Ізмаїл міг стати Придунайськом, а Кілія — Новосільськом: історик про те, як планували перейменувати українські міста у радянський період
Доцент кафедри історії та методики її навчання Ізмаїльського державного гуманітарного університету Віктор Дроздов поділився у своїх соцмережах цікавою знахідкою, а саме тим, як планували перейменувати низку українських міст згідно з проєктом постанови ЦК КП(б). Відповідну інформацію, зазначив історик, він знайшов у фонді Верховної Ради ЦДАВО України (ф.1, оп. 18, спр. 60) за 1948 рік, передає видання «Південь сьогодні».
Отже, Ізмаїл міг би стати Придунайськом, Херсон – Чорноморськом, Очаків отримав би назву Славгород, Нікополь — Микитин Ріг, Мелітополь — Ново-Олександрівськ, Кілія — Новосільськ, Рені — Томаров, Ногайськ (суч. Приморськ) — Обіточний, Слов’яносербськ (помилково позначений як місто) — Донець. Мали б змінитися й відповідні назви областей.
У документі, зауважує Віктор Дроздов, йшлося нібито про «уточнення найменувань» і повернення деяким містам колишніх історичних назв.
Проєкт та обґрунтування пропозицій (арк. 63–66) за безпосереднім завданням від тодішнього керівника ЦК КП(б)У Хрущова подав голова Президії Верховної Ради УРСР Гречуха. До підготовки історичних довідок були залучені співробітники Академії наук УРСР, про що є окремі документи стосовно історичних довідок про походження найменувань окремих міст. Лише в одній із таких за жовтень 1948 року подано роз’яснення про 64 населені пункти. Передостанній абзац в обґрунтуванні вказував на те, що список «чужоземних найменувань», які слід перейменувати, буде поповнюватися.
«Не вдаючись у детальний аналіз, можна побачити, що передусім дісталося назвам із грецьким походженням (не дивно, бо у жовтні 1948 року вже перейменували Маріуполь на Жданов), а також тюркським. Найбільш дивує прагнення перейменувати Очаків та Ізмаїл, які були пов’язані із «суворівським міфом». Але якщо Очакову планували зберегти назву, яка нагадувала про «російську військову славу», то Ізмаїл мав би отримати нейтрально-географічне найменування. Складається враження, що «суворівський міф» тоді ще не був настільки усталеним елементом радянської історичної політики, тому українська радянська еліта не врахувала його під час вибору населених пунктів для перейменування», — зауважив Віктор Дроздов.
Що стало безпосередньою передумовою цієї хвилі перейменувань, каже історик, — питання відкрите. Проте в наступній справі цього ж фонду за 1949 рік міститься копія листа до Сталіна з численними правками, де прямо зазначено: ініціатива виходила від нього.
«У листі пояснювалося, що перейменування потребують населені пункти, назви яких «нагадують про хижацькі набіги чужоземних загарбників на нашу Батьківщину». Формулювання показове: фактично все неросійське історичне минуле трактувалося як «загарбницьке». Навіть Кілія – місто, що існувало задовго до появи московії. Показово й інше: у процесі підготовки переліку українські виконавці настільки активно «зачищали» топоніміку від «чужоземних» назв, що під перейменування потрапили навіть ті, які були створені самою російською імперською традицією. У тексті листа до Сталіна добре видно багаторазові правки, зокрема й викреслення Ізмаїла», — пише Віктор Дроздов.
Водночас у варіанті обґрунтування за лютий 1949 року вже відсутні Ізмаїл, Очаків, Нікополь і Слов’яносербськ, відклали й перейменування Ногайська, а Рені вже пропонують назвати Придунайськом. Для Херсона натомість підшукали нову ідеологічну назву — Сталіноднепровськ, викресливши попередню пропозицію.
Причини призупинення цих перейменувань у матеріалах фонду не пояснюються.
«Ймовірно, рішення було ухвалене на союзному рівні — подібно до ситуації 1945 року, коли зупинили перейменування Болграда на Кутузово. Схоже, що ця хвиля «топонімічної істерії» доволі швидко згасла: вже наступного року згадки про такі плани в документах не зустрічаються», — підсумував історик.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – з допису Віктора ДРОЗДОВА
