Румунська чи молдовська: мова від Києва до Бухаресту доведе?
Як вже повідомляла ІА «Юг.Today», у селі Новосільське Ренійської територіальної громади відкрився Обласний центр молдовської культури. Примітно, що в маленькій ТГ це вже друга подібна установа – першою є Обласний центр національних культур (ОЦНК), який діє вже багато років і відповідає за збереження культурної спадщини всіх національностей, що мешкають у Ренійській громаді, і зокрема молдован, які становлять близько 50% населення ТГ.
Однак під час підготовки вищезгаданої публікації на цю тему ми зіткнулися з дивною реакцією експертів на наші цілком невинні питання. По-перше, директор ОЦНК Марина Мунтян дуже неохоче прокоментувала факт відкриття Обласного центру молдавської культури. А, по-друге, президент Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації Анатолій Фєтєску взагалі відмовився обговорювати це питання, причому у категоричній формі.
Що робитимуть бесарабські молдовани, якщо їх офіційно визнають румунами?
Вивчаючи причини цієї ситуації, ми дійшли висновку, що вона пов’язана із політичними подіями у сусідній державі – Молдові. Справа в тому, що у березні ц.р. парламент республіки визнав державною мовою Молдови румунську мову; більше того, саме поняття «молдовська мова» фактично виявилося поза законом.
Як вже зазначалося в попередній публікації, законодавче рішення Молдови набуває міжнародного характеру, оскільки воно торкається й інтересів населення України. Зокрема, на Одещині проживають близько 120 тисяч етнічних молдован, і більшість з них вважають себе саме молдованами (а не румунами), а свою мову – молдовською. Україна офіційно визнає молдовську мову (вона навіть викладається в деяких школах Одещини, у тому числі в Ренійській громаді), але рішення Молдови про визнання румунської мови державною провокує додаткові протиріччя в молдовській спільноті української Бесарабії, де й раніше не було єдності з цього питання.
Крім того, тема стає політичною. Як відомо, Молдова та Румунія є союзниками України у боротьбі з російською агресією, а якщо врахувати, що наша країна має намір вступити до Євросоюзу (членом якого є Румунія), то проблему статусу молдовської (румунської) мови на території Одещини якимось чином доведеться вирішувати. Якщо країни-союзниці України взагалі не визнають молдовську мову, то наша країна буде просто змушена визначити власну позицію щодо цього питання, причому таку позицію, яка узгоджується з мовною політикою Румунії та Молдови.
Що ж має робити українська влада за обставин, що склалися? Як реагуватиме на можливий «новий курс» молдовська спільнота Одеської області? Чи існує ймовірність розколу всередині цієї спільноти, і якщо так, то в яких формах може виражатися такий розкол? Чи враховуватимуть центральні та регіональні органи влади України думку бесарабських молдован у руслі національної та мовної самоідентифікації?
Кореспондент ІА «Юг.Today» спробував знайти відповіді на ці делікатні питання, причому ми вирішили отримати коментарі як громадських діячів місцевої молдовської спільноти, так і обласних чиновників, які за обов’язком служби відповідають за культурну, мовну та національну політику на регіональному рівні. Публікуємо їх висловлювання практично без змін та суттєвого редагування.
«Не знаю, хто і навіщо створював Обласний центр національних культур у Рені – документів я не бачила…»
Фахівець Одеської обласної ради, фінансист-економіст із 35-річним стажем Ірена (прізвище не назвала): «Ініціатори створення Обласного центру молдовської культури у Ренійській громаді – депутат облради Олена Плачкова та народний депутат України Тетяна Плачкова. Ви питаєте мене, чи потрібні маленькій Ренійській громаді два обласні культурні центри. У мене зустрічне питання: а хто є засновником Обласного центру національних культур (ОЦНК) у Рені? Я, наприклад, не знаю, відповідних документів не бачила.
