Втрачені міста, ролі та перспективи: історики про те, як населені пункти Одещини позбавляли майбутнього
Історія Одещини — це не лише зростання Одеси, а й системна втрата статусів іншими міськими центрами: формальних, адміністративних, політичних і символічних. У дописі «УІНП – Одеса» фахівці Українського інституту національної пам’яті пропонують подивитися на те, якими могли бути міста Одеської області, яке значення має статус і чому його позбавляли, передає видання «Південь сьогодні».
«Одещина — унікальний регіон України, де можна простежити всі можливі сценарії урбаністичних трансформацій: місто → селище, історичний центр → периферія, «столиця» → район, порт → додаток до мегаполіса, поселення з міськими функціями → без міського статусу. Статус — це не табличка, а вектор розвитку», — пишуть в УІНП.
Зокрема зауважується, що міський статус означає концентрацію влади й бюджету, такі інституції як суд, освіта, адміністрація. Статус передбачає інфраструктуру, демографічне зростання та відчуття майбутнього.
«Його втрата — або ненадання — майже завжди означає довготривалу деградацію, навіть якщо населений пункт фізично існує й досі», — зазначають історики.
Міста, які не стали містами
Маяки — один із найдавніших населених пунктів Одещини, відомий ще з XVI століття. Фактично — торговельний, прикордонний, козацький центр на Дністровському гирлі. За функціями — містечко. Однак за рішенням імперської, а потім радянської влади — таки не місто.
«Класичний приклад «зірваної урбанізації», — кажуть фахівці «УІНП – Одеса».
Саврань — ярмарковий, ремісничий, адміністративний центр півночі Одещини у ХІХ ст. Саврань, як пишуть історики, мала всі ознаки міського життя, але не отримала міського статусу. У часи СРСР — смт, а після реформи — селище.
Овідіополь — порт, митниця, військова і торгова функція з кінця XVIII ст. Демографічно й інфраструктурно Овідіополь мав рівень малого міста. Але так само у радянський час отримав статус смт, а після 2024 року — просто селище.
Міста, що зберегли статус, але втратили роль
Ананьїв — місто з 1834 року. Повітовий центр, суд, гімназії, ярмарки. У ХХ столітті — повільна деурбанізація. Статус збережено, але міські функції тут майже втрачені.
Татарбунари — отримали статус міста у 1944 році. Колись Татарбунари були центром Південної Бессарабії.
«Сьогодні — номінальне місто без міської економіки», — пишуть в УІНП.
Арциз — індустріальне місто радянського типу. Після 1991 року відбулось згортання промисловості.
«Місто формально є, але міського розвитку — немає», — зазначили історики.
Міста, які могли з’явитися — але їм не дали
На думку фахівців Українського інституту національної пам’яті, статус міста також могли отримати Кучургани — енергетичний вузол, ГРЕС, транспорт, Затока — курорт із сезонним населенням міського масштабу та Лиманське — індустріальна зона без самостійності.
«Усі три — приклади штучно стриманої урбанізації» —додають в УІНП.
Шлях від підпорядкування до міста
Південне спершу було робітничим поселенням при порту, підпорядковане Одесі. У 1993 році отримало статсус міста відразу, без «перехідних» стадій.
«Місто-функція, створене економікою», — кажуть історики.
Чорноморськ, колишній Іллічівськ, був портовим селищем, у підпорядкуванні Одесі, і врешті-решт отримав статус міста. Перейменування 2016 року, на думків фахівців УІНП, стало остаточним формуванням власної ідентичності.
«Приклад емансипації від мегаполіса».
Втрата: не міста, а центрів
Балта у 1924–1929 роках — перша столиця Молдавської АРСР: політичний, адміністративний, національний центр. У 1929 році столицю переносять до Тирасполя, водночас Балта миттєво втрачає статус, ресурси й перспективу.
Ізмаїл у1940–1954 роках був обласним центром:Дунай, порт, прикордоння, стратегія.
У 1954 році відбувається ліквідація Ізмаїльської області, приєднання до Одеської та втрата обласного статусу. Цк один із небагатьох випадків в УРСР, коли місто понизили з рівня області.
«Одещина — це регіон, де міський статус часто не відповідав реальному розвитку, історичні центри системно понижували, натомість штучно посилювали Одесу як гіперметрополію. Втрата статусу означала втрату майбутнього, а не лише назви. Тут міста втрачали не через занепад, а через рішення. Пам’ятаймо: місто — це не тільки населення й забудова. Це право на розвиток. І багато населених пунктів Одещини цього права були позбавлені», — підсумували в УІНП.
