«Книга пам’яті» героїв Ізмаїльщини поповнилась новим ім’ям: остання бойова вершина в Запорізькій області нацгвардійця з Кілії
Інформаційна агенція «Юг.Today» продовжує вести своєрідну «Книгу пам’яті» полеглих в цій страшній війні захисників України, уродженців Ізмаїльського району, які без жодних вагань стали на оборону рідної землі, віддавши за свободу та мир найцінніше, що в них було, – власне життя. І на сторінках цієї книги зараз вписуємо нове героїчне ім’я – нацгвардійця Олександра Козака, який народився 1 червня 1985 року в місті Кілія. На жаль, серце бійця зупинилося 8 лютого цього року поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. Там Олександр та його побратими під час виконання бойового завдання потрапили під ворожий артилерійський обстріл. Всі воїни, що були на позиції, загинули…
«Олександр був дуже чуйною, доброю та позитивною людиною. Він завжди підтримував близьких в складних життєвих ситуаціях», – так зі сльозами на очах розповідала нам про свого загиблого сестра Марина.
Жінка зізналася, що проживає в Одесі з трьома дітьми на орендованій квартирі. Племінники обожнювали дядю, він був для родини не тільки моральною, а й фінансовою підтримкою. Бо ж жити в обласному центрі такій великій сім’ї без власного житла дуже складно.
Зі слів Марини, життєва стежина Олександра була звичайною, як і в тисячі кілійців. Її брат закінчив місцеву школу №3, згодом продовжив навчання в Кілійському професійному ліцеї, де отримав диплом зварювальника. Чоловік намагався свого часу вступити до Хмельницької військової академії, але стати студентом цього престижного закладу освіти на той момент не вдалося. Тому Олександр одраз ж пішов на строкову службу до прикордонних військ. Після повернення з армії в молодого хлопця розпочався багаторічний професійний шлях. Спочатку це була робота на Кілійському суднобудівельно-судоремонтному заводі, де колись працював вже на той час покійний батько Олександра зварювальником. Колеги чоловіка згадують його з теплотою, бо Олександр був освіченим та висококваліфікованим працівником.
Професіоналізм чоловіка цінували на заводі, йому навіть пропонували роботу в декількох країнах Європи, де він і працював до початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України.
Повернувшись із Франції, Олександр із перших днів війни пішов добровольцем до військкомату, проходив деякий час підготовку на території Одеської області. Але згодом військовий відправився на «нульові» позиції до Запорізької області. Там і зустрів свою останню бойову вершину помічник гранатометника 2-го взводу, 1 роти оперативного призначення Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України разом із своїми хлопцями 8 лютого…
На повернення Олександра вдома чекали 73-річна ненька, якій через хворе серце старша сестра до останнього боялася повідомити про загибель єдиного сина, та кохана дівчина, що так і не встигла стати для бійця офіційною дружиною та матір’ю його майбутніх дітей. Всі родинні сподівання навіки зруйнувала клята війна, що забрала життя найріднішої людини.
Колектив ІА «Юг.Today» висловлює щире співчуття рідним та побратимам, усім, хто знав та буде пам’ятати Олександра, згадуючи його у своїх молитвах.
Герої не вмирають!
Інна ДЕРМЕНЖІ