Давайте будемо говорити мовою законодавства. Щоб будь-що коментувати, спочатку треба вивчити Статут ОЦНК та дізнатися, рішенням якого органу влади його було створено. Якщо, наприклад, виявиться, що обидва центри створені Одеською облрадою, то тут справді можна говорити про доцільність, і насамперед із погляду оптимізації бюджетних видатків на утримання цих організацій. Якщо ж один центр створено облрадою, а другий (знову ж таки, просто припустимо) – органом місцевого самоврядування, то тут питання про доцільність фінансування треба ставити органу місцевого самоврядування.
Зараз ви зі мною розмовляєте моїм особистим мобільним телефоном, тобто я взагалі маю право говорити з вами не як співробітниця облради, а як приватна особа.
Якщо у вас є якісь питання, зауваження, пропозиції, рекомендації тощо, звертайтесь до облради офіційно. І ми обов’язково розглянемо ваше звернення та надамо на нього офіційну відповідь. Якщо ви зараз бажаєте почути від мене якусь особисту думку, то її в мене немає. Я спиратимуся лише на документи і лише на нормативно-правову основу. Крім того, як економіст, я можу ще надати свої фінансові висновки та пропозиції щодо впливу центрів національних культур на бюджетний процес, розвиток культури на місцевому рівні, на деякі аспекти децентралізації в принципі. До того ж можу зробити досить серйозний аналіз. Я, наприклад, нічого не знаю про Ренійський ОЦНК, і в моєму переліку обласних структур немає такої організації».
«Я визнаю румунську мову, але водночас не можна плутати мову та національність»
Керівник громадської організації «Асоціація молдаван України «Ватра» (зареєстрована у місті Рені) Віталій Нікула: «Звісно, я позитивно відношусь до створення Обласного центру молдовської культури у селі Новосільське. Як відомо, молдовани становлять близько половини населення Ренійської громади. Я давно виступав за створення такого центру саме в Ренійській громаді, але інші аналогічні національні центри, щиро кажучи, трохи ревно ставилися до ідеї відкриття молдовського центру. Ймовірно, це пов’язано з тим, що ніхто не хоче ділити і так невелике фінансування. Яка тут логіка? Мовляв, якщо з’явиться молдовський центр, заберуть частину грошей у болгарського та гагаузького…
Можливо, цим пояснюється й небажання директора ОЦНК Марини Мунтян обговорювати перспективи Обласного центру молдовської культури. Звичайно, неетично намагатися інтерпретувати позицію іншої людини, але мені все ж таки здається, що директор ОЦНК просто переживає за подальше фінансування своєї організації на тлі «конкуруючої фірми». Але все це – не більше, ніж страхи на побутовому рівні, скажімо так.
Щодо позиції президента Всеукраїнської національно-культурної молдовської асоціації Анатолія Фєтєску, то тут я теж хотів би утриматися від будь-яких коментарів. Можу сказати одне: Анатолій Семенович чомусь від початку ставився до «Ватри» недружньо. І, як я розумію, за останні роки нічого з його боку не змінилося. Чому? Це його проблеми, і я не буду їх обговорювати. Наскільки я знаю, у голови Ренійського молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерія Бабере теж склалися не найкращі стосунки з Анатолієм Фєтєску. Чому? Знову ж, не знаю. І не хочу заглиблюватись у цю тему – у мене своїх турбот вистачає…
Тепер поясню свою позицію з приводу румунської мови (або молдовської, як досі багато хто вважає). Відповідно до Хартії про проголошення незалежності Республіки Молдова від 1991 року (насправді цей документ називається Декларацією про незалежність – Прим. авт.), яка, як стверджує Конституційний Суд Молдови, має пріоритет навіть у порівнянні з Конституцією, державною мовою Молдови є румунська мова. Але потім президент Молдови Ігор Додон домігся того, що 1994 року в Конституції РМ державною мовою республіки було визнано молдавську мову. Я не сильний у сучасній історії Молдови і не маю морального права оцінювати політику іншої держави, проте, наскільки я можу судити, ці зміни до Конституції РМ були внесені незаконно. З тієї причини, що, як я вже сказав, у Декларації про незалежність РМ державною мовою Молдови спочатку було визнано румунську мову. Відповідно, жодна політична сила Молдови не мала повноважень, щоб вносити конституційні зміни, які суперечать Декларації про незалежність РМ.
