Захисник з Татарбунарської громади 61 день тримав оборону в повному оточенні ворога
Олександр Павлов на псевдо «Баредос» – стрілець 1 мотопіхотного батальйону 47 окремої механізованої бригади «Маґура», який 61 день тримав оборону на Північно-Слобожанському напрямку в повному оточенні ворога. Втративши побратима, він залишився на позиції сам. Знаючи важливість цієї ділянки, – адже захопивши її, росіяни безперешкодно вийшли б до наступного населеного пункту, – «Баредос» залишився утримувати ділянку наодинці. Про це в інтерв’ю на Ютуб-каналі бригади розповів захисник, а також командир 1 мотопіхотного батальйону 47 ОМБр «Маґура» Дмитро Поліщук на псевдо «Жук», передає видання «Південь сьогодні».
Олександр піаніст – музикальний слух неодноразово ставав у нагоді захиснику під час постійної небезпеки ворожого нападу. Свій позивний «Баредос» він взяв у пам’ять про брата.
На позиції військовослужбовців мало бути четверо – вони мали замінити воїнів, які перебували на чергуванні. На жаль, вже по дорозі на позицію двоє захисників отримали поранення: один воїн натрапив на ворожу міну, інший – був уражений в ногу FPV-дроном противника. Постраждалих бійців евакуювали, тож залишились «Баредос» і його побратим «Кит».
«Бувало, добами не спав, тому що там щось хрусне, і поки звикнеш, ці миші… Як музикант я вже відрізняю, де хруст ногою. Лай собак чуєш. На початку думав, що дах поїхав. Потім доповідь: все нормально, там теж чують. Ну і пильнувати, передавати все, що чуєш, бачиш, тому що вони лізуть, окопуються так швидко. В нас ще й земля дозволяє…», – згадує Олександр.
На жаль, «Баредос» втратив свого побратима – під час вилазки за провізією захисника виявив противник і завдав удару.
«Доставка провізії на всі позиції в наших районах, в нашій буденності здійснюється за допомогою дронів. В результаті скидання посилки, так буває, через, знову ж таки, вітер, дощ, посилка впала північніше орієнтовно на 10-20 метрів. Задача «Кита» була вийти, забрати посилку, повернутися назад. Коли він вийшов з укриття, противник виявив «Кита» і завдав вогневого ураження силами FPV. В результаті цього «Кит» загинув. «Баредос» залишився сам на позиції», – розповів командир 1 МпБ 47 ОМБр «Маґура» Дмитро.
Олександр згадує – намагався зв’язатися з побратимом, аби дізнатися, можливо він поранений. Але у відповідь – тиша. Водночас ворог залишався дуже близько – інколи на відстані лише десяти метрів:
«Навіть «Баредос», можливо, певною мірою не розумів, що відбувається навкруги нього. Він тримав безпосередньо оборону, стояв, але скільки противника навколо нього, і він сам не міг виявити їх, тому що відстань від нього до противника інколи складала до десяти метрів. «Баредос» коли залишився сам, він поставив питання: «Що робити мені далі?». Дану точку залишати не можна було, адже це був вихід для подальшого населеного пункту. «Друже, тобі треба залишитись, тобі треба протриматись». Він спитав: «Скажіть хоча б, скільки?» Але немає такої цифри, ми не мали розуміння. Сказати йому неправду – це просто ввести в оману, і людина перестане довіряти. «Орієнтовно це буде до трьох-чотирьох днів». Він каже: «Я вас зрозумів, буду триматись», – згадує «Жук».
Ворог не знав, що на позиції перебуває Олександр. На його підтримку було вирішено відправити двох колумбійців – «Анжело» і «Буфало».
«Ми вже плюс-мінус зорієнтувалися, де знаходиться противник, завдавали вогневого ураження. Це не тільки мій батальйон, це сукупна бригада, всі вогневі засоби, які можна було задіяти точково. Це все робилось для того, щоб противник не міг підняти голову під час заходу наших двох колумбійців», – каже командир 1 МпБ 47 ОМБр «Маґура».
Дісталися захисники вдало. «Баредос» розповідає: спілкувалися, використовуючи одразу декілька мов:
«Знайшли спільну мову: щось англійською, щось молдавською, іспанська з молдавською мають якісь спільності…»
Однак пізніше знову сталося нещастя – внаслідок детонації російського FPV важке поранення отримав «Буфало». У воїна відкрилася кровотеча, однак обидві спроби евакуації виявились невдалими, так само як неможливим було здійснити ротацію – адже противник оточив позицію. На жаль, життя захисника обірвалося…
«Я його витащив і спальником накрив…» – каже Олександр.
Постійна небезпека тривала. Кілька разів окупанти вдиралися безпосередньо на позицію, де перебував «Баредос». Першого захисник спочатку не бачив, але почув.
