Чому ветерани не хочуть працювати у наймі, до чого варто готуватись працедавцям Одещини та які поради дають захисникам, охочим відкривати власну справу
Після повернення наших захисників зі служби до цивільного життя починається новий етап, який зазвичай порушує й питання подальшої професійної реалізації. В результаті отриманих поранень, наслідків війни, змін життєвих обставин або цінностей та пріоритетів повернення до попередньої цивільної професії часом перестає бути вдалим варіантом. А деякі ветерани стали на оборону України у юному віці, не встигнувши опанувати цивільну професію. Обставини можуть бути різними, однак майже завжди на цьому шляху постає питання: «А що далі?» І це питання має бути актуальним не тільки для самих ветеранів, а й для керівників підприємств, які бачать своє майбутнє в Україні і, звісно, самої держави.
Про те, що варто усвідомлювати працедавцям вже сьогодні, чому ветерани не хочуть працювати в наймі, що важливо розуміти для відкриття власної справи, а також яку роль відіграє нетворкінг та яку підтримку в цих питаннях надають в Одесі – розповіла журналістам видання «Південь сьогодні» керівниця напрямку «Можливості для ветеранів» Одеського осередку Громадсько-військового руху Світлана Балинська.
Глобальною метою Громадсько-військового руху є зміцнення єдності між усіма верствами українського суспільства – військовими, ветеранами та цивільними громадянами – задля спільного розвитку.
В Одеському осередку ветеранам, військовим і їхнім сім’ям надають юридичну допомогу, організовуються заходи, присвячені розумінню можливостей для подальшого розвитку у цивільному житті після демобілізації з лав ЗСУ, підтримки психологічного стану, спортивні події тощо.
Світлана Балинська очолює в Одесі напрямок, пов’язаний із можливостями, націленими насамперед на професійний розвиток та спілкування між цивільними й військовими. Під час таких заходів ветерани та представники бізнесу мають змогу поділитися власними потребами й проблемами, обговорити питання можливої співпраці, здобути певні знання та нові знайомства. На думку фахівчині, саме такі події можуть ставати першим поштовхом для подальших змін, а також є простором для нетворкінгу.
«Ми зараз проводимо один-два рази на місяць різні події. Ідея полягає в тому, щоб максимально залучати та «витягувати з дому» ветеранів у суспільство, щоб вони спілкувались. Це може бути як просто розвантаження спершу, так і надалі події, під час яких роботодавці і ветерани спілкуються один з одним, вислуховують проблеми один одного. Представникам бізнесу теж цікаво, як налагодити співпрацю з ветеранами».
Чому підприємствам варто вже сьогодні готуватись до працевлаштування ветеранів
Світлана на власному досвіді зіштовхнулася з тим, що здебільшого ветерани не мають бажання йти працювати в наймі. Причина полягає в тому, що на сьогодні підприємства не готові або не можуть створювати для цього необхідні умови, часом навіть керівники бізнесу не розділяють цінностей захисників – в цьому випадку між цивільними працедавцями та захисниками, які шукають роботу, виникає певна прірва.
«Ветерани залюбки можуть йти до своїх побратимів – той самий ветеранський бізнес, вони краще розуміють один одного. Чи якщо це компанія, котра повертає своїх колишніх співробітників і створює для них індивідуальні умови і розвиток – теж можуть.
Але якщо це компанія, яка працювала до повномасштабної війни й продовжує працювати зараз так само, не пропонує ніяких додаткових умов для ветеранів, та навіть не задумуються над їх потребами – ветерани майже 100% туди не йдуть – не складаються відносини.
Приберемо навіть питання заробітної плати – є такий момент, що рівень заробітної плати тут нижче, ніж був (під час військової служби – Авт.). Але навіть якщо упустити це питання, ветерани кажуть, що їм би хотілось кураторство якесь на роботі, щоб розповідали, який може бути подальший професійний розвиток. Це взагалі звичайні речі, у великих компаніях цим займаються ейчари, і це для ветеранів на зараз дуже важливо. Ну і, звісно, важливі відносини в колективі – щоб не було моментів: тут цивільні, тут військові. Важливо, щоб політика компанії і її керівник підтримував цінності військового, щоб колеги поважали його бойовий досвід. Тому, вважаю, багато чого залежить саме від власника бізнесу, який вибудовує цю політику. По-перше, це повага. Якщо компанія так себе поводить з рівня власника – у них разом все виходить».
Для деяких підприємств залучення ветеранів є актуальним вже сьогодні – адже наразі на ринку праці присутній дефіцит кадрів, а працевлаштування звільненого зі служби захисника дає певну гарантію, що людину вже раптово не мобілізують з робочого місця. І на цьому моменті Світлана Балинська робить важливе застереження: тут не має йтися про використання ветерана заради такої «вигоди» – без урахування його потреб та можливих фізичних обмежень.
