Трьох Захисників з Ізмаїльського району посмертно нагороджено орденами
Сьогодні, 19 січня, начальник Ізмаїльської районної державної (військової) адміністрації Родіон Абашев передав родичам загиблих захисників України з Ізмаїльського району три ордени «За мужність ІІІ ступеня». Про це повідомляє інформаційне агентство «Юг.Today» з посиланням на сайт РДА.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» нагороджено (посмертно) старшого солдата, 21-річного мешканця села Ларжанка Ніколаєва Данила Вікторовича.
Хлопець вивчився у Ізмаїльському вищому професійному училищі Державного університету інфраструктури та технологій по спеціальності «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». У березні 2023 року мав одержати диплом, але не встиг – у цей час вже став до лав Збройних Сил України, щоб захищати державу та усіх нас від російської навали.
Як розповідала журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» мати юнака Олеся Анатоліївна, син ніколи не уникав армії, вважав це почесним обов’язком кожного справжнього чоловіка. Пройшов строкову службу, демобілізувався незадовго до повномасштабного вторгнення. За тиждень до 24 лютого поїхав за кордон працювати. У страшний для усіх нас день юнак зателефонував додому та повідомив, що хоче повернутися в Україну, бо вважав, що повинен захистити сім’ю. Після мобілізації та перебування у навчальному центрі Данило захищав нашу країну на Донеччині.
Навідник аеромобільного відділення, старший солдат Данило Ніколаєв героїчно загинув 29 травня минулого року при виконанні бойового завдання.
Почесну нагороду вручено матері загиблого Героя Олесі Анатоліївні Ніколаєвій.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно нагороджено солдата Міхова Григорія Михайловича, сорокарічного мешканця Ізмаїла, уродженця села Голиця Василівської громади Болградського району, який шостого травня 2023 року героїчно загинув на Донеччині, боронячи Україну від навали агресора.
Григорій народився в селі Голиця 17 травня 1982 року. Після закінчення школи в Ізмаїлі в одному з професійно-технічних училищ опанував робочу спеціальність – тесляр. Але майже все довоєнне життя чоловіка було пов’язане з будівельною сферою, бо мав до цього хист та золоті руки, міг виконати будь-яку роботу.
Близькі захисника України згадують: Григорій був людиною, сповненою позитиву та доброти, щирості та відваги, душею кампанії. У будь-яку годину дня і ночі він готовий був прийти на допомогу кожному, хто її потребував. Через свою спеціалізацію та відкритість чоловік мав чимало друзів, які його просто обожнювали.
Незважаючи на будівельний хист, ізмаїлець мав музикальні здібності – неперевершено грав на гітарі та співав. У Григорія залишилися дружина Наталя та дві доньки – дев’ятнадцятирічна Анастасія та п’ятнадцятирічна Дар’я.
До лав Збройних Сил України Григорій Міхов став на початку лютого минулого року, пройшовши відповідну бойову підготовку. Розумів: треба захищати свою Вітчизну, своє місто, свою родину. Під час виконання бойових завдань виявляв стійкість та мужність, був хорошим товаришем та надійною опорою для побратимів. Солдат відстоював суверенітет та незалежність України на одному з найгарячіших напрямків фронту – Донецькому. Там, на жаль, 6 травня зупинилося велике, сповнене любові серце Героя.
Почесний орден передано дружині Героя Міховій Наталії Борисівні та матері воїна Міховій Марії Дмитрівні.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» нагороджено посмертно солдата Сиваченка Віталія Володимировича.
Сьомого квітня 2023 року на пекельній Донеччині обірвалося життя 49-річного солдата, десантника, мешканця села Саф’яни Ізмаїльського району Віталія Сиваченка. Воїн разом із своїми побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл поблизу міста Мар’їнка, отримавши несумісні з життям поранення.
Віталій Володимирович народився 21 жовтня 1973 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області. На Миколаївщині отримав атестат про закінчення середньої освіти. Через важке дитинство Віталій не зміг отримати подальшу освіту, тому присвятив себе сфері будівництва. Майже до 2013 року проживав та працював у Новій Каховці на Херсонщині. Згодом оженився на Наталії, уродженці міста Ізмаїл.
Жінка згадує, що офіційна реєстрація їхнього шлюбу відбулася в 2014 році. Віталій після одруження взяв прізвище дружини.
Одразу ж після весілля молодята переїхали з міста жити до села Саф’яни. Тут у подружжя з’явилися на світ діти – донька Віра та син Володимир, які наразі навчаються в Українському ліцеї з поглибленим вивченням іноземних мов імені Т.Г. Шевченка, що знаходиться в Ізмаїлі. Дітям дев’ять та сім років відповідно.
Із початком повномасштабної війни в Україні чоловік добровольцем пішов до військкомату, але до лав Збройних Сил став не відразу. Після завершення підготовки чоловікові пропонували більш легкі посади з огляду на його майже п’ятдесятирічний вік. Віталія це ображало, бо «прийшов на передову нищити ворога, а не працювати теслярем в інженерних військах».
Проте 8 березня 2023 року Віталій повідомив, що після навчання відправляється на «нульові» позиції в Донецьку область. Дружина згадує, що навіть в умовах постійних ворожих обстрілів військовий тримав постійний зв’язок зі своєю родиною. Перед кожним бойовим завданням він просив близьких та друзів щиро молитися, бо був глибоко віруючою людиною.
Шостого квітня 2023 року, перед черговим від’їздом на бойове завдання, Віталій вийшов на відеозв’язок із дружиною.
На жаль, 7 квітня російський агресор забрав не лише життя Віталія, а також його мрії та майбутнє… Те майбуття, заради якого чоловік тяжко працював багато років – дати освіту, путівку в життя своїм дітям, яких любив понад життя.
Нагороду воїна отримала дружина Сиваченко Наталія Іванівна.
«Сучасний героїзм українських воїнів у боях російськими окупантами – це символ мужності та гідності, честі та відваги. Пам’ять про таких воїнів буде збережена та зміцнена на багато поколінь вперед», – написали в Ізмаїльській РДА.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
