Про військового, який під час служби в Одеській бригаді ПК «Південь» разом з побратимами знищив «Іл-22» та понад 30 «сушок»
До отримання важких контузій Максим Щоголев служив на ЗРК С-300ПС в зенітній ракетній Одеській бригаді Повітряного командування «Південь». Разом із розрахунком військовий знищив понад півсотні ворожих цілей, серед яких 31 російський літак. Наразі Максим служить на факультеті ЗРВ у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Про спогади Максима, успіхи у збитті ворожих цілей та бажання повернутися до служби у бойовій частині поділилася у публікації для Командування Повітряних Сил ЗСУ офіцер управління комунікацій Командування Повітряних Сил ЗСУ Анастасія Олехнович, передає видання «Південь сьогодні».
Анастасія розповіла, що познайомилася з Максимом на випуску курсантів зенітного ракетного факультету Харківського національного університету Повітряних Сил:
«Усього на кілька років старший за нинішніх випускників офіцер щиро розповідав дівчатам та хлопцям про те, як по-доброму заздрить, що у них все попереду… Тиснув руки, обіймав, нагадував, що «завжди на зв’язку»… Єдине, що здивувало, звідки у молодого капітана — одразу всі три ступені орденів «За мужність»?
Тоді Максим розповів, що у розрахунку, де він проходив службу, мають високі державні відзнаки чотири з шести військовослужбовців:
«У розрахунку, де служив раніше (а це шестеро зенітників), двоє — повні лицарі орденів «За мужність», ще двоє – нагороджені трьома орденами Богдана Хмельницького. Усі – сильні, зухвалі і всім до тридцяти!» – поділився захисник.
Три дні поспіль військовий не міг знайти собі місце, коли після двох важких контузій медики безапеляційно оголосили вердикт: «непридатний для служби в бойовій частині.
«Намагався довести, що проблеми із зором та слухом – аж ніяк не завада для знищення російської авіації… Нині я повернувся у свою «альма-матер» — Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, служу на факультеті ЗРВ. Багато спілкуюсь із молоддю, вірю, що є корисним. Але… Коли чую про черговий знищений літак побратимами, шкодую, що я не там, не з ними… Тож, коли сьогодні кажу дівчатам та хлопцям, як їм пощастило, я зовсім не лукавлю», – каже він.
А на питання щодо ураженої ворожої цілі, яка запам’яталась найбільше, відповів – «Мабуть, Іл-22…».
У родині Максим не перший військовий. Більше того, як каже захисник, служили у сім’ї усі чоловіки: дідусь– у РТВ, батько – на комплексі «С-200», а він на – «трьохсотці». А нещодавно до бойової родини долучився і молодший брат Максима. Він знищує ворожі цілі на комплексі «Patriot».
«Тато, до речі, із початку «повномаштабки» у свої далеко за п’ятдесят теж повернувся на службу, щоправда, вже в піхоту», – зауважив він.
Важливість свого навчання, підготовок на полігоні та ротацій в ООС Максим усвідомив на світанку 24 лютого 2022 року, коли близько п’ятої ранку ворог атакував «штатне місце» ракетами різних типів:
«Ми уже в повній концентрації «полювали» на свою першу ціль із запасної позиції, із чітким розумінням, що ніякого шляху назад вже не буде… А вже за пів години синхронним «Є-єєє!» та оплесками «святкували» збиття російського вертольота Ка-52… Це було чи не перше бойове застосування комплексу С-300 ПС… Саме тоді я остаточно переконався, що у мене найкраща робота на світі і найкраща команда. Переконався, що нам багато під силу, що ми є частиною великої машини спротиву! І хоч часто після бойових пусків доводилось ремонтувати нашу стареньку «трьохсотку», ми завжди працювали на повну! А «готовність №1» у перші місяці війни, повірте, була майже 24/7. Та ми робили своє і бачили результат…»
Зустрів війну розрахунок Максима на Донеччині – в районі Дружківки. Вже невдовзі зенітники обкатали усю східну лінію фронту – від Куп’янська до Маріуполя. Військовий пояснив, що за день марш бойової групи міг складати 200-300 км, хоч більшість і переконана, що робота на зенітному комплексі – статична:
«Усе для того, аби оперативно «підскочити» у потрібну точку і «впіймати» ціль. До того ж практично після кожного бойового пуску ми змінювали місце дислокації. У березні 22-го ми одну за одною знищили три російські «сушки». Проміжок між збитими цілями був близько 2 годин. Так ось, кожен із бойових пусків було виконано з іншої позиції. Пам’ятаю, як 8 березня телефонував мамі та дружині і казав, що дарую три збиті рашистські літаки, а вони в один голос жартували, що можна було просто квіти…»
У квітні 2022-го підрозділ уразив Іл-22ПП. Відбулась розгерметизація кабіни, «борт» виконав посадку на аеродромі в російському Ростові.
«Це була інтенсивна бойова робота. Виявлено спочатку одну, а потім – дві цілі: з-під Іл-22 вилетів Су-35. Перший пуск ми здійснили по «сушці», потім дві ракети випустили безпосередньо по Іл-22. Із радіоперехоплення дізнались, що Іл-22 із значними ушкодженнями пішов на аварійну посадку. Су-35, на щастя, нікуди летіти після нашої роботи уже не зміг… Ми працювали звичайними радянськими ракетами, старим радянським комплексом та, якщо не помиляюсь, стали першими, хто, принаймні, уразив таку «жирну» ціль. Коли розповідав татові, він аж заздрив… Адже за час служби зенітником у нього так і не було бойових застосувань техніки. Казав: «Макс, ви з хлопцями творите історію тут і сьогодні» і додав: «немає на них моєї «двохсотки»…»
Максим ділиться, що проблем завжди вистачало. Каже, «трьохсотка» часто підводила: техніка є техніка, та й ворог постійно змінював тактику й намагався ускладнити роботу:
«Якщо на Донеччині рашисти літали на середніх, а часом і на великих висотах, то після нашої передислокації на Херсонщину – виключно на малих. Іноді доводилось «ловити» ціль по 13 годин, постійно змінювати тактику… Та і «ховатись» із кожним місяцем війни ставало все складніше… Ворог почав застосовувати все більше розвідувальних дронів. Але «трофеї» розрахунку поповнювалися стабільно».
Найголовнішим в ефективності бойової роботи захисник вважає злагоджену роботу команди:
«Який головний секрет нашої ефективності? Відповідь – очевидна. Команда. Звісно, війна – це холод, ризик, втрати… Але для мене це в першу чергу – дружба та справжнє побратимство… Мабуть, колись онуки втомляться слухати про хлопців, із якими я разом починав війну, але це дійсно неймовірні люди».
Таку думку Максим прищеплює й майбутнім захисникам, передаючи разом із цим мудрість, якою з ним поділився батько:
«Зараз постійно наголошую курсантам на необхідності будувати згуртовані команди, де є довіра, підтримка, ініціативність та повага. І не втомлююсь повторювати їм слова свого тата: «Ви творите історію…»
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – з публікації Командування Повітряних Сил ЗСУ
