Про улюблену дитячу розвагу під час Світлої седмиці в Бессарабії: «Юг.Today» шукає спогади
У перший день Світлої седмиці діти в болгарських селах одразу після школи поспішали додому і ледь переступивши поріг одразу просили в мам та бабусь крашанки. Ні, не їсти, бо холодців, каварми, котлет та інших наїдок від вчорашнього застілля в кожній хаті лишалося ще на кілька днів. Але всадити маленьких бешкетників за стіл в цей день було ще тим завданням. І не дивно, бо на вулиці їх чекала улюблена забавка. Тож перехопивши щось нашвидкуруч, тільки б дорослі не сварилися, та захопивши шматок паски і кілька яєць, хлопчики та дівчатка бігли на вулицю.
Мабуть, багато хто з наших читачів, особливо тих, «кому за…», вже здогадались, про що йтиметься далі в публікації. А ось молоде покоління зараз може дізнатися дещо новеньке та цікаве про культуру своїх предків. Зокрема, поговоримо ми про розвагу, яка має назву «да играем на яйца». До речі, розважалися так не тільки діти, а й дорослі. Адже азарт – річ, яка притаманна людям будь-якого віку.
Отже, випросивши в дорослих крашанки, діти збиралися біля воріт одного з дворів – там, де майданчик був рівніший, збирали всі яйця разом, слідкуючи, аби всі додали однакову кількість. Якщо учасників збиралося багато, для гри вистачало і однієї крашанки з кожного. Потім їх розміщували в одну лінію з невеликими проміжками.
Завдання було дуже простим – учасники гри мали маленьким м’ячиком, катаючи його землею, збити якомога більше яєць. Збиті крашанки і ставали призом у грі. Найвищим пілотажем вважалося відкотити яйце з місця, не пошкодивши при цьому його шкаралупи.
Але частіше за все вже після першого раунду гри всі трофеї вкривалися тріщинками, а враховуючи те, що їх виставляли у імпровізованому тирі по кілька разів, то й зовсім втрачали форму та вигляд. Зрозуміло, що їсти їх вже було не можна. Людям. А ось курчата в найспритніших гравців ще кілька днів могли ласувати вареними яйцями.
Авторка цього тексту теж грала в таку гру, давно, ще в минулому сторіччі. Пригадує, що грали так протягом цілого тижня. Але, на жаль, змушена констатувати, що останніми роками улюблена дитяча розвага кудись зникла.
Підтверджує це і етнограф з Молдови Галина Манолова. Галина – болгарка в шостому поколінні, народилася в селі Кайраклія в Молдові. Великодню забавку пам’ятає з дитинства. Та жінка навіть не підозрювала, який резонанс викличуть серед болгар, розкиданих по всьому світу, опубліковані нею спогади. Зараз з різних куточків Європи та Америки їй надходять світлини від людей, які показували своїм дітям та онукам, як вони в дитинстві грали «на яйца». І блиск в очах маленьких учасників, каже Галина, не передати словами.
Як етнограф Галина Манолова почала шукати коріння цієї гри. Але у Болгарії їх не знайшла. Тому звернулася по допомогу до Радіо Болгарія, сподіваючись через звернення до жителів країни пращурів знайти джерело походження цього великоднього дійства.
До речі, у розмові з нашими болгарськими колегами Галина розповіла ще про одну цікаву річ: болгари в Бессарабії не виготовляють писанки, тільки крашанки. Принаймні, так було ще кілька десятиліть тому. Етнограф пояснює це тим, що переселенці, які осіли на півдні Одещини походять із тих районів Болгарії, де ця практика відсутня – Слівен, Ямбол, Добруджа.
Від себе авторка цієї статті може додати, що дійсно майже не пам’ятає в своєму дитинстві розписаних яєць. Бабусі про те, як їх розмальовувати не знали. Інколи писанки виготовляли більш молоді жінки, що бачили, як це роблять в інших регіонах. За традицією фарбували у відварі цибулинного лушпиння. Інколи наносили візерунок за допомогою листків рослин та воску. Тож крашанки виходили повністю екологічними, тому і розбиті під час гри яйця курчатам кидали разом із шкаралупою.
Але повернімось до дослідження Галини Манолової.
«Коли я писала про цю гру, я була упевнена, що вона все ще існує. І яке ж було моє здивування, коли виявилося, що гра повністю втрачена. Я з’ясувала, що її знають не тільки в моєму рідному селі Кайраклія, а й у навколишніх, переважно болгарських, селах. Я шукала матеріали, щоб побачити, чи це не молдовське, українське чи російське запозичення. Але ні, ця гра відома лише серед болгар», – розповіла етнограф.
Галина каже, що вже другий рік її земляки з Караклії навчають болгар в Пловдиві та Софії цій грі.
«Я дуже рада, що гра повертається до Болгарії, і я впевнена, що вона відроджується тут, у Бессарабії. Жити на іншому кінці землі і просто описувати свої спогади – це одне. Але побачити результати, які принесла ваша робота, це зовсім інше», – ділиться своїми почуттями Галина.
А ви пам’ятаєте цю гру з дитинства? А може й зараз навчаєте їй своїх дітей. Поділіться з нами та нашими читачами своїми спогадами. Було б дуже цікаво побачити відродження давньої болгарської традиції в наші часи.
Діана ГЕРГІНОВА
