Історія братів-одеситів, які повернулися з Аргентини, щоб захищати Україну
Брати Тарас та Назар Кузьміни більше 20 років прожили в Аргентині, але з початком повномасштабного вторгнення повернулися боронити Україну. На жаль, старший з них – Тарас загинув на фронті, тим часом як молодший Назар продовжує захищати рідні землі. Трагічну історію родина Кузьміних розповіла у випуску «Суспільне Одеса», передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Тарас Кузьмін був командиром взводу третьої роти «Карпатської січі», разом із молодшим братом воював у складі взводу іноземців, мав позивний «Арго».
«Завжди усміхнений, з хорошим почуттям гумору, надійний друг та добрий воїн. Корінний одесит. Після служби в армії у 2000 році, виїхав в Аргентину. Коли почалась повномасштабна війна, залишив роботу, дівчину і разом з братом Назаром повернувся додому, на захист України», – пишуть про Тараса у телеграм-каналі батальйону «Карпатська січ».
Назар Кузьмін розповів, що коли все починалося, єдиною темою для суперечки братів було, хто першим приїде в Україну. Першим приїхав Тарас, а пізніше – Назар. Брати вступили до лав «Карпатської Січі» добровольцями. Тоді вони опинилися серед великої кількості іноземців, тому почали формувати групу іноземців, які воюватимуть за Україну. Як зазначає Назар, під керівництвом Тараса було десь 70% іспаномовних іноземців.
Четвертого листопада минулого року Тарас загинув у селі Терни, на Лиманському напрямку. Про останній день його життя розповів Назар, що був поряд:
«Остання розмова з ним була за годину до його смерті. Я отримав від нього наказ піти вперед, забрати російську БМП (бойову машину піхоти – Авт.), яку ми знайшли в розвідці, подивитися, чи вона працює. Коли приніс йому в той день пачку цигарок, він сказав: «В мене теж є для тебе подарунок», — і дістає банку з мандаринами, яку нам привезли з Іспанії. Так ми помінялися, і він каже: «Йдіть обережно, дивіться один за одним, я чекаю». Коли ми поверталися, ми почули вибух, це від нас було метрів за 200. Коли по рації вийшла інша людина, ми зрозуміли, що щось сталося».
Командир взводу отримав поранення уламками, один з яких потрапив військовому у легеню, пройшовши повз бронежилет
«В один момент довелося мені сказати лікарю, щоб більше не робив масаж, бо це було марно, просто тягнули серце»,- каже Назар.
Про загибель сина Ольга Кузьміна, мати двох військових, дізналася від їх друзів. Жінка каже, що усвідомлювати почала тільки на третю добу. На 11-й день Тараса поховали:
«Навіть губи були рожеві. Господь допоміг мені побачити його, попрощатися з ним. Посмішка була його, все. Єдине, що руки холодні були».
Мати загиблого розповідає, що Тарас був турботливим хлопцем, який про всіх піклувався, і всіх любив.
«Зараз роблять йому пам’ятник, я написала: «Ти любив нас усіх, але найбільше любив Україну».
Ольга пояснила, що Назар теж переживає. І хоч міг би залишитись, знову їде на фронт:
«Я його прошу, вони ж не одружені обоє, кажу: «А я?» А він каже: «Тарас дивиться зверху на нас». А Тарас завжди казав: «Ось мам, подивись, як можна у двох словах нашу велику націю описати? — «Що стоїш? Йди щось роби!». І Назар каже: «Мам, він дивиться зверху і каже: «Що стоїте, треба щось робить».
Назар ділиться, що брат для нього був усім – і батьком, і братом, і ліпшим другом. І як старший брат завжди намагався берегти Назара на війні, а Назар – його:
«Він як був командиром нашої групи, ми завжди намагалися, щоб він був трошки позаду, завжди берегли його».
Іноземний побратим загиблого Хайландер розповів, що поряд з Тарасом вони почували себе в безпеці, бо він доглядав за кожним, окрім себе:
«Тарас був людиною на мільйон. Вперше я почув про Тараса, коли зустрів Назара Кузьміна. Він познайомив мене з Тарасом. Він був нашим командиром, лідером. Він вселяв в нас надію. Ми робили багато небезпечних речей, але відчували себе в безпеці поруч із ним. Він доглядав за нами. Це було дуже важливо. Це людина з великим серцем. Він доглядав за кожним, окрім себе».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото Суспільне Одеса
