Операція «Цитадель»: як спецпризначенці ССО висадилися на «вишку Бойка» і підірвали російський вузол у Чорному морі

09:05 10/03/2026

Січень 2024 року, ніч у Чорному морі. Група українських спецпризначенців 73-го центру ССО після шестигодинного переходу долає останні кілометри до бурової платформи, яку росіяни перетворили на технічний вузол для своїх дронів.

Попереду «вишка Бойка», що височіє над хвилями майже за 60 кілометрів від окупованого Криму. Під нею темна вода, глибиною понад пів сотні метрів. Через кілька хвилин бійцям доведеться вистрибувати з човнів на металеві опори платформи з 40 кілограмами спорядження і зброї. Їхнє завдання: забрати секретну апаратуру, замінувати обладнання і зникнути до того, як ворог зрозуміє, що сталося.

Так почалася операція ССО «Цитадель». Одна з найскладніших морських місій українських спецпризначенців від початку повномасштабної війни.

росія захопила ці бурові платформи ще в березні 2014 року під час анексії Криму. Вони входять до групи так званих «вишок Бойка» – бурових установок у районі Голіцинського газоконденсатного родовища в Чорному морі. Тоді озброєні «зелені чоловічки» висадилися на платформи і фактично привласнили майно української компанії «Чорноморнафтогаз».

Спочатку вони залишалися звичайними газовидобувними об’єктами. Але після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році росіяни почали активно використовувати їх у військових цілях.

Високі металеві конструкції посеред моря виявилися зручними для розміщення технічного обладнання – антен, радарів і ретрансляторів зв’язку. Фактично «вишки Бойка» перетворилися на своєрідні спостережні та технічні пости росії в Чорному морі. Це давало противнику одразу кілька важливих переваг:

– розширення радіогоризонту: висота платформ дозволяла розміщувати антени й радари, що значно покращувало огляд акваторії та повітряного простору;

– віддаленість від українського узбережжя: платформи знаходяться далеко в морі, що ускладнює їх ураження традиційними засобами;

– «цивільне» прикриття: формально газовидобувні об’єкти давали росіянам можливість прикриватися їхнім цивільним статусом.

Таємнича «вишка»: що там було насправді

За даними української розвідки, російські окупанти перетворили цю платформу на технічний вузол для своїх безпілотників. На ній працював ретранслятор, який значно розширював радіус дії іранських Mohajer-6 – розвідувально-ударних дронів середньої висоти з оптико-електронною станцією.

За наявності стабільного каналу зв’язку такі БПЛА можуть працювати на відстані понад 200 кілометрів. Це означало, що російські безпілотники отримували можливість діставатися Одеси, Миколаєва та Херсона.

Крім того, на платформі була встановлена радіолокаційна станція виявлення надводних цілей «Нева-Б». РЛС дозволяла противнику контролювати надводну обстановку в північно-західній частині Чорного моря, а також допомагала коригувати удари дронів-камікадзе Shahed по критичній інфраструктурі півдня України.

Тому знищення цієї «вишки» мало не лише тактичне, а й стратегічне значення: росія втрачала важливий елемент своєї системи спостереження та управління безпілотниками в цьому районі Чорного моря.

Про операцію, яка в командуванні Сил спеціальних операцій отримала назву «Цитадель», розповіли два її безпосередні учасники з 73-го морського центру ССО: командир групи, старший лейтенант із позивним «Смола», та його побратим, молодший лейтенант на псевдо «Жук».

Підготовка: розрахували всі варіанти до секунд і міліметрів

Підготовка до рейду тривала близько шести тижнів. За цей час група пройшла серію тренувань, які моделювали майже всі можливі сценарії на об’єкті.

За словами учасників операції, це був етап максимальної деталізації. Команда відпрацьовувала не лише базовий план, а й альтернативні варіанти розвитку подій – від появи ворожого гарнізону до ризику повітряного виявлення або раптового шторму.

Розвідка надала групі відеообльоти об’єкта, зроблені БпЛА, фотоматеріали з різних ракурсів, супутникові знімки та технічну документацію. Усе це дозволило детально вивчити конструкцію об’єкта: розташування причалу, сходів, службових приміщень, вентиляційних шахт і технічних майданчиків.

На основі цих даних був створений фізичний макет платформи. Це допомогло чітко розподілити ролі між усіма членами групи, визначити точки входу, сектори прикриття і послідовність дій.

«Також ми підключали гірську підготовку, fast roping – метод швидкісного безпарашутного десантування з гелікоптера за допомогою спеціального канату. Працювали зі страховочними системами, з використанням приладів нічного бачення проводили заняття з ближнього бою у будівлях, також тренування проходили на об’єктах, що за конструкцією імітували силосні вежі», – згадує деталі підготовки «Жук».

Паралельно, додає спецпризначинець, відпрацьовували роботу з інструментами для бричінгу (подолання перешкод для проникнення на локацію – Прим.): бензорізаками, газовими різаками та кувалдами. Головне завдання полягало в тому, щоб на реальному об’єкті не витрачати час на імпровізацію, а діяти за заздалегідь відпрацьованим алгоритмом.

