Хто більше: історики доводять, що Одеса ледь не втричі старша, ніж ми звикли вважати
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Південно-Українського національного педагогічного університету імені Ушинського Олександр Середа – один з небагатьох людей в Україні, які читають і перекладають документи з османсько-турецької мови. І один з небагатьох, хто точно знає, що Одесі насправді набагато більше років, ніж ми звикли вважати. Проте, історик каже, що цим питанням цікавився хто завгодно, крім Одеси, маючи на увазі владу міста. Свою думку щодо дати, яку можна вважати датою заснування Одеси, дослідник османської спадщини півдня України виказав в інтерв’ю журналісту Української правди, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
– Пане Олександре, питання, об яке зламано багато списів, але я маю почати з нього: скільки років Одесі?
– Є декілька підходів, за допомогою яких можна обчислювати датування. Я притримуюсь системи датування, якої притримується ЮНЕСКО.
За цією концепцією початок населеного пункту рахується від першої письмової згадки про першу будівлю чи першого жителя.
На жаль, у нас до цього часу схиляються до москвоцентристської теорії походження населених пунктів. Вона зазвичай була пов’язана з тим чи іншим указом царя чи імператриці. Усі наші населені пункти позначаються з кінця XVIII століття. То виходить, що до цього жили якісь люди, але це не був населений пункт? А що ж там було? Все, що до Росії, не рахується?
Тому, відповідаючи на ваше питання, ми можемо говорити про 1415 рік як першу письмову згадку ще доосманського населеного пункту в межах центральної частини сучасної Одеси.
Мова йде про першу згадку польського хроніста Яна Длугоша, який позначив, що з польського королівського порту Kaczubyeiow у 1415 році відправляли зернове збіжжя до Константинополя, який тоді був в осаді у османів.
Щодо місяця. Якщо ми говоримо про відправку збіжжя, то це явно має бути після літа. Хоча події, які описуються в хроніці Длугоша, в дійсності відбувались 1413 року, коли дійсно була облога Константинополя, а першу письмову згадку міста-порту з хроніки маємо 1415 року, яку умовно можна прийняти за дату заснування Одеси.
– Що ми тоді святкуємо кожного року 2 вересня?
– Ми святкуємо згадку, яка мала місце щодо Ґаджибею, і це указ Катерини II, де зазначено, що «уважая выгодное положение Гаджибея … устроить тамо военную гавань, купно с купеческою пристанью». Тобто вона визнавала, що Ґаджибей існує вже.
У XIX столітті російське освоєння цього регіону і вибудовувало концепцію, яка давала першочерговість російській імперії володіти цими землями.
Росіяни вибудовували політичну аргументацію, чому тут присутня росія. Постійна боротьба російської імперії з усім світом і наробила оцієї міфологізації щодо споконвічного російського володіння Причорномор’ям.
– Я читала, що 2 вересня 1795 року, яке москвоцентричні історики вважають датою народження нашого міста, якраз і був закладений перший будинок на розі двох вулиць, в центрі. Тобто теж рахують від першого будинку, як і ЮНЕСКО.
– Якщо закладення того будинку відбулось і це зафіксовано, і мова йде про певні вулиці, то це означає, що ті вулиці вже були, правда ж? Але росіяни беруть за основу те, що це саме російською імперією закладалися певні будинки.
У 1765 році, наприклад, османсько-турецькі документи чітко засвідчують, що все, що було притаманне османському місту, присутнє в Ходжабеї. І міське управління – біна емені (будинок управління, мерія), і емін (мер міста), і сакральні будови, передусім, мечеті. Говориться про так звані магазини, це тюркська назва, так і прописано магаза – торгівельні ряди. Таке поняття, як кав’ярні, у 1765 році вже існувало. Це так само є одним із показників міста, бо кав’ярні у сільській місцевості не відкривалися.
В Акермані, наприклад, була ціла кавова площа, де люди збиралися в кав’ярнях, щоб обмінюватись інформацією. Були постоялі двори в Ходжабеї для тих, хто привозив збіжжя до порту. Це була досить чітка організована логістична система, і все зафіксовано в османських документах. Тому період нової хвилі османського періоду Ходжабею і рахується з 1763 року. І цей період має тисячі документів.
Чи був такий розвиток раніше? Для кожного періоду був свій етап розвитку. В османському історичному розвитку Ходжабей не вирізняється більшими чи меншими темпами. Це стабільне османське містечко з фортецею, яке розвивалось за унормованими османськими правилами. Точно за такими ж правилами і темпами розвивались інші міста, південніші, які залишались під управлінням османської держави у XIX сторіччі – Варна, Бургас. Тому не можна говорити, що лише Одеса мала загальноєвропейські темпи розвитку, коли була анексована росією.