«Я ж його не бачив – може він з гранатою. Дивлюся – ні. Я спочатку пару секунд подивився, що він в мультикамі болотному, нема шевронів. Він тільки ляпнув два слова, я зрозумів, що це кацап. І я його… він навіть не зрозумів, що сталось. Не встиг», – розповів військовий.
Вдруге росіяни зайшли з двох різних сторін. Про це Олександра попередили по рації.
«Мені по рації – вони ж то їх бачать, – «Вали, навалюй!» Ну я вже на слух навалював. І коли навалював, одного затрьохсотив, і хлопці вже наші його…»
«Жук» зауважив, росіяни навіть не здогадувались, що на тій ділянці є українські захисники.
«Противник не міг завдавати вогневого ураження туди, у зв’язку з тим, що навкруги цієї ж позиції сиділи його підрозділи. Він навіть не міг подумати, що ми там знаходимось».
Від іншого окупанта Олександра врятував подарунок побратима:
«Ходив шукав посилку, він же ледь нашу посилку не забрав. Я обрав момент, подивився, наче один, і мені доповідь: «Він один, вали його». Я був в мультікамовських штанях. Він побачив і думав, що «свої». Але коли він зрозумів, що це не «свої», то відстібнув магазин, патрон з патронника, ствол тримає рукою… і я вже, обеззброєний стою, долі секунди. Ну й одразу спрацював інстинкт (на відео Олександр показав ніж й розповів – це був подарунок побратима на 45-річчя – Авт.). Врятував мене. Я його нижче ключиці встромив, і поки магазин зарядив, навалюю, не побачив, куди він пішов, а вже хлопці підлетіли, знайшли де, і там його…»
Аби підтримати «Баредоса» у цих надважких умовах, командування організувало йому дзвінок з дружиною – не телефоном, через рацію:
«Я по собі чудово орієнтуюсь, що таке підтримка сім’ї. Коли ти залишаєшся зі смертю сам на сам, ти маєш розуміння, що в будь-який момент може все закінчитись, тільки підтримка рідних може тебе стимулювати. «Баредос» дав контакти своєї дружини. Ми її набираємо з КСП батальйона, кажемо, зараз ви будете спілкуватися зі своїм чоловіком – через радіостанцію, все ОКП сидить, підтримує: «Бередас» давай, зайвого не кажи». Вони як поспілкувалися, в нас самих душа нагрілась», – каже командир 1 МпБ 47 ОМБр «Маґура» Дмитро.
Вдалося нарешті поміняти захисників на позиції, коли фронт почав «рухатись» і росіяни зазнавали втрат.
«Анжело» і «Баредос» просиділи там вже довгий час, і ми розуміли, що єдиний шанс їх поміняти – це зараз, коли фронт почав трохи рухатись, противник почав зазнавати втрат. Після того, як суміжний батальйон – третій механізований батальйон, провів у своєму напрямку штурмові пошукові дії, ми в свою чергу завдали вогневого ураження, вибивши противника».
Олександр згадує це так:
«Доповідь: «Ви готові?» – «Готові». Все, виходимо. Я виходжу перший і шукаю укриття, а укриття коло пенька – переліз, оптоволокно, бур’ян, мокро… Короче, поле бою… Поки я був там, наш шлях, як ми йшли, розбито геть було, ми полем назад йшли. Замінування, що хочеш там…»
Проте саме повернення теж було небезпечним, і ворог, на жаль, помітив українських бійців й завдав удару.
«Баредос» з «Анжело» починають рух. «Анжело» максимально повільно йшов – найдовше перебування на позиції дало про себе знати. Скоріш за все в нього почалися судоми ніг, і він просто не міг рухатись. І в результати цього те, що ми мали зробити за 40 хвилин – вийти в безпечний район грубо кажучи, в жовту зону – вони йшли до двох годин. Відповідно погодні умови змінилися, противник їх виявив, завдав вогневого ураження з FPV», – каже «Жук».
Уламки потрапили в район обличчя Олександра. Але попри все, він дістався безпечної зони.
«Я не можу передати, його впевненість, якась мотивація можливо вийти… Він вийшов безпечно в район свій. Я дивлюсь в його очі і просто розумію, що там пустота. Людина побачила все, що вона тільки могла. Їй треба дати час відпочити, її треба супроводжувати, щоб вона повернулася назад в підрозділ і треба прийняти рішення, ким вона буде далі в тебе», – розповідає командир 1 МпБ 47 ОМБр «Маґура» Дмитро.
Сам Олександр каже, що прагне зробити у житті щось корисне.
«Все одно всі ми помремо від старості. Так хоч щось корисне зробити. Хоч щось, чим можеш. Не можеш фізично – інтелектуально – думай…»
В першу чергу у відпустці захисник хоче поїхати до пам’ятника брата.
«Важко знайти в Татарбунарах людину, яка не знає його родину. Тепер Герой, з великої літери. Здоров’я тобі, сил і довгих років життя! Нехай оберігає Бог!» – пишуть про Олександра у Татарбунарській міськраді.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