До речі, у 2013 році Конституційний Суд Молдови ухвалив, що юридично Декларація про незалежність та Конституція є єдиним цілим, і у разі різночитань перший документ має вищу юридичну силу. Таким чином, зайвий раз було підтверджено, що державною мовою РМ є й надалі має бути румунська мова. Однак, незважаючи на це, на той момент парламент Молдови так і не повернув до Конституції законний статус румунської мови. І лише у березні поточного року, як відомо, президент Молдови Майя Санду підписала закон, який остаточно затвердив румунську мову як державну мову РМ.
Тепер постає питання: а що має у цьому зв’язку робити Україна, на території якої (зокрема, на Одещині) компактно проживають громадяни, які вважають себе молдованами, а свою рідну мову – молдовською? Чесно скажу: не знаю. Я не політик. І все ж таки мені здається, що українська влада зобов’язана врахувати правову позицію Молдови і «з’єднати» мовне законодавство одне з одним. Наскільки я знаю, у деяких школах Одещини, зокрема в Ренійській громаді, досі офіційно викладають молдовську мову. Думаю, що цю ситуацію треба змінювати, і зрештою Україна має зробити все можливе, щоб на її території молдовська мова теж була перейменована на румунську. І не просто перейменована, а й визнана такою на законодавчому рівні. Впевнений, що так буде правильно, тим більше у контексті політико-дипломатичного зближення України з Молдовою, Румунією та Євросоюзом загалом.
Водночас я вважаю, що не можна плутати мову та національність. У цьому сенсі вважаю виправданим, що у Ренійській громаді відкрився саме Обласний центр молдовської культури. Ніхто не скасовував національну самоідентифікацію. Американці та англійці – дві нації, але говорять вони однією мовою – англійською. Є французи, а є канадці, які говорять французькою мовою. Це – різні нації. І так далі. Валерій Бабере, який багато зробив для створення центру молдовської культури в Новосільському, вважає себе представником молдовського етносу. Якщо в Ренійській громаді, скажімо, активно заявить про себе румунська національна спільнота, то ніхто не буде проти відкриття центру румунської культури».
«Молдовська – лише один з діалектів румунської мови»
Колишній начальник Ренійського районного відділу культури, активна учасниця молдовської спільноти Ренійської громади Марія Катаной: «Звичайно, це добре, що у нашій громаді відкрився Обласний центр молдовської культури. Сподіваюся, що це дозволить більше уваги приділяти саме молдовській культурі. Ще в 2000 році, коли створювався Обласний центр національних культур (ОЦНК), я запропонувала назвати його «Каса маре», хоча в ньому, зрозуміло, діють відділи, присвячені всім національностям, що мешкають у Бесарабії. Але я маю великі претензії до роботи відділу молдовської культури ОЦНК. На мою думку, ця робота ведеться недостатньо, м’яко кажучи. Мені взагалі хотілося б знати, чим конкретно займається методист ОЦНК, який відповідає за молдовський напрямок. Якби молдовський відділ ОЦНК працював би, як треба, то, можливо, не було б необхідності відкривати Обласний центр молдовської культури в Новосільському. Але й щодо новосільського центру існують питання. У подібних центрах мають працювати фахівці, однак у Новосільському із цим теж є проблеми. Але, як би там не було, слід зазначити, що створення цього центру значною мірою є заслугою Валерія Бабере.
