Хто ставав жертвами політичних репресій у період Великого терору на Одещині
Політичні репресії на Одещині — це не абстрактні цифри з архівів, а тисячі зламаних людських доль. Це розстріляні вчителі, священники, селяни, моряки, серед яких українці, болгари, євреї, німці, греки, румуни. Цілі родини зникали за одну ніч. Як зауважують фахівці Українського інституту національної пам’яті, Одещина стала одним із головних полігонів сталінського терору. Про це історики розповіли у дописі «УІНП – Одеса», передає видання «Південь сьогодні».
Одещина — це прикордонний багатонаціональний регіон з портовими містами зі зв’язками із зовнішнім світом. Для тоталітарної системи все це виглядало як «небезпека». Особливо страшними стали 1937–1938 роки — період Великого терору. Саме тоді НКВС отримав накази на масові арешти та розстріли «ворогів народу». Причому часто «ворогів» навіть не шукали — їх просто призначали.
На Одещині діяли сумнозвісні «трійки» НКВС — позасудові органи, які виносили смертні вироки без адвокатів, без справедливого суду, без права на захист. Людей катували, змушували підписувати фальшиві свідчення, а потім розстрілювали.
Історики наголошують: масштаби репресій в області були колосальними. Лише за два роки — десятки тисяч репресованих.
Особливістю Одещини стали так звані «національні операції» НКВС: «Румунська операція», «Польська операція», репресії проти німців, болгар, греків… Людину могли заарештувати лише за походження, мову або родичів за кордоном. Прикордонні райони буквально «зачищали» від населення, яке влада вважала потенційно нелояльним.
Під удар потрапило і духовенство. Закривали храми, арештовували священників, руйнували релігійні громади. Радянська система чудово розуміла: щоб повністю підкорити суспільство — треба знищити його моральні та духовні опори. Не менш жорстоко винищували інтелігенцію: викладачів, істориків, письменників, журналістів та митців.
«Одеса була одним із найбільших культурних центрів України — і саме тому стала мішенню. Часто людей звинувачували в участі у вигаданих «контрреволюційних організаціях». Архіви сьогодні переповнені абсурдними справами, де «доказами» були вибиті катуваннями свідчення. Окрема трагедія — приховування злочинів. Місця масових поховань десятиліттями залишалися таємницею. Родичам повідомляли фальшиві причини смерті або вигадані дати загибелі. Багато сімей роками навіть не знали, де поховані їхні близькі. І найстрашніше — це не «перегини на місцях», — пишуть в УІНП.
Репресії мали на меті залякати населення, знищити активних людей, ліквідувати національну та культурну самобутність і перетворити суспільство на керовану мовчазну масу.
«Сьогодні, коли Україна знову бореться проти імперської агресії, пам’ять про ці події набуває особливого значення. Бо сталінський терор — це не лише історія СРСР. Це історія того, як імперія знищувала Україну через страх, депортації, репресії та фізичне винищення людей. І Одещина була одним із регіонів, який заплатив за це надзвичайно високу ціну», — підсумували фахівці Українського інституту національної пам’яті.
