Ізмаїльський митець показав світу «райдужне» життя в СРСР і отримав за це дві престижні нагороди на міжнародних конкурсах (фото)
Чи справді таким райдужним було радянське минуле, за яким зараз сумують деякі представники старшого покоління? Чи справді в людей, які жили в останні десятиліття радянської влади було «все»? Якщо так, тоді чому «така країна», де «так вільно дихала людина», припинила своє існування?
Інтерес до цієї тематики на тлі військової агресії росії, яка марить бажанням знов об’єднати «братські народи», зараз виникає у багатьох людей світу. На жаль, машину часу, яка могла би повернути нас в ті часи, досі ніхто не вигадав. Можливо, тим, хто не жив «при союзі», цікаво було б подивитися своїми очами на те, що ж там було «такого». Але багато радянської спадщини можна побачити і в наші часи.
Саме такі артефакти, які допомагають, так би мовити, доторкнутися до того життя, потрапили в об’єктив ізмаїльського фотографа Руслана Морозова. І вдало влучили в його задум зробити серію фото в стилі Life Style. Настільки вдало, що принесли йому дві нагороди на престижних міжнародних фотоконкурсах.
На конкурсі «BIFA» Budapest International Foto Awards, що днями відбувся в Угорщині, Руслан представив серію своїх робіт, присвячених самогоноварінню. Герой його фото за часів СРСР, коли був введений «сухий закон», навчився робити алкогольні напої в домашніх умовах. В апарат для виробництва самогону він перетворив власну лазню. У бак, де гріється вода, чоловік наливав вино, нагрівав його за допомогою саморобної печі та за допомогою пристрою власної конструкції отримував на виході «натурпродукт» міцністю 86 градусів. Задля фото процес самогоноваріння відтворили до маленьких деталей.
Журі конкурсу присудило роботі Руслана бронзову нагороду.
Двома місяцями раніше наш земляк зайняв перше місце на ще одному престижному міжнародному конкурсі «IPA» International Photography Awards, який проходив у Сполучених Штатах Америки.
Серію фото, що зачарувала американську публіку, Руслан зробив у тому ж самому стилі. І теж показав глядачеві відлуння життя в СРСР. Саме в тій країні, де було «все», селянам доводилося оброблювати присадибні ділянки, як в стародавні часи, вручну. Мабуть, малопотужні культиватори та сіялки вважались забаганкою «загниваючого капіталізму». Тому численні заводи «союзу непорушних» їх не виробляли. Чи влада вважала, що для того, аби почуватися справді щасливим, радянська людина має працювати вдвічі більше? Або, що працюючи так тяжко, громадянин «союзу» не матиме часу замислюватися над своєю долею та сумніватися у своєму щасті? Проте, не дивлячись ні на що, люди примудрялись вдосконалювати свій побут за рахунок речей та механізмів, які своє вже відпрацювали.
Трактор, якому присвятив свою фотороботи митець, мешканець з Ізмаїла зібрав з розбитих машин і мотоциклів. Саморобний «орач» часто ламався, і чоловікові доводилось щороку його ремонтувати. Востаннє він витягнув своє творіння на подвір’я два роки тому саме для того, аби Руслан створив ці фото.
Ось така молодість була в наших батьків та дідів за часів радянщини. І ключове слово тут «молодість». Бо в молоді роки труднощі переносяться легше. І ностальгія, яку зараз відчувають ті, «кому за…», вона не за такими тракторами, а за часами, коли в людини були сили працювати всупереч всім обставинам.
А місія фотографа – допомогти нам відчути дотик тієї епохи. І, здається, Руслану Морозову вдалося впоратися з нею краще, ніж багатьом історикам, політикам та публіцистам.
