Про моряка з Одещини, який у перші дні повномасштабного вторгнення розірвав контракт та став на захист України
Георгій із позивним «Техас», солдат, стрілець-зенітник, до війни працював штурманом на контейнеровозах і універсальних суднах, долаючи тисячі морських миль. Проте 24 лютого 2022 року стало днем, коли професійне море відступило на другий план, а на першому місці з’явилося прагнення захистити рідну землю. Це історія про людину, яка з першого дня усвідомила свій обов’язок перед Батьківщиною, залишила звичне життя і свідомо обрала шлях захисника. Про шлях воїна від моряка до воїна розповіли у 122 окремій бригаді територіальної оборони, передає видання «Південь сьогодні».
У перший день повномасштабного вторгнення Георгій разом із екіпажем зайшов до японського порту Нагасакі. О 6:00 за місцевим часом (00:00 за київським часом) вони зайшли до порту для поповнення запасів питної води після 30-денного переходу через Тихий океан. Вже о 4:00 за київським часом почали надходити тривожні повідомлення від рідних і друзів: «росія напала на Україну. Бомблять рідну Одесу».
Ці слова стали шоком для Георгія та його трьох українських колег на борту.
«Філіппінці ще не розуміли, що відбувається, а росіяни мовчали. Жодного ура-патріотизму чи виправдань, лише мовчазні спроби допомогти – вони навіть пропонували відстояти за українців вахту. Але відпочивати було неможливо. Уже тоді я знав: я повинен повернутися додому і стати на захист України», – згадує Техас.
Наступного дня судно вирушило в порт Мокпо, Південна Корея. Георгій одразу звернувся до крюїнгової компанії з проханням розірвати контракт і допомогти повернутися в Україну. Йому залишалося працювати ще два місяці, але компанія зрозуміла ситуацію і підтримала його рішення.
27 лютого Георгія та ще одного українського моряка замінили. Їх відправили на триденний карантин через COVID-19. Під час цього часу Георгій уже активно шукав інформацію, як вступити до лав ЗСУ.
Подорож додому була нелегкою, із численними пересадками через Сеул, Париж і Бухарест.
«На всіх моніторах у Парижі час від часу з’являвся напис «UKRAINE» на чорному фоні. На шпальтах журналів і газет були фото розбомблених міст і заплаканих людей. Французькі прикордонники, побачивши український паспорт, щиро співчували, і це відчувалося навіть без слів», – розповідає Георгій.
У Бухаресті українські волонтери пропонували залишитися в Румунії, але Георгій та його колега одразу вирушили до кордону. 4 березня, подолавши численні перешкоди, він нарешті ступив на українську землю.
«Мене шокувало питання наших прикордонників: «Мета візиту?». Але вони пояснили, що здивовані, бо більшість людей рухалася у зворотному напрямку», – додає Техас.
Повернувшись додому, Георгій не гаяв часу. Вже 5 березня він прийшов до воріт нашої бригади та пройшов одноденний курс підготовки новобранців. Наступні дні він завершував особисті та сімейні справи, впорядковував документи та готувався до служби. А 12 березня попрощався з родиною та приступив до служби.
Позивний «Техас» з’явився ще на початку війни. За півтора місяця до повернення додому Георгій із командою стояв у порту Х’юстона, де їм подарували шапки з наліпками «Texas».
«Коли прийшов на службу, дивлюся — в усіх якісь наліпки, то я і собі на бронік начепив. Хлопці побачили й сказали: “Будеш Техасом”. Так і причепилося», — розповідає захисник.
Георгій із гордістю згадує своїх побратимів — тих, з ким він пліч-о-пліч виконував бойові завдання. Серед них були люди, які до війни не мали жодного військового досвіду: водій маршрутки, фермер, кухар, моряки торговельного флоту. Прості українці, які опинилися у вирі війни, але проявили себе і стали справжніми козаками та захисниками рідної землі.
«Я мрію, щоб війна завершилася, і я зміг повернутися до родини та до моря. Але найголовніше — щоб кожен українець пишався нашими захисниками, пам’ятав полеглих героїв і переходив на рідну мову. Це те, що робить нас українцями», – говорить Георгій.
