Про одесита, якого радянська влада знищила за Україну
Мало хто сьогодні знає ім’я Андрія Васильовича Ніковського (1885–1942) — але саме він, як розповідають у дописі Українського інституту національної пам’яті, стояв біля витоків української журналістики, науки й державотворення, передає видання «Південь сьогодні».
Народився Андрій Васильович в селі Малий Буялик — одному з болгарських поселень на Півдні. І саме південний український дух свободи сформував його характер.
Ніковський виріс у поліетнічному середовищі, де українська, болгарська й молдавська стихії змішувались природно. Його рання освіта пов’язана з Одесою, куди він переїжджає як молодий інтелектуал. Саме Одеса стала стартовим майданчиком його журналістської та громадської діяльності. Тут він входить у гурток української інтелігенції, долучається до культурних товариств, починає писати літературознавчі статті.
У 1913–1914 роках Ніковський фактично очолює редакцію всеукраїнської газети «Рада» — одного з найважливіших україномовних видань початку ХХ століття. Це видання було рупором українського національного руху, і Ніковський зіграв вирішальну роль у формуванні його інтелектуальної лінії. Йдеться про підтримку української мови в освіті, популяризацію модерної української літератури, критику русифікаційної політики імперії, обережну підтримку тодішніх українських есерів.
«Одеса давала йому відкритість світу, а «Рада» — платформу для впливу», — підкреслили в УІНП.
З 1917 року Ніковський стає активним діячем Української демократично-радикальної партії (УДРП), пізніше — Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). У роки революції він редагує їхній партійний орган «Нова Рада», який став інтелектуальною трибуною Центральної Ради та урядів УНР.
«Це був період, коли слово мало силу державотворення — і Ніковський володів цією силою досконало», — зазначають в УІНП.
Після поразки УНР він, як і багато інтелігентів, емігрує. Однак у 1920-х роках повертається до радянської України — у період короткої «українізації» — де працює науковим співробітником ВУАН (Всеукраїнської академії наук), літературознавцем, редактором і укладачем словникових праць.
«Ніковський належав до генерації, яка вірила, що в СРСР можна зберегти розвиток української культури. Це була трагічна помилка», – зазначають фахівці Українського інституту національної пам’яті.
У 1930 році Ніковського заарештовують у справі СВУ — сфабрикованому КГБ-проєкті, покликаному фізично знищити українську еліту. Його засуджують, етапують у табори.
Подальша доля — типова для «розстріляного відродження»: каторжна праця, знущання, виснаження, повільне вбивство системою.
«Він загинув у 1942 році в таборі, ставши черговою жертвою сталінського терору», — пишуть в УІНП.
Чому Одеса має пам’ятати Ніковського? У фахівців Українського інституту нацпам’яті є одразу декілька тез з цього приводу:
«Бо він — з Малого Буялика, бо він — частина південного українського руху, бо він — один із тих, завдяки кому українська журналістика стала зрілою, бо він — учений ВУАН, редактор, політичний інтелектуал, і бо його знищили саме за Україну. Саме з таких фігур формується українська Одеса, яку сьогодні повертає собі історія. Андрій Ніковський — одесит від Малого Буялика, інтелектуал УНР і мученик за українську ідею», — підсумовують в УІНП.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
