Про депортацію жителів Ізмаїльської області до Казахстану: документальні підтвердження

У третю неділю травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день українці вшановують пам’ять тих, хто загинув у результаті політичних репресій радянського тоталітарного режиму. Про це у Фейсбук нагадали фахівці Татарбунарського історико-краєзнавчого музею, передає видання «Південь сьогодні».
Цього року День пам’яті жертв політичних репресій припав на 18 травня.
Радянські репресії стали символом знищення української інтелігенції та національної самобутності. Однак від репресій тоді страждали всі верстви українського суспільства. Лікарі, вчителі, робітники та селяни.
Співробітники музею опублікували деякі документи, які стосуються Татарбунарського району. Далі цитуємо текст публікації.
…Советізація Акерманської (Ізмаїльської) області розпочалася практично відразу після приєднання цих територій до СРСР. Найбільша кількість арештів за 1940 рік припадає на липень, серпень і жовтень місяць. Найжахливішою датою 1941 року стало 13 червня, коли за кілька днів до початку радянсько – німецької війни в регіоні було організовано масштабну депортацію та «зачищення прикордонних територій».
14 травня 1941 року постановою ЦК ВКП(б) та РНК № 1299-526сс «Про вилучення контрреволюційних організацій в західних областях УРСР» було розпочато масштабну операцію по ліквідації українського національного руху.
Підготовка операції в південних регіонах України припала на весну 1941 року. Не раніше 15 квітня 1941 р. у доповідній наркома НКДБ УРСР Г. Мешика секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову щодо пропозицій по ліквідації баз ОУН у західних областях України значилося:
«Вважаю за потрібне звернутися до ЦК ВКП(б) та РНК СРСР з пропозицією застосування [… ] наступних санкцій:
1. Розповсюдити закон про зрадників Батьківщини на учасників антирадянських організацій, що знаходяться на нелегальному положенні в західних областях УРСР, Чернігівській та Ізмаїльській областях УРСР.
2. Родини нелегалів у відповідності до законів репресувати, майно конфіскувати.
3. Родини арештованих виселяти у віддалені міста.
На початку червня 1941 року наркомом НКДБ МРСР М. Сазикінім направлено секретну телеграму заступнику наркому НКВС В. Чернішову з інформацією про підготовку ешелонів для спецпереселенців: «Ешелони формуються: № 1,2 – 90 вагонів станція Тараклія;…№20 – 38 вагонів станція Болград; № 21,22 – 103 вагони станція Арциз…»
Загалом із зазначених територій передбачалося вивезти понад 30 тисяч «ворогів народу» та майже 47 тисяч членів їх родин.
Арештантів етапували до Казахстану (Актюбінська, Карагандинська, Кустанайська, Кзил – Ординська області). Підготовка до депортації була закінчена на початку червня 1941 р., постанова № 1299-256сс лише підводила риску під фактом, який вже відбувся.
Серед заарештованих уночі 13 червня 1941 року виділялися певні категорії:
І категорія – «вороги народу» та радянської влади – колишні активісти буржуазних партій, поліцейські, жандарми, офіцери білої, царської та румунської армії, працівники примарії, сільські старости (примарі);
ІІ категорія – власники приватної власності (селяни – одноосібники або куркулі), господарі підприємств, магазинів, ресторанів, складських приміщень;
ІІІ категорія – представники місцевої інтелігенції – учителі, лікарі, агрономи, бухгалтери, інженери;
ІV категорія – так звані родинні клани;
V категорія – лояльні мешканці до радянської влади, представники робітничого класу;
VI категорія – жінки – голови родин та власного бізнесу.
Відразу ж після прибуття в місця виселення проводився відбір – людей похилого віку, дітей і жінок залишали в селищах, працездатних – розподіляли туди, де була потрібна фізична сила. Засланці в основному використовувалися на важких роботах.





Підготувала Діана ГЕРГІНОВА