Рятувальник з Одещини розповів про роботу в умовах війни та день, який вплинув на все його життя
Вадим Тимчаковський вже понад 10 років працює у лавах ДСНС Одещини, де, як він каже, викладатися на максимум потрібно кожного разу, адже від цього можуть залежати життя людей. Про рятувальника, який неодноразово виїжджав на виклики після російських атак, розповіли у соцмережах ДСНС України, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Вадим поділився, що найбільше емоцій у нього виникає під час порятунку дітей. Один з таких спогадів – влучання у житловий будинок у перший рік повномасштабного вторгнення:
«Їх найбільше шкода. Постійно згадую «приліт» 2022 року у житловий будинок, коли з хлопцями дістали понівечене тіло молодої жінки з немовлям в руках, а потім після ліквідації усіх наслідків на дорозі знайшли їх спільне фото, на якому вони посміхалися та мали ще багато планів на майбутнє… Тоді я особисто вивів декількох жіночок похилого віку, тримав їх під руки, які так тряслись…».
У самого рятувальника також є кохана дружина. Як і чоловік, вона займається порятунком людей – працює медиком, тому подружжя розуміє, підтримує та пишається один одним. Також у Вадима є трирічний син Матвійчик, який вже починає проявляти цікавить до роботи батька – захоплюється пожежними машинками та приміряє татову форму.
Проте окрім родини, яка чекає на Вадима вдома, є ще одна – на роботі. Про своїх колег рятувальник розповідає з гордістю та завжди хвилюється за них. Так, під час одного з «прильотів», їм довелося ховатися в укритті:
«Тоді ніхто не постраждав, але у такі моменти забуваю про себе, хвилююся за побратимів. Нам тоді вдалося ще й після всього врятувати охоронця!», – згадує Вадим.
До речі, працює Вадим саме в тій частині, яка потрапила під повторний ракетний обстріл Одеси 15 березня цього року. Той день вплинув на рятувальника та на все його життя. Раніше ми вже розповідали про трагічні події 15 березня очима рятувальників Олександра Донцова, Артема Августиновича та Євгена Лупашко, які пережили день, що приніс родині ДСНС болючі втрати.
«Мені повідомили про виїзд підрозділу, за лічені хвилини я вже також був майже на місці. Тоді їхав на власному авто, бо був вихідний. За 100 метрів до місця події перед очима спалахнуло помаранчеве світло і я почув крики. Моє авто зупинила вибухова хвиля, я швидко вийшов і побіг. Памʼятаю, як побачив Дениса, який загинув. Але навіть на той момент я тримався та розумів, що поруч поранені інші мої хлопці, тому памʼятаю, як зупиняв кровотечу нашого «Дяді Колі», як заспокоював Августиновича та допомагав Донцову, як оголосив збір усього підрозділу, бо розумів – на місці немає кому працювати, два відділення поранено та дві пожежні цистерни пробиті уламками наскрізь», – згадує Вадим Тимчаковський.
У ДСНС зазначають, що тоді рятувальники збирались так швидко, як ніколи раніше – усі на місці та допомагали, попри страх, відчай і біль. Через декілька днів після повторного обстрілу в Одесі поховали Дениса Колеснікова, а потім ще й Віталія Алимова – двох кращих водіїв:
«Коли-небудь всередині це перестане так боліти. А поки ми тримаємось один одного та ще більше прагнемо перемогти!», – наголошує рятувальник.
Фото – пресслужба ДСНС України
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