Знову ж таки, не хочу коментувати, чому директор ОЦНК Марина Мунтян минулого разу так неохоче спілкувалася з вами на тему відкриття центру молдовської культури в Ренійській громаді. Проте, можна припустити, що сам факт появи цього центру буде наголошувати на недостатній роботі ОЦНК на молдовському напрямку. Наведу лише один приклад. Навіть ті молдовські сторінки, які досі іноді публікує ОЦНК у місцевій газеті, містять купу помилок. Розумієте? Купу помилок! І, схоже, це нікого не хвилює. Так не можна ставитись до роботи. І йдеться не лише про граматичні та стилістичні помилки. Якщо в цих публікаціях описуються якісь молдовські народні звичаї та традиції, то цю інформацію треба ретельно перевіряти. Однак і тут я неодноразово помічала проблеми.
Що стосується того, чому президент Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації Анатолій Фєтєску відмовився коментувати створення Обласного центру молдовської культури в Новосільському, то тут я теж не можу відповідати за іншу людину. Тільки сам Анатолій Семенович знає, чому він не схотів обговорювати цю тему. Ймовірно, як часто буває в подібних випадках, у когось просто взяли гору особисті амбіції на шкоду спільній справі. Як я розумію, голова Ренійського молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере почав виявляти самостійність, а Анатолію Фєтєску це не сподобалося. Обмежимося таким формулюванням…
Питання румунської (молдовської) мови на території Одеської області та в Україні загалом – це складне питання. Висловлю свою думку. Чому взагалі виникла ситуація, за якої на території незалежної Молдови та на Одещині закріпився поділ на румунську та молдовську мови? Чому населення Молдови та українські молдовани не називали свою мову румунською? Та тому що це стало результатом національної політики в Молдавській РСР та в Одеській області при Радянській владі, де не просто визнавалася окрема молдовська мова («лімба молдовеняске»), – вона ще й була переведена на кирилицю, через що ще більше віддалилася від румунської мови. Особисто я вважаю молдовську мову одним із діалектів румунської мови. Тут напрошується аналогія з гуцулами, які теж говорять дуже своєрідним діалектом, але при цьому він не вважається самостійною мовою. Гуцули говорять діалектом української мови. У такому ж становищі перебувають і молдавани Одещини.
В офіційних списках мов світу молдовської немає взагалі. Молдовська мова – це мова, фактично вигадана за Радянської влади. І навіть той аргумент, що Молдавське князівство – на 500 років старше за Румунію, що виникла лише в XIX столітті, не говорить на користь існування самостійної молдовської мови. Дійсно, Румунія утворилася шляхом об’єднання двох країн – Валахії та Молдови. Але волохи (валахи) – це і є молдовани. Точніше, молдовани з’явилися лише завдяки міграції романізованого населення з Валахії (південна частина сучасної Румунії) на північний схід в епоху середньовіччя. Там волохи змішалися з місцевим слов’янським населенням, після чого виникло незалежне Молдавське князівство. Але і у Валахії, і в Молдові люди говорили однією мовою – румунською (романською).
Якщо говорити про молдовський чинник в Україні, то тут, на жаль, свою негативну роль відіграло різне ставлення до цього питання на Буковині (у Чернівецькій області) та на Одещині. Якщо на Буковині в школах офіційно вивчалася румунська мова, то на Одещині – молдовська. Чому в рамках однієї держави – України – склалася така різна політика щодо румунського (молдовського) питання на регіональному рівні? Мені важко це пояснити…
У мене був випадок ще 25-30 років тому, коли на одному з офіційних заходів (він проходив в Україні) я виступила на користь викладання у школах румунської мови. Моїми опонентами були як раз керівники Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації. Цей захід записувало телебачення, проте фрагмент із моїм виступом в ефір так і не вийшов. Мені потім пояснили це технічними проблемами: мовляв, щось там у них «розмагнітилося». Ось таким чином…»
«Я передам ваше занепокоєння керівництву»
Начальник відділу національностей та релігій Департаменту культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації Ольга Спіріна: «Молдова – суверенна країна, але, наскільки мені відомо, вона не ухвалювала рішення про те, щоб усіх молдован вважати румунами. Щодо молдовського населення Одеської області, то йому ніхто не забороняє національну самоідентифікацію. І якщо більшість молдован Одещини вважають себе молдованами, то це їхнє законне право. Як і право тих, хто вважає себе румунами.
