Що таке волонтерство та чому відомий волонтер Ізмаїла кидає цю справу

Волонтерство, або волонтерська діяльність – добровільна суспільно корисна діяльність. Саме таке визначення добре відомому терміну дає всезнаюча Вікіпедія. Закон України «Про волонтерську діяльність» визначає її як добровільну неприбуткову соціально спрямовану діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (безоплатних робіт та послуг).
Тобто навіть на законодавчому рівні мова йде про добру волю людини, яка з цієї доброї волі робить щось суспільно корисне. І, що дуже важливо, не отримуючи з цього ніякої вигоди. Це і є та сама суттєва різниця між волонтерством та роботою.
Так, роботу людина теж обирає добровільно. І, обравши її, має виконувати свої обов’язки згідно законодавства та внутрішніх правил роботодавця. При цьому, зауважте, тільки у робочий час.
А які обов’язки є у волонтера? Як визначається що і у який проміжок доби він зобов’язаний робити? Тут, як то кажуть, дивіться вище. Так, саме на слово «добровільна». Тобто, «роблю це коли хочу та маю можливість».
До розмірковувань на тему волонтерства журналіста «Юг.Today» підштовхнула публікація відомого в Ізмаїлі волонтера Романа Таранухіна. Романа в місті, напевно, знають майже всі. Адже важко не помітити людину, яка у будь-яку годину доби готова приїхати куди завгодно аби дістати з ями чи даху чергового котика чи песика, який виявився непотрібним своїм господарям.
Кожного дня Роман не тільки рятує «бідось», що втрапили в такі неприємні обставини, але й годує, лікує їх та шукає для своїх підопічних добрі руки. Звичайно, самому з таким навантаженням фінансово впоратись неможливо. Тому чоловік вимушений просити допомоги в небайдужих.
Сторінка Романа у Фейсбук – це суцільний фотозвіт з його роботи. Тут можна простежити історії десятків, а може й сотень, собак та кішок, що з покалічених та змучених тваринок перетворюються на шикарних красенів, які потім знаходять свої родини.
І ось саме цю сторінку Роман, за його зізнанням, хоче зараз почистити, щоб закінчити з «цим». За словами чоловіка, він витрачає на волонтерську діяльність 30 відсотків свого особистого доходу та весь свій вільний час. Але його можливості не безмежні. Покинутих тварин на вулиці стає дедалі більше, і впоратись з ними волонтери просто не встигають.
Та головною причиною є те, що містяни вважають Романа та його колег, які теж опікуються пухнастими безхатьками, зобов’язаними це робити. За словами чоловіка, вдень йому надходить біля 20 телефонних дзвінків з проханням забрати чергову викинуту тварину. Але люди не тільки просять – багато з них у прямому сенсі слова вимагають це зробити. А на відмови відповідають образами. Доходить до того, що телефонують з вимогами вилікувати своїх собак та котів.
Чому так відбувається, сказати важко. Може тому, що багато людей не розуміють, як можна працювати не отримуючи за це гроші? Чи може тому, що волонтери комусь видаються багатими дядьками та тітками, яким все одно нема що робити та куди витрачати статки? Чи може все ж тому, що розумне суспільство, яке навчилося викладати фото та особисті думки в соцмережі, не в змозі відкрити ту ж Вікіпедію та прочитати, чим волонтерство відрізняється від роботи?
І, на жаль, поки цю різницю не зрозуміє хоча б переважна частина нашого суспільства, випадків, коли волонтери відмовлятимуться й надалі волонтерити, буде все більше. Адже вимощувати своїми добрими справами дорогу у власний ад зголоситься далеко не кожний.
А яка ваша думка з цього приводу?
Діана ГЕРГІНОВА