«У підсумку ми орієнтувалися на платформі так, ніби вже там були. Розуміли, де сходи, де можливі точки входу, де причал. Були нюанси, наприклад, газові вентилі, яких не було видно на обльотах, але загалом рівень підготовки був дуже високим», – додає «Смола».

Морський рейд і стрибок на платформу: найскладніший момент

17:00. На операцію група вирушила в сутінках на великих катерах Metal Shark. Перехід морем від точки виходу на одеському узбережжі до платформи – більше ста кілометрів – тривав приблизно шість годин.

Погодні умови були непростими. Вночі температура повітря опускалася до мінус 4-6 градусів, вода мала лише 2-4 градуси тепла. Спецпризначенці працювали в сухих штурмових костюмах, використовували хімічні грілки та шкарпетки з USB-підігрівом.

22:30. Приблизно за вісім кілометрів до «вишки» основна група зі спорядженням пересіла на два малі гумові човни Zodiac для прихованого підходу. Рухалися на мінімальній швидкості, намагаючись не шуміти двигунами.

Безпосередньо на платформі завдання зі штурмовими гвинтівками М4 Colt мали виконувати десять операторів. Група прикриття залишалася на катерах, на їхньому озброєнні були кулемети Browning, автоматичні гранатомети Mk 19 та переносні зенітні ракетні комплекси Stinger.

Найскладнішим моментом стала висадка, згадує «Жук». Попри відносно спокійне море, хвилі билися об опори платформи, створюючи сильний прибій.

23:00. Вихід на платформу знаходився приблизно на висоті 1,5-1,8 метра над човнами. Операторам доводилося чекати, поки хвиля підніме човен, і в цей момент вистрибувати на металеву конструкцію, підтягуючись із 40-кілограмовим бойовим спорядженням.

«Глибина під платформою – близько 60 метрів. На тобі броня, зброя, інструменти. Було холодно, мокро. Це був, мабуть, найскладніший фізичний момент», – згадує «Жук».

Через складність висадки вирішили не затягувати на платформу переносні ПЗРК Stinger – існував ризик втратити їх у воді.

Гаряча фаза: бричінг, демонтаж, замінування, вибух

Група діяла максимально обережно, не знаючи, чи є на платформі ворожа варта і чи не з’явиться загроза з повітря. У цьому районі інколи патрулювали російська авіація та кораблі чорноморського флоту рф.

Утім, самі хлопці оцінювали ймовірність повітряної загрози як невисоку. На той момент українська ППО вже мала успішний досвід роботи над морем: були збиття й гелікоптерів, і російських винищувачів, після чого їхня авіація в цьому районі діяла значно обережніше.

«Ми достовірно не знали, чи є там противник. Тому спочатку висаджувалася підгрупа, яка забезпечувала сектор контролю, після чого заходила підгрупа бричінгу», – каже «Смола».

Двері на платформі виявилися завареними по контуру, тому довелося використовувати різак. Попри гучність інструментів, шум моря фактично поглинав звук, бензоріз не було чути навіть за 60 метрів.

03:00. Головною ціллю спецпризначенців було обладнання, пов’язане з роботою дронів Mohajer-6. Група мала фотографії та технічні характеристики апаратури, тому ідентифікувати її вдалося швидко.

Частину обладнання, зокрема термінали зв’язку та елементи керування, демонтували, щоб передати українським фахівцям для подальшого аналізу. А ось щоглу з антенами та радіолокаційною станцією «Нева-Б», яка контролювала надводну обстановку, замінували та підірвали. За словами бійців, демонтувати її повністю було неможливо через висоту конструкції, сильний вітер і складність доступу, тому ухвалили рішення знищити її на місці.

На момент операції на платформі тривав видобуток газу, що лише посилило ефект вибуху. Після підриву полум’я ще деякий час виривалося з конструкцій, а сама платформа швидко перетворилася на купу понівеченого металу.

04:00. Від моменту висадки до відходу групи минуло майже п’ять годин.

Згодом російські медіа почали поширювати повідомлення про нібито «теракт» на цивільному об’єкті у Чорному морі. Це виглядало як спроба перекрутити події і подати їх у вигідному для себе світлі – звична практика інформаційної війни з боку агресора.

Повернення: заслужені нагороди і приклад для наслідування

10:00. Спецпризначенці повернулися на базу. На березі їх зустрічало командування центру – без зайвих церемоній, але дуже тепло.

«Це, знаєте, такі моменти, коли ти старший матрос, а тобі капітан другого рангу допомагає скидати твоє спорядження або разом із тобою тягне сумки. Це дуже приємно. В ССО ви справді стаєте єдиним організмом», – зізнається «Жук».

Учасників операції відзначили державними нагородами та нагрудними відзнаками Міністерства оборони України. Зокрема, «Смола» отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а «Жук» – Хрест Сил спеціальних операцій.

Операція «Цитадель» показала, як мобільна група Сил спеціальних операцій, спираючись на точну розвідку, ретельне планування та високий рівень підготовки, здатна змінювати оперативну ситуацію навіть у стратегічно важливому районі.

Під час виконання завдання група фактично не зустріла прямого ворожого опору. Не тому, що його не було, а тому, що всі етапи операції були настільки точно прораховані і виконані, що противник просто не встиг відреагувати.