Назва мови – це вже інше питання. Хочу нагадати вам, що у Бельгії розмовляють французькою мовою, у США – англійською, і подібних прикладів – безліч. Тобто молдовани Одещини можуть називати свою мову молдовською, і ніхто їм цього не заборонить.
Якщо говорити про потенційну можливість конфлікту на цьому ґрунті всередині молдовської спільноти Одеської області, то я не бачу тут реальних причин та передумов для будь-якого конфлікту. У будь-якому разі я передам ваше занепокоєння з цього приводу керівництву нашого департаменту».
Перейменування мови – питання дипломатії
Нагадаємо, що наша тема виникла далеко не вчора: навпаки, вона має довгу історію, що вкотре доводить її актуальність. Наприклад, у березні 2021 року громадська організація «Асоціація вчителів етнічних румунів» та низка мешканців південних районів Одещини подали до окружного адміністративного суду Києва позов до Міністерства освіти і науки України з вимогою перейменувати молдовську мову на румунську, – зокрема, у школах населених пунктів, де мешкають етнічні молдовани. За словами позивачів, викладання молдовської мови ведеться чомусь лише у школах Одеської області, тоді як в інших регіонах України офіційно викладається румунська мова.
До речі, це питання неодноразово ставало предметом дипломатичних дискусій між Україною та Румунією. Порівняно нещодавно, у січні 2023 року, міністр закордонних справ Румунії Богдан Ауреску у розмові з українським колегою Дмитром Кулебою знову нагадав про необхідність визнати, що молдовської мови в Україні не існує. Раніше, у квітні 2021 року, в рамках тристоронньої зустрічі Румунія – Польща – Туреччина на рівні міністрів закордонних справ, що відбулася у Бухаресті, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба підтвердив ідентичність румунської та так званої молдовської мови.
Зі свого боку Національна рада румунів в Україні, яка об’єднує 20 громадських організацій та ЗМІ Чернівецької, Закарпатської, Одеської та Київської областей, вкотре звернулася до української влади з проханням визнати факт, що «молдовської мови» не існує, і скасувати накази про запровадження квоти української мови у школах з навчанням «молдовською мовою». Згідно з авторами документа, Академії наук Румунії та Молдови, кафедри румунської філології університетів у Чернівцях, Ужгороді та Ізмаїлі неодноразово висловлювали своє ставлення до «молдовської мови», яка, на їхню думку, є не що інше, як додаткова назва румунської мови.
Насамкінець зазначимо, що ми свідомо не висловлюватимемо власну позицію з цього питання. Проте, як би там не було, можна прогнозувати, що проблема на мовному ґрунті всередині молдовської спільноти Одещини здатна виникнути будь-якої миті, і ніхто не знає, наскільки гострою та небезпечною може виявитися мовний розкол. Ясно одне: необхідно зробити все можливе, щоб у багатонаціональній Бесарабії не з’явився зайвий і абсолютно нікому не потрібний привід для соціальної напруженості, хоч би які причини її викликали – етнічні, мовні, культурно-історичні чи інші. Кожна з перелічених причин – це дуже чутлива та «вибухонебезпечна» тема, і це треба враховувати щодня та щогодини.
І тут якраз багато залежить від зусиль регіональних органів влади. Але якщо судити з коментарів, які ми отримали на обласному рівні, наші чиновники або не розуміють, або вдають, що не розуміють усю серйозність проблеми. Їхня реакція нагадує старий анекдот про людину, яка прийшла до поліції із заявою про те, що її хочуть вбити. У відповідь людина почула: «Ну так не вбили ж. Ось коли уб’ють – тоді й приходьте…»
Андрій ПОТИЛІКО
Фото ілюстративне
