боків? Як я можу радіти цій смерті», – не стримує вона емоцій і розповідає про свої страждання – її доньці довелося залишити школу лише за кілька місяців до випускного, а вона не могла бачитися зі своїми дітьми та не могла бути з матір’ю.
Після цього інциденту подружжя зрозуміло, що їм доведеться їхати. Вони попрощалися зі своїми бджолами та поїхали до дітей у Софію. Олена почала працювати майже одразу після приїзду, але їй знадобилися місяці, щоб позбутися постійного відчуття страху.
«Люди там живуть у постійному страху. Не можна висловлювати свою думку. Коли ми приїхали сюди, ми спочатку були такі скуті. Ми навіть боялися розмовляти телефоном з нашими близькими в Україні. Зараз повернулося відчуття свободи та спокою, але ми відчуваємо сильний біль через те, що там відбувається».
Окуповані території в Запорізькій області
Ольга Гажева, яка представляється головою болгарської громади Запорізької області, у липні розповіла Studio Efir , що етнічні болгари на окупованих росією територіях продовжують вільно розмовляти болгарською мовою та розвивати свою національну ідентичність.
Представники болгарського уряду та великих організацій етнічних болгар в Україні, однак, описують іншу картину.
У грудні 2022 року Райна Манджукова, виконавчий директор Виконавчого агентства у справах болгар за кордоном, заявила , що недільні школи на окупованих територіях Запорізької області були закриті, а викладання болгарської мови призупинено.
До повномасштабного вторгнення Болгарія фінансувала 16 болгаромовних недільних шкіл у Запорізькій області. Зараз залишилася лише одна – у місті Запоріжжя, каже Іван Ангелов, голова Запорізького міського болгарського товариства «Відродження».
Голова Запорізького обласного товариства болгарської культури Василь Мітков також підтверджує, що, за інформацією організації, всі недільні школи на окупованій території закриті.
У червні 2025 року тодішній міністр закордонних справ Болгарії Георг Георгієв заявив у письмовій відповіді депутатам, що понад 30 тис. болгар, переважно із Запорізької області, проживають під російською окупацією, і що їхні права, включаючи право вивчати болгарську мову, систематично обмежуються.
«В порушення міжнародного права вивчення болгарської мови в державних школах на окупованих територіях заборонено. Болгарські недільні школи в містах Мелітополь та Бердянськ, що фінансуються болгарською державою, змушені припинити очне навчання. Під тиском окупаційної влади закрито відремонтований Болгаро-український ліцей у Приморську, який у недавньому минулому був одним із провідних навчальних закладів з вивчення болгарської мови в Україні», – повідомляє болгарське ЗМІ Darik News , цитуючи його відповідь.
Нагадаємо, що в цей час на півдні Одещини у кожному болгарському селі працюють болгарські недільні школи, а болгарська мова, як предмет, є невід’ємною частиною учбового плану.
У березні 2023 року, за даними Inform.ZP.ua та Центру журналістських розслідувань , російські війська вилучили комп’ютери та інші цінні речі з ліцею в Приморську.
Ліцей має міцні зв’язки з Болгарією – майже половина його випускників продовжують навчання в болгарських університетах.
Болгарське життя триває в Запоріжжі
У перші дні повномасштабної війни болгарські організації в Україні допомагали евакуювати мешканців міст і сіл, захоплених російськими військами, до Болгарії, розповів Мітков проекту «Розплата».
Багато болгар також оселилося в місті Запоріжжя, яке на момент підготовки матеріалу розташовувалося лише приблизно за 20 кілометрів від лінії фронту.
Туди ж було перенесено деякі навчальні заклади, пов’язані з болгарською мовою та культурою, зокрема ліцей у Приморську. Цілі адміністрації та багатьох мешканців міст і сіл, що потрапили під російську окупацію, перемістили до Запоріжжя.
«У нас є Приморська громада та громада з Бердянської області, де в деяких селах болгари становлять майже 90 відсотків населення. Адміністрації цих громад переїхали сюди, а разом з ними приїхала й частина болгар. Учні, евакуйовані з окупованих територій, продовжують відвідувати недільні заняття. Болгарські громади організовують заходи, пов’язані з болгарським життям і культурою, але вони вже не в тому масштабі, що був до окупації», – зазначає Мітков.
Софія продовжує підтримувати зв’язки з болгарською громадою в Україні, яка постраждала від війни. 28 травня 2026 року виконуюча обов’язки голови Посольства Болгарії в Україні Олена Слатинська-Ованезова та консул Стефан Балобанов відвідали Запоріжжя, де зустрілися з представниками обласної адміністрації та місцевої болгарської громади.
Хоча культурний центр у селі Олени закритий, вона рада дізнатися, що місцевий фермер зібрав і зберіг болгарські національні костюми. Вона мріє колись знову вийти в них на сцену.
Однак Олена не вірить, що повернеться, і не вірить, що її село колись поверне таке ж яскраве болгарське культурне життя, як до окупації. Більшість сімей з дітьми виїхали. Будівля клубу руйнується через брак обслуговування.
До окупації місцеві винороби щороку приїжджали до села на традиційне болгарське свято Трифон Зарезан.
«Люди приїжджали з сусідніх болгарських сіл, приносили своє вино, і ми обирали короля. Ми завжди влаштовували святковий концерт… Тепер залишилися лише спогади».
Таврійські болгари (або болгари Приазов’я) є безпосередніми нащадками бессарабських болгар, які переселилися в Північне Приазов’я (Таврійську губернію) у 1861–1863 роках. Весь цей час вони, як і болгари, що лишилися на півдні Одещини, зберігали свою мову та культуру. І так само з настанням незалежності відроджували свою культуру, збираючи не тільки матеріальні артефакти, але й безцінні спогади, що протягом свого життя зберігали їхні батьки та діди. Проте сьогодні, на жаль, результати цієї кропіткої роботи руйнує російська окупація, знову насаджуючи чужу мову, пісні, сценічні костюми та традиції, які ніколи не були притаманні багатонаціональній Таврії.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