«Якщо керівник взагалі не дотичний, а такі є, то вони кажуть, наприклад: «Так, нам водій треба, ми хочемо ветерана, тому що його не зупинять на блокпостах» – це більше схоже просто на використання. Але не забуваймо: станом на зараз багато ветеранів повертаються зі служби через поранення, а це значить, що частіше є якісь фізичні обмеження. Навіть водій – багато хлопців – водіїв, можуть зовнішньо здаватись здоровими, але там, наприклад, було поранення спини, ноги, і він не може багато годин за кермом бути. А це теж не дуже влаштовує працедавця, який не розуміє цих моментів. Ветеран після такого поранення не може завантажувати щось важке – а часто водій та експедитор – це два в одному. Тому є моменти, що працедавці взагалі не дотичні та просто не розуміють такий стан. А тут доведеться якось йти до того, що треба буде і роботодавцям адаптуватися до цієї ситуації».
Немало бізнесів вже зараз підходять до цього питання відповідально – відвідують тематичні події, консультуються, дослухаються до думок ветеранів, вибудовують певну політику в компаніі в цьому напрямку. На думку Світлани, рано чи пізно адаптуватися доведеться усім:
«Якщо працедавці зараз не задумуються над цим, то далі це затягуватиметься. Все більше хлопців і дівчат військових повертатимуться додому, і все одно це буде в подальшому великий відсоток тих, хто буде працевлаштовуватися. Тому про це треба думати в компаніях вже сьогодні.
Ті, хто задумується, наприклад, про правила спілкування з ветеранами абощо – вони хоча б на шляху до свого подальшого успіху з працевлаштування ветеранів в себе. Я думаю, на якомусь етапі буде навіть обов’язковий відсоток працевлаштованих ветеранів як зобов’язання – це можуть ввести. Зараз чую від працедавців побоювання, що їх змусять. Але навіть якщо і не змусять, може бути так, що не буде у вас інших кандидатів на працевлаштування. Вам все одно доведеться працювати з цим питання. Тому всі, хто вже про це задумується – вони вже ходять на такі події, спілкуються, можуть порушувати якісь питання в безпечному просторі: «Що тобі треба, щоб ти пішов до мене на роботу?» Обов’язково після цих подій, я думаю, і з боку ветеранів, і з боку працедавців виникають думки: «Що ми будемо робити далі?» І це класно».
До речі, у випадку, якщо власники бізнесів мають бажання отримати консультації та рекомендації з цього питання або навіть влаштувати освітню подію для всього колективу – керівниця напрямку «Можливості для ветеранів» Одеського осередку Громадсько-військового руху може із цим допомогти.
Отже, якщо підсумувати, насамперед для бізнесів важливими є досить, на перший погляд, очевидні речі – повага до тих, хто захищав Україну та розуміння специфіки взаємодії з людьми, які брали участь у бойових діях. Йдеться не про якесь особливе ставлення, а скоріше базове розуміння цінностей тих, хто обороняв Батьківщину у найважчі роки. Друге питання – усвідомлення фізичних обмежень, які можуть бути наслідками отриманих на війні поранень, що, знову ж таки, апелює до поваги до захисників. У кращому випадку підприємство має сформувати політику у цьому напрямку, якої дотримуватимуться усі інші співробітники.
Варто також нагадати, що Державна служба зайнятості пропонує роботодавцям чимало компенсаційних програм, які мотивують брати на роботу внутрішньо переміщених осіб, ветеранів та людей з інвалідністю. Розмір компенсації складає до 120 000 грн – для співробітників І групи та до 80 000 грн – для ІІ групи. Така компенсація надається після працевлаштування людини з інвалідністю та фактичного облаштування її робочого місця.
Ветеранський бізнес
Як зазначає пані Світлана, велика кількість ветеранів мають намір також відкривати власну справу та шукають грантові підтримки. Однак цей шлях також є досить непростим і відповідальним. Зокрема, на думку фахівчині Одеського осередку Громадсько-військового руху, охочі будувати власний бізнес мають вміти самостійно писати заявки на отримання грантів, мати стратегію та вміти використовувати наявні на зараз освітні та фінансові можливості:
«Відсотків вісімдесят ветеранів кажуть: «Ми хочемо відкривати власну справу». Для цього можливостей насправді багато: є програми від Центру зайнятості, програми від Дія.Бізнес, програми на сайтах для ветеранів – тобто можливостей взяти якийсь грант під бізнес. Основна помилка – ветерани просять допомогти податись на грант (в плані: «напишіть за мене»). Це не треба робити, бо захищати цей проєкт буде він сам. Навіть якщо хтось напише, а він не буде розуміти, то він його не захистить. Відповідальність за витрати теж будуть на ньому. Щоб потім не було історій, коли людина взяла грант і його доведеться повертати – це теж нікому не потрібно. Тут головне – розуміння, що просто так нічого не дається, тому потрібно, якщо є такі можливості – спочатку навчитись і далі стартувати. Звісно, ще багато чого залежить від ідеї бізнесу».