Османська держава в XIX сторіччі, вже модернізована імперія, мала досить швидкі темпи розвитку. І все новіше, що було в Європі, копіювалось і османами, і російською імперією. Я думаю, що якби Ходжабей ще 50 чи 100 років залишався в складі османської держави, він би такими самими темпами розвивався, як і за російської імперії. І я думаю, що це було би одне із найбільших міст османської держави на півночі. Бо він був ключовим містом, його логістичні, транспортні, торгівельні системи мали не лише інфраструктурне, а і культурне значення.
Один із провідних сучасних турецьких істориків, професор Ферідун Еміджен пояснив, що Ходжабей за османського часу не позначався ні в яких реєстрах, але місто і порт були.
Логічним було питання наших істориків: чому ж його не позначали в реєстрах оподаткування, наприклад? Відповідь: як і в російській імперії, так і в османській державі, було таке поняття як вільні міста. І вони не оподатковувались загальнодержавною системою оподаткування. Протягом XVII-XVIII сторіччя Ходжабей не був у прямому підпорядкуванні до османської держави. Так, це була османська територія, але це було вільне місто зі своїм самоуправлінням.
Нічого не змінилось в російській історіографії з XIX століття. Вони і досі впевнені, що все відбувалось завдяки «русскому народу».
– З прочитання інтернет-джерел складається враження, що бурхливий розвиток міста стався саме тоді, коли прийшла російська імперія і всіх ощасливила. Рішельє, перший театр, перша лікарня, населення збільшилось в 100 разів – оспівування та романтизація цього періоду. Я розумію, що так працювала вітчизняна історіографія вкупі з ідеологією. Чому оця тяглість російської, а потім радянської історії зберігається досі?
– За логікою, те, що було в часи російської імперії, мало б критично розглядатися за радянської імперії. Але якщо радянська історіографія вважає за потрібне розглядати часи російської імперії і популяризувати їх, то можна зробити висновки, що радянський союз – це продовження російської імперії.
Нічого не змінилось в їхніх історичних концепціях з XIX століття. Воно просто трансформувалося у концепції, які говорять, що все відбувалося завдяки «русскому народу», який нам відкрив очі і двері прорубав у Чорне і в Балтійське моря.
Фактично російський імперський період від 1791 року розглядається як ще один інструмент позначення своєї імперськості і зараз. Нинішня російська історіографія – це консумація, згусток і радянського, і російського імперського підходів. І в підсумку ми маємо імперсько-царсько-партійно-путінський підхід до визначення історії і самої росії, і навколишніх держав і народів, які є сусідніми територіями в російській ідеології.
Інтерв’ю з колегою на своїй сторінці в Фейсбук прокоментував ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, доктор історичних наук Андрій Красножон.
«Від себе додам, спираючись на досвід багаторічних дискусій, що прихильність до будь-якої дати заснування будь-якого історичного міста – справа або індивідуального смаку, або культурної традиції. Наприклад, розкопками нашого університету на Приморському бульварі в Одесі було знайдено залишки якогось населеного пункту від початку 1310-х років. І це корелюється с мапою венеціанця Весконтє, який позначив тут італійську факторію Джинєстру в 1318 році. А це на 100 років раніше за «першу згадку» Кочубієва Длугошем. Прихильники протилежних смаків та/або культурних/політичних вподобань останнім часом все більше зміщують акцент суперечок від «Вас здесь не стояло!» на «А ты кто такой?», підкреслюючи, що не має значення коли і ким був знагаданий/заснований Кочубіов. Головне – коли і завдяки кому/чому він перетворився на Одесу. На тлі цих аргументів дедалі меньше стає зрозумілим – чому 600 років саме Одесі? Чому не 700 Джинєстрі? Або чому не 200 Кочубієву?…» – поділився роздумами вчений.
Тож, як бачимо, єдиної думки щодо цього питання немає навіть серед істориків. А машину часу, щоб подолати кілька сторічь та подивитися, як воно насправді було, не існує. І не факт, що якісь наступні розкопки не доведуть, що Одеса ще старша, ніж стверджують Олександр Середа та Андрій Красножон.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
На фото фрагмент картини художника Геннадія Ладиженського, створена у 1899 році так, як він собі уявляв Хаджибей у XVIII столітті. Історики зазначають, що в деталях є розбіжність.
