Його серце билося в унісон із хвилями Чорного моря: пам’яті прикордонника Володимира Ковальчука
Сьогодні, 20 вересня, Морська охорона Держприкордонслужби України вшановує пам’ять капітана 2 рангу Володимира Ковальчука, який загинув 20 вересня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу. Про свого загиблого побратима прикордонники розповіли на своїй сторінці в Фейсбук, передає видання «Південь сьогодні».
Володимир народився у місті Новоград-Волинський (нині Звягель), що на Житомирщині в родині простих робочих українців. Через два роки родина переїхала до села Стара Гута Баранівського району Житомирської області, де минуло його дитинство та юність.
Після закінчення Баранівської середньої школи Володимир зробив свій перший крок у військову долю – пішов на строкову службу до Військово-морських сил СРСР. Вже тоді він вирізнявся дисциплінованістю, рішучістю та бажанням присвятити життя військовій службі. Велику роль у цьому відіграв дядько, Іван Федорович Ковальчук, який став для племінника прикладом і наставником.
Щоб здобути професійні знання, Володимир вступив до школи мічманів і прапорщиків Чорноморського флоту в Севастополі, де успішно закінчив навчання та отримав звання мічмана.
У 1993 році його життєвий шлях привів до Ізмаїла. Тут він став інструктором навчального кабінету циклу зв’язку та радіотехнічних систем, передаючи знання молодим військовим. Крокуючи до мети, уже наступного року Володимир екстерном завершив навчання у Хмельницькому Інституті Прикордонних військ України та здобув таке омріяне перше офіцерське звання – лейтенант.
У 1994–1995 роках обіймав посаду заступника начальника прикордонної застави у селі Кубей Болградського району, де відзначався відповідальністю та професіоналізмом у службі на державному кордоні.
Згодом офіцер разом з родиною переїхав до Криму. Ще з часів строкової служби марив морем, тому дуже радів можливості продовжити службу в морських підрозділах Прикордонних військ України. Протягом наступних років Володимир ніс службу на прикордонних катерах та кораблях й у 2003 році звільнився у запас за станом здоров’я, залишивши по собі шану та повагу серед колег.
В Криму Володимир побудував будинок, й дуже захопився виноградарством. Плекав кожну лозу й настільки вправно оволодів цією справою, що згодом виростив понад 50 сортів винограду, паростки якого шукав по всьому світу.
«Володимир був не лише мужнім воїном, а й турботливим чоловіком і татом. Його життєрадісність і гостинність збирали навколо себе людей. Виноградники, які він доглядав з любов’ю, нагадували маленький рай – кожна лоза була ніби намальована рукою митця. Друзі та рідні з нетерпінням чекали нового врожаю, щоб скуштувати соковиті ягоди й неймовірне домашнє вино, у яке він також вкладав душу. А найбільшою втіхою для нього були дві улюблениці-алабайки – Тава та Армада», – ділиться спогадами дружина Володимира Світлана.
Проте російська агресія у 2014 році змінила все. Родині Ковальчуків довелося покинути все, що було надбане роками. Вони вирушили на рідну Володимиру Житомирщину, а за три роки переїхали на Одещину, де почали будувати своє нове життя.
Як тільки відбудували та облаштували будинок, голова родини знову поринув у свою улюблену справу й згодом на присадибній ділянці виплекав понад 40 сортів винограду.
54 роки – саме стільки було Володимиру, коли він дізнався про повномасштабний наступ рф. Жодних вагань – лише одне рішення: стати на захист морських рубежів і боронити Україну. Усвідомлював, що його досвід може бути корисним у складний для країни час, тому одразу, 24 лютого 2022 року, він призвався за мобілізацією та став до лав Морської охорони Державної прикордонної служби України.
З перших днів капітан 2 рангу Ковальчук обійняв посаду помічника командира корабля Морської охорони. А через рік вже й сам очолив екіпаж.
Його відвага, самовідданість та глибоке почуття відповідальності завжди надихали всіх, хто був поруч. Його любов до рідної землі була взірцем для оточення. Він випромінював таку силу патріотизму, що це відчував кожен, хто його знав. Такі його риси настільки згуртували екіпаж, що кожен, хто ніс службу на борту, проявляв неабияку витримку, долав будь-які труднощі та неймовірні навантаження при виконанні бойових завдань. Це давалося взнаки – екіпаж щоразу під час повітряних атак ворога збільшував рахунок знищених ударних дронів.
…20 вересня 2024 року Володимир Петрович загинув внаслідок ракетного удару ворога, отримавши поранення несумісні з життям. Справжній командир, який не покинув свій бойовий пост і до останнього подиху служив Україні.
За час служби капітан 2 рангу Володимир Ковальчук нагороджений медалями «За сумлінну службу в Прикордонних військах України», «Захиснику вітчизни», «За мужність в охороні державного кордону», нагрудним знаком «Відмінний прикордонник», відзнакою Президента України «За оборону України», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Володимир Петрович був людиною великої душі, відважним воїном і відданим патріотом. Він поєднував у собі мудрість наставника, силу батька та відданість справжнього товариша. Його життя стало прикладом служіння Україні, а його мужність і стійкість підтримували тих, хто був поруч. Він умів надихати, вчив не здаватися й завжди залишався вірним своєму обов’язку.
Для екіпажу він був не просто командиром, а справжнім прикладом сили, честі та професіоналізму. Для моряків-прикордонників він назавжди залишатиметься символом незламності і уособленням щирої любові до рідної країни.
Вічна шана та світла пам’ять капітану 2 рангу Володимиру Ковальчуку!
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
