До великої війни працював у відомому ресторані: Одещина вшановує пам’ять захисника Олександра Шкурата
Одеська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам’яті Меморіал героїв вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Одещини. Старший солдат Олександр Шкурат, на псевдо «Кок», поліг 4 жовтня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу села Новоолександрівка Покровського району Донеччини. Окупанти обстріляли позиції захисників скидами з дронів, передає видання «Південь сьогодні».
Захиснику було 37 років.
Олександр народився і жив у місті Одеса. Закінчив Одеське вище професійне училище торгівлі та технології харчування, де здобув фах кухаря 5-го розряду.
Все життя любив готувати. За словами рідних, його страви були неймовірно смачними. Вмів з будь-якого складу продуктів зробити щось дуже смачне, особливо підходив до приготування шашлику, адже біля мангалу він відпочивав душею. Майже 10 років працював у магазині «Антрекот», а останнє місце роботи – ресторан «Дача» Савви Лібкіна.
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік, працюючи кухарем, приїжджав на роботу раніше та їхав додому пізніше, щоб встигнути окрім своєї праці, приготувати їжу захисникам у місті. Знав, що треба допомагати тим, чим можеш. Згодом долучився і сам до ЗСУ. Служив за своїм фахом кухаря у 59-ій окремій мотопіхотній бригаді. Згодом його відправили на передову.
«Сашко мав золоті руки. Ним завжди всі пишалися. Він – найкращий. Кухня, приготування їжі та різноманітних страв – це була його стихія. Дуже смачно. І не мало значення, на скільки осіб готувати: чи то його сім’я, чи це бенкет на роботі, чи то понад 240 наших захисників, яких він годував кожен день, перебуваючи на війні. З кухні його забрали на 0 позицію, де там їх накрили скидами. Ця дуже неочікувана звістка про його загибель підкосила, земля пішла з-під ніг. Досі не можу в це повірити і прийняти це страшне… 13 років щасливого життя пліч-о-пліч і вмить все зруйнувалось! Він так хотів перемоги! Він так хотів своїм дівчаткам мирного неба! Мужній та хоробрий з великим серцем, чуйний мій рідненький чоловічок, віддав найцінніше. Наш Герой
Найкращий коханий чоловік і найкращий татко! Ми дуже сумуємо і нам його не вистачає. Наше життя розділила ця клята війна на до та після. А без нього немає життя, все чорно-біле і тільки біль, сум та сльози. Я би все віддала, тільки би він приїхав додому живий! Пишаюсь ним, дуже сумую, кохаю та все одно чекаю на нього!» —поділилася дружина полеглого бійця Тетяна.
Поховали Олександра на військовій ділянці Алеї Героїв Західного кладовища рідної Одеси.
Вдома на нього чекали дружина та дві доньки.