Станом на зараз, зі слів Світлани Балинської, ветерани обирають розвиток у сферах логістики, перевезень або енергозбереження. Втім, йдеться про досвід спілкування з чоловіками, тож, є припущення, що серед ветеранок можуть бути популярними інші напрямки.
Також тим, хто тільки планує розвиватись у напрямку власної справи, радять усвідомлювати, що перший час доведеться вкладатися не тільки з точки зору фінансів, а й власних зусиль та часу.
«Якщо заявка на грант якісно прописана, є гарна ідея, то шанси є в будь-якій сфері. Але працювати доведеться. Бо є певний відсоток людей, які вважають, що можна відкрити власну справу і воно буде якось працювати. Не буде воно без власника працювати, бо власник – це ідейний натхненник. Може колись, коли це вже стане сталим бізнесом. Але все одно дуже важливою є особистість власника, яка буде направляти на перших етапах та набирати людей за своїми цінностями».
Тому, зауважує фахівчиня, на пошук власного шляху та можливостей реалізації може піти час. Однак в умовах, коли захисники повертаються з реальності бойових дій у цивільний простір, період на адаптацію може бути нетривалим – вже незабаром треба шукати нові джерела доходу. Тож варіант роботи в наймі, принаймні на початку для багатьох може стати вимушеним.
«Саме грантове фінансування знайти можна, і тематичні навчання є. Але, знову ж таки, не всі можуть потім бути підприємцями насправді. Тому це багатогранна зараз ситуація – треба йти в цивільне життя, зрозуміти, що тобі треба, можливо десь попрацювати в наймі і виношувати свою ідею власного бізнесу, шукати можливості».
До речі, цікавою є співпраця у напрямку відкриття бізнесу ветеранами Одеського осередку Громадсько-військового руху та Простору громадських спільнот «На Часі» у партнерстві з Одеським національним економічним університетом, а саме – навчально-практична бізнес програма «Veteran Business Lab», яка залучає ветеранів та студентів ОНЕУ.
«Зараз у нас стартувало бізнес-навчання: навчально-практична програма Veteran Business Lab з ОНЕУ. Проєкт, що об’єднує досвід військових із знаннями студентів, щоб разом створювати та розвивати український бізнес. Це буде цікавий формат: студенти ОНЕУ + ветерани. Тобто ветерани зі студентами будуть разом навчатися – практично пропрацьовувати бізнес–ідеї, після чого студенти допомагатимуть ветеранам відкрити бізнес. Для студентів це практика і спілкування з ветеранами, а для ветеранів це спілкування з молоддю і допомога в бізнесі».
Тож, ветеранів закликають не залишатися наодинці, відвідувати різноманітні заходи та здобувати нові знання, знайомства і можливості.
«На жаль, є глобальна проблема – коли ветеран повертається і не виходить з дому нікуди, тим більш ні на які події. Такий період, звісно, теж потрібен, банально відіспатись та відпочити. Але потім треба починати виходити куди завгодно, на що завгодно, починати потрішки спілкуватись. В Одесі є вже багато саме спільнот ветеранських – можна спочатку йти туди – до кола своїх.
У нас на заходах ветерани починають спілкуватись з громадськістю і щось та з цього виходить. Але, на жаль, не можу сказати, що ми оголошуємо якусь ветеранську подію і отримуємо велику кількість відвідувачів – ветеранів – такого немає. Бо є цей стан «посиджу краще вдома». Та що казати, зараз взагалі і цивільні люди іноді не дуже активні, бо є ситуації з обстрілами, виснаження – звісно це все впливає. Проте ми намагаємось залучати ветеранів до заходів, придумувати щось їм цікаве. Головне – не засиджуватись вдома».
Хто може звернутися до Одеського осередку Громадсько-військового руху
Підтримку у різних напрямках тут надають як військовослужбовцям та ветеранам, так і їхнім сім’ям. Наприклад, для військових та членів їх родин частіше за все стають актуальними юридичні питання, а також питання спілкування, психологічної підтримки, активності та професійного напрямку. Кожен запит тут розглядають індивідуально, й навіть якщо не можуть надати особисто відповіді на певні питання – підкажуть, де їх варто шукати.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Амєлія МИЙНОВА
Перше фото – ілюстративне, інші надала Світлана Балинська
