Як навчають стріляти? Інструктор «Технолог» про вогневу підготовку в Силах спеціальних операцій
Штаб-сержант із позивним «Технолог» – інструктор із вогневої підготовки навчального центру Сил спеціальних операцій. Починав службу в 2014 році розвідником у 8-му полку, згодом пройшов перший Q-курс в історії українських ССО.
Сьогодні він проводить заняття на базовій загальновійськовій підготовці, де багато людей уперше беруть зброю до рук, готує розвідників і операторів підрозділів спеціального призначення та викладає на Q-курсі. В інтерв’ю «Технолог» розповідає, чому навчання стрільби починається без набоїв, як війна змінила підготовку та чому влучний постріл – лише одна з багатьох навичок, потрібних військовому.
Навчання починається без набоїв
– Тобто ваше головне завдання – навчити влучно стріляти?
– Це дуже спрощене уявлення. Люди часто думають: стрільба – це взяв автомат, прицілився, натиснув на гачок. Насправді це цілий комплекс навичок. Спершу йде теорія, потім «холості» тренування. Людина відчуває зброю, звикає до рухів, розвиває м’язову пам’ять.
– Коли новачка можна допускати до стрільб?
– Коли він безпечно поводиться зі зброєю і до автоматизму відпрацював основні рухи. Одразу дати автомат із набоями – небезпечно й неефективно. Це не фільм про Джона Віка, у нас так не працює. Мені легше працювати з людиною, яку не треба перенавчати, яка поки що «нуль» у стрільбі. Головне, щоб вона слухала інструктора і хотіла вчитися.
– На яких дистанціях працюють курсанти?
– Від 10 до 300 метрів, найчастіше – на 100 метрах. Спочатку нерухомі цілі. Потім можуть бути групи цілей, цілі на різні дистанції, рухомі цілі. Але новачку не можна дати всі ці завдання одразу. Спочатку він має навчитися стабільно й безпечно виконувати найпростіші вправи.
Коли стріляти доводиться під навантаженням
– Що є найскладнішим у підготовці?
– Стрільба після фізичного навантаження. Після смуги перешкод, перебіжки потрібно стабілізувати дихання, оцінити обстановку та влучно виконати завдання. Це можна назвати стресовою стрільбою. Потім переходимо до різних положень для стрільби, роботи з-за укриття, пересування, перебіжок і взаємодії в групі.
– Скільки набоїв потрібно, щоб навчити стріляти?
– Питання не лише в кількості. Можна швидко розстріляти 200 набоїв у нікуди. Зробити багато шуму, але користі від такого заняття буде нуль. А можна взяти 20 набоїв, перед цим людину нормально підготувати, пояснити вправу, відпрацювати всі рухи без стрільби – і вона використає їх максимально ефективно. Головний дефіцит – не набої, а час, якого завжди не вистачає.
– З якої зброї ви починали?
– З АК-74, це класика! Потім з’явилася тактична комплектація для АК, певний час працювали з «Вулканами», пізніше перейшли до AR-систем – М4 і М4А1. Зараз у мене Daniel Defense. Із «короткої» маю Glock 19, курсанти працюють із SIG Sauer. Коли військовий має базу, він швидко адаптується до нової платформи. Кожна зброя має особливості, однак правила безпеки, контроль, техніка стрільби незмінні.
Від мішені до реального противника
– На полігоні стріляють по мішенях, а потім, на війні, треба працювати по людині. Як до цього готують?
– Психологічний бар’єр існує, але в бойових умовах усе сприймається інакше. Під час підготовки ми використовуємо вправи з протидією, коли курсанти працюють не лише по мішенях, а проти іншої групи. Наприклад, одна команда відпрацьовує спеціальні дії або зачистку приміщення, а інша діє в обороні. Можуть використовуватися імітаційні боєприпаси або фарба. Швидко починаєш розуміти, що противник також рухається, приймає рішення і може діяти у відповідь. Це значно реалістичніше, ніж стрільба по нерухомій мішені.
– Бій у міській забудові входить до початкової підготовки?
– Такий блок є в різних навчальних курсах, але потрібно розуміти різницю між ознайомленням і повноцінною підготовкою. Щоб на високому рівні підготувати до бою в міській забудові, потрібно багато часу. На базовому рівні можна дати основні принципи й навички, але для професійної підготовки потрібен окремий і тривалий етап.
ССО не шукає суперменів
– Ви прийшли до війська з цивільного життя. Ким працювали до 2014 року?
– Займався будівельними роботами, ремонтами, виготовленням меблів, облаштуванням будинків. Заробляв нормально, навіть дуже непогано. У 2014 році, коли все почалося, пішов у військкомат.
– І одразу потрапили до підрозділу спеціального призначення?
– Ні. Хотів у серйозні війська, наприклад у ДШВ, але мені сказали: це еліта, просто так туди не потрапиш, іди в піхоту. Я відповів: «Іду в піхоту». Потім під час розподілу приїхали представники різних частин. На шикуванні запитали, хто хоче служити в ДШВ, і я підняв руку. Пізніше приїхали інші люди й запитали, хто хоче служити у спецназі. ССО як окремого роду сил тоді ще не було, звучало саме «спецназ». Я знову підняв руку. Так потрапив на відбір.
