Від докера в Ізмаїльському порту до зенітника у лавах ДПСУ: бойовий шлях морського прикордонника

10:03 19/03/2026

До 2014 року життя Дмитра мало чіткий і зрозумілий ритм. Народжений у Запоріжжі, він здобув фах станочника, але свою щоденну працю знайшов в Ізмаїльському порту – серед металу, тросів і вантажів. Робота докера не залишає місця для слабкості: тут усе вирішують витривалість і сила рук, звичка триматися до кінця, навіть коли втома стискає плечі. Та звичний світ обірвався разом із початком війни. Дмитро не вагався – пішов добровольцем. Про військовий шлях Дмитра розповіли у Морській охороні Держприкордонслужби України, передає видання «Південь сьогодні».

Донеччина стала для нього першим справжнім випробуванням, де ціна помилки вимірюється не лише болем, а й життям. У 2015 році під час одного з бойових завдань ворожий обстріл поранив Дмитра та трьох його побратимів. Уламки в нозі й животі, лікарні, операції – і довгий шлях відновлення вдома. Здавалося, найважче вже позаду…

Але 25 лютого 2022 року Дмитро знову повернувся до війська. Його нова служба пролягла вздовж водних рубежів. Колишній докер став морським прикордонником: спершу – оборона річкового кордону на Дунаї, потім – передова після втрати стратегічного острова. Згодом він опанував нову спеціальність – зенітника.

Це була не просто зміна професії – це була внутрішня перебудова. Людина, яка колись розвантажувала судна, тепер відстежує небо, вслухається у ніч і вчиться розпізнавати звук ворожих дронів. Його робота – не дати їм досягти цілі.

У 2024 році війна знову нагадала про свою безжальність – під час атаки дронів Дмитро втратив побратима. Такий досвід не має терміну давності. Він не зникає, не стирається часом – лише осідає глибоко всередині, змінюючи людину назавжди.

Сьогодні головний корабельний старшина Озмітель продовжує службу. Його рухи стали точнішими, рішення – виваженішими, а погляд – жорсткішим. Війна навчила його безкомпромісності до ворога, але водночас відкрила іншу, тихішу правду: цінність простих речей – плеча поруч, короткого слова підтримки, мовчазної присутності своїх.

«За ці роки я зрозумів головне: наша сила не в залізі, а в людях. У тому, що ти готовий стояти до кінця за свою землю і за тих, хто поруч. Війна навчила мене по-справжньому цінувати життя і просто бути поруч, коли це потрібно», – говорить Дмитро.

Він не називає себе героєм. Не шукає особливості у власній історії. Для нього це – шлях, який довелося пройти.