«Фенікс» із ССО: як оператор-кулеметник став чемпіоном світу з гирьового спорту

17:24 08/04/2026

Наприкінці березня в Житомирі на Відкритому Кубку Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України з гирьового спорту чудові результати показали представники Сил спеціальних операцій! У змаганні взяли участь 230 військовослужбовцями з різних родів військ та провідних військових навчальних закладів, які змагалися в різних дисциплінах та вагових категоріях. Представники ССО здобули дві золоті нагороди, передає видання «Південь сьогодні».

Олександр «Фенікс» із 8-го полку ССО у ваговій категорії до 68 кг у вправі «гвардійський ривок» (гиря 24 кг), показав найкращий результат – 288 підйомів за 12 хвилин! А Оксана Д. не мала рівних у ваговій категорії до 63 кг, у ривку з довільною зміною рук піднявши 16-кілограмову гирю 265 разів!

Гарна нагода познайомитися ближче з нашим чемпіоном, «Феніксом». Спокійним та виваженим хлопцем, який уже п’ять років захищає країну та одночасно знаходить час займатися улюбленою справою.

– До Сил спеціальних операцій приєднався у 2021-му, – згадує свої перші військові кроки спецпризначинець. – До цього два роки навчався у Хмельницькому національному університеті, обрав для себе рідну та добре знайому спеціалізацію «фізична культура та спорт». Але після двох студентських років перевівся на заочне навчання та підписав контракт з 8-м полком спецпризначення.

До широкомасштабного вторгнення служив у роті спеціальних дій, а після початку – в бойовій групі на посаді оператора-кулеметника. Перше бойове хрещення відбулося біля столиці, на напрямку Стоянка – Ірпінь. Добре пам’ятаю ті дні, коли була окупована частина Київщини, і ворог поступово просувався вперед…

Тоді і прийшов перший успіх. Наша група мала влаштувати засідку, але через певні обставини була змушена змінити завдання. На одній із доріг заклали протитанкову міну ТМ-62, на якій через певний час підірвалася рашистська БМД з екіпажем. То був успіх, чудова мотивація та сплеск емоцій від гарної роботи.

– Після звільнення Київщини вас перевели на іншу ділянку фронту?

– За роки війни довелося побувати на всіх основних напрямках. Це Чернігівщина, де зазнав поранення. Відновившись, був на Донеччині, Луганщині, Харківщині. Згодом наша група долучилась до звільнення Роботиного, що на Запоріжжі. Зачищали від окупантів – від будинку до будинку, від вулиці до вулиці. Але минулої осені виникли проблеми зі здоров’ям, тоді і перевівся в інший підрозділ.

– Звідки маєте позивний «Фенікс»?

– На одному із завдань, на жаль, прилетіло – було багато руйнацій, загинув товариш із групи. Вцілілі побратими почали шукати мене, але я сам вибрався та вийшов до них. Відтоді і став «Феніксом» – наче птах, який воскрес із попелу та символізує безсмертя.

На війні починаєш більше вірити в щось вище, що тебе оберігає. Після боїв за Лисичанськ маю відзнаку Президента України «За оборону України», також вручили медаль «Захиснику Вітчизни» та подяки від командира полку.

– Провівши багато часу на передовій, як нині згадується цей час?

– У тилу новини війни сприймаються набагато страшніше. Коли навколо тебе небезпека 24 години на добу, немає часу на найелементарніші потреби, бо кожна наступна секунда може виявитися останньою…

На передовій стає зрозуміло, хто і як готувався до війни, які має знання та навички. Спецпризначенець насамперед має бути універсалом. Тобто, вміти поводитись зі зброєю, а ще важливі саперна справа, тактика, фізична готовність, знання медицини… Ці та багато-багато інших напрямків опановувати треба в тилу, бо на передку розраховувати можеш лише на себе. Мене зацікавив такмед – між бойовими завданнями проходив курси, багато бачив роботи медиків, спілкувався. У нашій групі я відповідав за надання першої медичної допомоги, але це на додачу до основних обов’язків спецпризначенця.

– Як у такому щільному графіку вдавалося знаходити час для тренувань? Напевно, гирі завжди їздили з вами?

– В одну з ротацій закинув в авто гирю, але руки до неї так і не дійшли. У військового навантажень і без цього вистачає! Повний набір амуніції, захисту, особиста зброя – ось вам і 30 кілограмів набігає. А вага гирі, між іншим, – 32. З такою вагою на собі ти проводиш більшу частину доби, трохи розслабитися та зняти навантаження можна лише в укритті чи іншому безпечному місці. Спочатку важко, але згодом до всього звикаєш.

У жовтні 2023-го у складі групи виконував завдання на Запорізькому напрямку, коли надійшов виклик із федерації щодо участі в чемпіонаті України. Трохи запізнювався, учасники вже зібралися у Києві. Тоді за мною на хамері приїхав командир роти та особисто відвіз до Дніпра, після чого я сам дістався столиці. А на змаганні вдалося зробити 100 підйомів, стати переможцем і здобути путівку до Латвії – на перший для себе чемпіонат світу. Саме там і виборов золоту нагороду. Наразі в мене п’ять медалей різного ґатунку на світових першостях. Щоб отримати звання заслуженого майстра спорту – потрібно дев’ять.

– Якби ваші суперники у мирних країнах дізналися про такі логістичні пригоди, повага була б подвійною…

– Взагалі до українців гарне ставлення – підходять суперники, запитують про справи. Ще до початку повномасштабної війни із спільноти гирьового спорту були виключені представники росії, і нині, на відміну від інших видів спорту, про їхнє повернення мова не йде.

Одного разу на чемпіонаті світу в Греції мав дружню розмову з литовським гирьовиком, він дізнався про мою службу і був шокований, що підготовка до попередніх стартів фактично відбувалася на лінії зіткнення. Тоді як вони тренувалися в ідеальних умовах… На згадку подарував йому футболку 8-го полку.

– Чому обрали саме гирьовий спорт, невже захотілося слави знаменитого богатиря Івана Піддубного?

– У дитинстві читав про нього, доволі символічна особа. Я народився в селі на Хмельниччині, де для занять спортом були хіба що турнік та бруси. Уже після закінчення школи, коли вступив до училища, почав ходити в зал, займатися з гирями. Тоді й полюбив їх. Починав із 16-кілограмової, потім перейшов на 24 кг, а нині виступаю у класичній категорії – 32 кг. У 2021-му став переможцем чемпіонату ССО з гирьового спорту. Нині – майстер спорту, а для отримання наступного звання, майстра спорту міжнародного класу, навіть титулу чемпіона світу замало – потрібно просто виконати визначені нормативи. Був близьким до цього у 2022 році, та завадила війна.

– Спорт міцно увійшов у ваше життя, а гарна підготовка допомагає у військовій справі. Як бути іншим воякам, особливо мобілізованим, які в цивільному житті не навантажували себе на спортивних майданчиках?

– За бажання за два-три місяці кожен може себе підготувати належним чином. Особисто я займаюся спортом щодня по дві години. Можу для себе, а найчастіше – з побратимами. Зараз в полку на посаді інструктора з фізпідготовки та фізкультурно-спортивної реабілітації. Також хто з новобранців хоче та має вільний час, приєднується і тренується зі мною разом – бігає, підтягується. Врешті, усе залежить від мотивації. Раджу всім не гаяти часу і починати працювати над собою вже зараз. Адже це допоможе у виконанні головного для кожного з нас завдання – захисту незалежності і територіальної цілісності України.