– Тобто ваш шлях до ССО почався з піднятої руки?
– Можна й так сказати. Але після цього був відбір: фізична підготовка, біг, підтягування, психологічні тести, завдання на логіку. Розподілили до 8-го полку на посаду розвідника, а за пів року став командиром відділення. Брав участь в АТО, працював на Донецькому та Луганському напрямках.
Колись я думав, що для військ спецпризначення треба бути суперменом, але виявилося, що це не так. У нас служать звичайні люди, багато хто приходить без досвіду та виняткової фізпідготовки. Якщо новачок не може пройти вступні тести, це не обов’язково означає, що йому бракує здібностей. Часто просто не мав достатньої мотивації підготуватися.
Перший Q-курс і шлях до інструкторства
– Як у вашому житті з’явився Q-курс?
– Завжди хотів більшого. Коли у 2015 році був на ротації на Донеччині, пішли чутки про якийсь серйозний і надскладний курс. Стало цікаво, записався та пройшов відбір на перший Q-курс, який проводили здебільшого американські інструктори.
– Яким був відбір?
– Він тривав два тижні. Жили під контролем, мали обмежений час на сон і їжу, постійні фізичні навантаження та психологічний тиск. Відпочивали по кілька годин на добу. На нас кричали, постійно ганяли, але без принижень і образ. У будь-який момент людина могла зійти: вийти на плац, вдарити у дзвін і повернутися до своєї частини. Ніхто нікого не тримав. Саме тому відбір перевіряє не лише фізичну силу, а й готовність добровільно залишатися в процесі.
– Це правда, що Q-курс проходить лише 1%?
– Занижена цифра. У середньому відбір проходять 20–30%, під час самого курсу ще кількох людей можуть відрахувати, чи хтось йде з особистих причин. Але більшість тих, хто пройшов відбір, доходять до завершення навчання.
– Як після Q-курсу ви стали інструктором?
– Випускників першого курсу майже одразу залучили до підготовки другого набору. Були асистентами закордонних колег, а вже третій Q-курс проводили переважно власними силами. Так я залишився в навчальному центрі та став інструктором.
– Саме з вогневої підготовки?
– Не одразу. Моєю першою спеціальністю був зв’язок. Згодом пройшов кілька курсів у Німеччині, займався підготовкою до бойових дій у міській забудові. Зрештою зосередився на вогневій підготовці. Зараз проводжу заняття на БЗВП, де багато людей ніколи раніше не тримали зброю в руках, сержантському 107-му ВОСі та Q-курсі.
Це різні рівні підготовки. Через БЗВП проходить більшість військовослужбовців. Тут наше завдання – навчити безпечно поводитися зі зброєю, розуміти принципи її роботи та правильно виконувати основні дії. Q-курс – це вже окрема професійна підготовка операторів ССО, яка стосується значно вужчого кола людей.
Головна мета інструктора – допомогти зберегти життя
– Як повномасштабна війна змінила систему навчання?
– Дуже сильно. Те, що ми проводимо зараз, адаптовано до умов нашої війни. Стало більше напрямів підготовки, додалося використання НРК, дронів і засобів протидії їм. Війна дає неоціненний практичний досвід, який ми аналізуємо і включаємо до навчальних програм.
Людині потрібно дати не красиву картинку і не набір вправ заради звіту, а навички, якими вона реально зможе скористатися. Водночас програма не може бути безмежною, тому доводиться визначати пріоритети.
– Що найбільше змінило вас як інструктора?
– Втрата друзів на війні змінює ставлення до навчання. Я намагаюся готувати людей так, щоб підвищити їхні шанси вижити на полі бою. На різних курсах я бачив вправи, які були професійно організовані, але не завжди мали сенс саме для наших умов. Як інструктор завжди ставлю собі запитання: навіщо ми виконуємо цю вправу, яку навичку вона формує і де військовий зможе її застосувати?
– Вам доводилося чути, що отримані під час навчання навички врятували комусь життя?
– Бувало. Безпосередньо мені не телефонують, бо свій номер не роздаю. Але через спільних знайомих люди дякували, що те, чого їх тут навчили, допомогло їм і врятувало життя. Тоді розумієш, що не дарма витрачав стільки сил на полігонах.
– Що скажете людині, яка думає про ССО, але боїться, що «не потягне»?
– Усі приходять різними. Хтось уже має досвід, а хтось раніше ніколи не тримав зброю. Важливо слухати інструктора, не соромитися запитувати, якщо чогось не розумієш, і не намагатися показати, що вже все вмієш. Через наш центр пройшли тисячі людей, багато з яких спочатку сумнівалися в собі. Але потім ніхто не пошкодував про свій вибір. Тобі до 45 років, не маєш проблем зі здоров’ям та дружиш зі спортом – раджу спробувати. Краще зробити крок і перевірити себе, ніж потім шкодувати, що навіть не наважився.
Хочеш працювати на перемогу разом із Силами спеціальних операцій? Залишай заявку в ССО рекрутинг або телефонуй за номером 0 800 357 174.
