У Болградському ліцеї відкрили меморіальні дошки на честь чотирьох полеглих Героїв
Сьогодні, 28 травня, у Болградському ліцеї №2 відбулось відкриття меморіальних дошок на честь чотирьох випускників закладу, які загинули, захищаючи Україну — Сергія Дачева, Артема Будяна, Валерія Касапа та Олександра Бортника. Про це повідомили у Болградській міській раді, передає видання «Південь сьогодні».
Право зняти синьо-жовтий стяг з пам’ятних дошок було надано їхнім матерям та дружинам: матері Артема Будяна — Аурелії Миколаївні, дружині Валерія Касапа — Валентині Іванівні, дружині Олександра Бортника — Ользі Юріївні та матері Сергія Дачева — Ларисі Гаврилівні.
«Олександр Бортник, Сергій Дачев, Артем Будян, Валерій Касап… Вони були дітьми, учнями, друзями. А стали янголами. Захисниками. Прикладом того, що любов до рідної землі сильніша за страх. Що честь — не просто слово в підручнику, а вибір, який вони зробили свідомо. Ці дошки — не просто символ втрати. Це — символ нашої пам’яті. Нашої незламності. Нагадування кожному: свобода має ціну, і її заплатили найкращі з нас. Я схиляю голову перед вами, родини Героїв. Перед вами — вчителі, які виховали мужніх синів України, приклад сили духу. Ми ніколи не забудемо. І зробимо все, щоб подвиг наших Героїв жив не лише у граніті, а в наших вчинках, у наших серцях, у майбутньому, яке вони нам подарували. Світла пам’ять та шана нашим Героям», – зазначив Болградський міський голова Сергій Димитрієв.
На заході прозвучала хвилина мовчання та відбулося покладання квітів.
«Дякую кожному, хто прийшов згадати наших хлопців. Ваша присутність і ваша пам’ять — це наш єдиний порятунок у цьому горі. Ми втратили найдорожчих, але я вірю, що світ пам’ятає, за що вони загинули», – звернулася до присутніх дружина загиблого морпіха Олександра Бортника — Ольга.
Олександр Сергійович Бортник народився 21 лютого 1992 року. У 2009 році закінчив школу. На війні він був з 22-річного віку. Тоді Олександр нікому з рідних не казав про це, оскільки не хотів, щоб мама з татом переймалися. Як грім серед ясного неба у 2014 році до батьків надійшла звістка про важке поранення Сашка, яке він отримав під Іловайськом. У ті часи військовий отримав два важкі поранення, був на межі від загибелі, однак це не зупиняло його. Вірним військовій службі Олександр був понад 10 років – до останнього подиху.
За час служби Олександр Бортник неодноразово отримував від держави та військового командування нагороди. Командира мінометного взводу мінометної батареї підрозділу морської піхоти було відзначено державною нагородою України ще при житті, але Олександр не встиг отримати заслужений орден. Він загинув 14 вересня 2024 року на Херсонському напрямку. Поховали воїна 19 вересня.
Сергій Борисович Дачев народився у 1985 році в місті Болград, де провів багато років свого життя. Працював військовослужбовцем у Державній прикордонній службі України – служив у місцевому підрозділі. Після початку війни у 2014 році захисник брав участь в спецопераціях в зоні АТО й продовжив службу після початку повномасштабного вторгнення. На жаль, 6 вересня 2024 року, захищаючи Україну від російських окупантів на Харківському напрямку, лейтенант Державної прикордонної служби загинув.
Артем Олегович Будян народився 3 вересня 1988 року. Був старшою дитиною у родині, мав двох молодших братів. Артема згадують працьовитим, добрим серцем та готовим завжди прийти на допомогу. З дитинства його виховували із почуттям любові та пошани до рідної країни, тому із початком повномасштабного вторгнення, підписавши контракт, чоловік приєднався до лав ЗСУ. Захисник служив у десантно-штурмових військах. Брав участь у виконанні бойових завдань на найгарячіших напрямках фронту, зокрема на Харківщині, де воїн прийняв свій останній бій. 23 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку, захисник загинув внаслідок отриманого поранення.
Валерій Іванович Касап народився 10 липня 1973 року в Болграді. Після закінчення школи проходив строкову військову службу. Трохи згодом Валерій вирішив присвятити себе військовій справі, тому влаштувався до лав прикордонних військ. Паралельно із цим підвищував свій професійний військовий рівень в школі прапорщиків й дослужився до старшого прапорщика. З початком повномасштабного вторгнення військовий перейшов служити до 88-го окремого батальйону морської піхоти. Під час виконання бойових завдань на фронті здоров’я воїна погіршилось, тому у 2023 році захисника перевели в запас. 31 грудня 2023 року, після відчайдушних спроб вилікуватися у шпиталях і лікарнях, серце військового перестало битися. 4 січня воїна провели в останню путь та поховали у рідному місті на місцевому кладовищі.
Вічна пам’ять Героям!
