Як у знаменитого ізмаїльського фотографа Ляпіна: мешканка Рені повторила знімок початку 20 століття із зображенням своєї прабабусі

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття професійних фотографів було небагато, бо то ж був новий вид мистецтва. Але можна з упевністю сказати – ті, хто займався цією справою, були людьми невипадковими. Костянтин Федорович Ляпін мабуть найуспішніший фотограф південної Бессарабії. Дворянин та німець за походженням довів до досконалості популярний за тих часів жанр кабінет-портрета. Фахівці відзначають видатну, як на той час, якість знімків та невимушеність людей на них.

Років 20 тому колекціонер старих фотографій та листівок Ізмаїла Руслан Міхеєв побачив одну фотографію і був вражений її художністю та майстерністю виконання. Це була фотографія авторства Костянтина Ляпіна. Руслан Міхеєв буквально полює на знімки Ляпіна на аукціонах. Фотографії ізмаїльського маестро розкидані по всьому світу. Руслан мріє повернути оригінальну колекцію в Ізмаїл.

«На фотографіях є військові, прикордонники, священники, чиновники, діти. Ляпін умів упіймати мить. Це вищий пілотаж у фотографічній справі», – каже ізмаїльський колекціонер.

Ляпін був популярною постаттю. В Ізмаїлі у нього було два фотосалони, в яких буквально юрмилися відвідувачі – світські дами, військові чини, навіть міський голова Ізмаїла Іоанн Авраамов замовляв у маестро портрет. Остання фотографія датована 1915 роком. Перед тим, як владу в країні захопили більшовики, дворянин Ляпін поспіхом покинув свій дім та поїхав за кордон. Що було з ним далі – невідомо.

Коли Костянтин Ляпін виїзджав, він частину фотографій подарував сусідам, а решту спалив. Руслан Міхеєв каже, що багаття з негативами та фотографіями палало два дні.

Команда видання «Суспільне» «Сімейний портрет» вирішила відтворити один з кадрів на фото маестро. У родинному альбомі мешканки Рені, культурологині Марини Мунтян збереглася фотографія Ляпіна. Жінка гадає, що люди з портрету поїхали в Ізмаїл навмисне, аби зробити цей знімок.

Подробиці про людей, зображених на знімках, Марина вирішила дізнатися у мами. Та розповіла, що пам’ятає це фото з дитинства, але чомусь не дуже ним цікавилася. А вже коли підросла, то запитала у своєї матері, хто зображений на фото. Виявилося, що це прабабуся замолоду, а поряд з нею, скоріш за все, її сестри.

Марина Мунтян погодилася на невелику пригоду – зіграти роль своєї прабабусі і повторити той самий шлях – із Рені в Ізмаїл.

Руслан Міхеєв розповідає, що попасти до знаменитого фотографа було дуже складно, та й коштувало недешево. Бажаючі повинні були записатися заздалегідь, тому що була велика черга. Прості люди не могли собі дозволити сфотографуватися у маестро. Тоді дорого коштувало обладнання, реактиви. Як правило, після запису потрібно було декілька місяців очікувати своєї черги. А мешканці Рені ще повинні були витратитися на поїздку до Ізмаїла, бо ж для цього потрібно було найняти бричку. Спеціально для фотографування не тільки робилися парадні зачіски, а й купувалися або шилися сукні. У Ляпіна також був індивідуальний підхід до своїх моделей, тому фото завжди були неповторними.

Роль сестер прабабусі згодилися зіграти донька Марини Ілона та її подруга Катерина. Для сімей, які їхали з усієї Бессарабії до відомого фотографа, мандрівка була дуже хвилюючою.

Ательє Ляпіна розташовувалося у власному будинку у центральній частині Ізмаїла – на розі вулиць Болградська та Кишинівська. Люди по сусідству чули, що тут знаходився фотосалон Ляпіна, тому пустили учасників проєкту «Сімейний портрет» оглянути двір його будинку.

Марині, Ілоні та Катерині зробили зачіски, як у дівчат з фотографії. Невідомо, чи був у салоні Ляпіна майстер, що перед фотографуванням робив зачіски жінкам.

Фотосесію для Марини та дівчат проєкт «Сімейний портрет» влаштував у місцевій студії. Жінки на фотографії одягнені дуже стримано та аристократично, ретельно були підібрані прикраси. Сучасні мешканки Рені одягнулися максимально подібно до своїх попередниць.

Ренійські дівчата були дуже задоволені фотосесією та тим, як вони виглядають на фото, стилізованому під часи початку 20 століття. А найбільш їм сподобалася власне подорож у часі.