Про уродженця Одещини, який служив в російській армії, але зробив вибір на користь війська УНР
Минулого року у Білгороді-Дністровському колишню вул. Паустовського перейменували на честь Олександра Шайбле. Активісти проєкту «Аккерманіка: про Білгород—Аккерман та Буджак» називають це важливим кроком у поверненні історичної пам’яті про тих, хто виборював українську незалежність, передає видання «Південь сьогодні».
Історію життя Олександра Шайбле читайте у статті далі.
Олександр Шайбле народився 18 січня 1878 року в селі Кльостіц Аккерманського повіту (нині село Весела Долина Болградського району) у лютеранській родині німецьких колоністів, які перебралися до Причорномор’я з Ельзасу (нині регіон Франції, що межує з Німеччиною).
Матір – Анна-Марія, уроджена Болендер (1857—1935). Батько – Яків Іванович Шайбле (1855—1924), мав статус поселянина-власника та володів в Аккерманському повіті 50 десятинами землі, а окрім того, мав власність на півдні Буджака та на Херсонщині.
Початкову освіту Олександр отримав удома, а середню – в Кишинівському реальному училищі. У вересні 1898 року вступив до Київського юнкерського піхотного училища. Серед його однокурсників були майбутні старшини українського війська: генерал-хорунжий Олександр Пилькевич і полковники Микола Воскобойников та Леонід Савчинський.
У серпні 1900 року закінчив училище за першим розрядом – підпоручика і потрапив до 2-го піхотного Софійського полку, який дислокувався в Смоленську. Протягом 1905–1907 років навчався у Миколаївській академії Генерального штабу в Петербурзі, де отримав звання штабс-капітана. Тут з Олександром також навчалися майбутні генерали-хорунжії Армії Української Держави та УНР Олександр Рябінін-Скляревський і Павло Панченко-Криворотенко.
Наступні два роки проходив цензове командування у 6-му гренадерському Таврійському полку.
Протягом 1909–1913 років служив на штабних посадах у 8-й Сибірський стрілецькій дивізії (ад’ютант штабу) та 3-му Сибірському армійському корпусі (обер-офіцер для доручень). Наприкінці 1913 року отримав звання підполковника та обійняв посаду ад’ютанта штабу Іркутської військової округи.
З грудня 1914 року – штаб-офіцер для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу.
1915 року під час Першої світової війни потрапив на Південно-Західний фронт Російської імперії. З травня 1915-го – начальник штабу 60-ї піхотної дивізії. У грудні 1915 року отримав звання полковника.
За особливі заслуги протягом 1914 –1916 років Олександра Шайбле нагородили кількома орденами.
Лютнева революція застала Олександра Шайбле на посаді командира 315-го піхотного Глухівського полку 79-ї піхотної дивізії, яким він командував до серпня 1917 року. Саме в цей час почалися процеси українізації військових частин російської армії, які привернули увагу полковника й зрештою визначили його вибір на користь служби в українській армії.
У листопаді 1917 року Шайбле присвоїли звання генерал-майора і призначили виконувачем обов’язків командувача 23-го армійського корпусу.
Після проголошення Української Народної Республіки Шайбле добровільно зголосився до української армії, яка саме починала формуватися у листопаді-грудні 1917 року.
У лютому-квітні 1918 року Олександр Шайбле служив старшиною (офіцером) Головного управління Генерального штабу Української Народної Республіки, а з березня 1918-го працював у складі комітету з утворення української армії при Військовому міністерстві УНР.
З квітня 1918 року, після приходу Павла Скоропадського до влади, продовжив службу в Генштабі, був членом Військово-ученого комітету Військового міністерства Української Держави, входив до комісії з утворення військових шкіл і академій України. В цей час він став одним з авторів закону про старшинські ранги, схваленого Радою Міністрів у червні 1918 року.
З 21 січня 1919 року – начальник 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Дієвої армії УНР. Із лютого 1919-го обіймав посаду начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.
У цей час Шайбле входив до складу Комісії зі створення військових шкіл і академій України, а також до постійного складу Ставки Головного Отамана Симона Петлюри. За ініціативою Олександра Шайбле в Армії УНР було поновлено скасовані Директорією старшинські (офіцерські) ранги, введено звання генералів, а в дивізіях створені атестаційні комісії для розгляду питань про підвищення старшин у ранзі.
За дієвої участі Олександра Шайбле були розроблені нова уніформа та знаки розрізнення, які нашивалися не на рукавах, а на обшлагах (так званих чохлах) одностроїв. У лютому 1919 року він підготував доповідь на ім’я Військового міністра, в якій виклав основні міркування щодо військової форми(далі мовою оригіналу):
1. Уніформа повінна бути проста, зручна и така, щоби можливо було в короткий час одягнути армію.
2. Вона повінна бути захистного кольору і одноманітною для всіх родов зброі.
3. Необхідно, щоби вона була з тих матеріялів, котрі маються зараз в інтендантстві.
4. Відзнаки по рангам, по родам зброі і частин повінні бути на комірі і чахлах (обшлагах).
Зрештою міркування і пропозиції генерал-хорунжого врахували в описі похідної уніформи старшин і козаків усіх родів зброї у наказі Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 року (ч. 276).
У липні 1919 року Головне управління Генерального штабу армії УНР, яке очолював генерал-хорунжий Олександр Шайбле, розробило проєкти і статути двох нових нагород Армії УНР:
- Бойової відзнаки «Республіки» двох ступенів;
- Бойової медалі «Республіки» чотирьох ступенів.
Виготовити відзнаку та медаль мали у Німеччині. З цією метою військовий міністр УНР полковник Всеволод Петрів і начальник Головного управління Генерального штабу Олександр Шайбле листом звернулися до посла УНР у Берліні Миколи Порша, який мав розмістити замовлення на виготовлення нагород у Німеччині.
До листа додали «Опис бойового хреста «Республіки»» і «Опис бойової медалі «Республіки»», підписані Олександром Шайбле, а також докладні кольорові малюнки цих нагород, які виконав П. Омельченко – сотник Дієвої армії УНР.
Станом на 2023 рік невідомо, чи був виготовлений хоча б один комплект нагород. Збереглися лише два комплекти грамот до медалей «Республіки».
У листопаді 1919 року Шайбле прибув до Одеси, де відбувалися переговори про перехід Української Галицької Армії на бік російської Добровольчої армії під командуванням Антона Денікіна. Делегація Директорії не змогла тоді відвернути укладання сепаратної угоди між УГА і так званими збройними силами півдня росії й змушена була визнати підпорядкування УГА денікінцям.
Під час перебування в Одесі Олександр Шайбле важко захворів на черевний тиф, епідемія якого вирувала тоді як в УГА, так і в Дієвій Армії УНР. Від тяжкого перебігу хвороби 22 грудня 1919 року він помер в одеському шпиталі у віці 41 року. Наступного дня Олександра Шайбле поховали на військовій ділянці Нового (Другого християнського) цвинтаря в Одесі. Могила до наших днів не збереглася.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
