Російськомовна вистава «Золоте теля» в Одеському театрі музкомедії викликала хвилю обурення: роздуми театрознавиці
Вистава Ільфа і Петрова «Золоте теля» російською мовою з українськими субтитрами на сцені Одеського академічного театру музкомедії ім. Водяного викликала обурення серед українців. Таку афішу опублікували у соцмережах театру нещодавно – 18 березня, а сама вистава мала відбутися 21-го. Багато звинувачень на адресу театру писали користувачі соцмереж, серед них й одесити, які закликають не висвітлювати рідне місто з використанням проросійських образів. Водночас деякі користувачі стають на захист вистави – мовляв, вона має українські субтитри, тож цілком дотримується законодавства про державну мову. Відреагувала на це у своєму дописі зокрема театрознавиця Ірина Чужинова, зауваживши, що на сцені одеського театру відбувається ресентимент радянським минулим, де створювався стереотип одеського культурного простору не мультикультурного та інклюзивного, а російськоцентричного і російськосиметричного. Детальніше про думку Ірини щодо такого явища дізнавалася ведуча «Радіо культура», передає видання «Південь сьогодні».
Зауважимо, що на початку радіопрограми ведуча наголошує – мали намір запросити до комунікації та почути позицію самих представників театру, авторів вистави, однак не отримали на цю пропозицію жодної відповіді.
На думку Ірини Чужинової, такий резонанс спостерігається не тільки в театральному просторі. Наприклад, палкі обговорення відбуваються зокрема в Одесі під час змін топонімії, демонтажу пам’ятників тощо. Театрознавиця додає, що часто противники процесів декомунізації часто використовують аргумент, мовляв, таким чином Одесу позбавляють її ідентичності. Зауважимо, саме таку позицію влітку 2024 року у контексті змін топонімії висловлював й міський голова Геннадій Труханов.
«Насправді це глибоке питання, воно дискусійне, ми маємо про це говорити, думати і так далі, тому що одеський культурний простір дійсно закодовувався багато років перед тим як мультикультурний, але, на жаль, з домінуванням російської культури. І от відповідно Ільф і Петров – це персонажі дуже популярні в Одесі. Позбавляти театр музичної комедії Ільфа і Петрова – я думаю, це для них болісний удар. Але насправді маємо про це говорити, тому що беручи Ільфа і Петрова, ми, на жаль, разом з ними заносимо наративи радянської епохи і тієї країни, з якою ми зараз перебуваємо в стані активної війни. Ось так працює культура».
З одного боку, мова йде про твір одеських письменників, однак, разом із цим, окрім ностальгії, у публічний простір заносяться, або можливо повторюються певні проросійські наративи.
Театрознавиця зазначила – гарні новини таки є – театр має на меті списати з репертуару вистави російською мовою, зокрема – «Золоте теля»:
«Можу сказати з позитивних новин, що театр нібито прокомунікував рішення, воно поки що закрите, але сподіваюсь, що представники театру все-таки вийдуть в публічній комунікації і це підтвердять, що ці вистави російською мовою, зокрема «Золоте теля» – буде списано з репертуару, та автор насправді так само розуміє контексти культурні і розуміє, чому це відбувається. Тобто тут немає якогось такого конфлікту, просто є оця невідповідність між реальністю, в якій ми живемо, і між мистецькою реальністю, яка є на сцені».
З точки зору законодавства, як вже згадувалося раніше, формально, вистава порушень немає. Однак такий випадок стає приводом до роздумів щодо можливості запобігання таким випадкам у культурних закладах, які отримують фінансову підтримку з державного або муніципального бюджету, і мають все ж таки мати за мету висвітлювати певні державні та національні ідеї.
«Безперечно формально порушення немає. Закон про українську мову дотримується. Можливо театр порушує якийсь закон про декомунізацію, але він, знову ж таки, написаний для топонімів і для публічних просторів. Театр порушує рух трансформації українського суспільства. Тобто це не буква закону – це дух закону. Або, скажімо так, асинхрон з тими суспільними процесами, які ми сьогодні переживаємо. А оскільки статтею 24 Конституції України цензура заборонена, тобто ніхто не в праві говорити про те, що щось має бути знято з репертуару, закрито і так далі, дуже важливо аби ці рішення приймалися інституціями. Аби інституції працювали і аналізували свою роботу – от що важливо. Аби це не було суспільним тиском, аби ми з вами зараз це не обговорювали без присутності театру. Тому, власне, не вистачає, мабуть, цього бажання саме зануритися в переосмислення спадщини», – каже Ірина Чужинова.
Водночас варто пам’ятати, що значна кількість людей, зокрема ті, для яких «Золоте теля» є певною ностальгією, спогадами про певний період життя, відстоюють своє право на відвідування таких вистав. Одну з таких тез згадала ведуча радіопрограми:
«Я також цілком свідома щодо того, що нашу розмову сприймає не аж така велика кількість людей…Я швидше бачу в широкому загалі реакцію, яка, я припускаю, що може виглядати таким чином: «Люди, та я живу в Одесі, під обстрілами, я виросла в Одесі й хочу просто піти на виставу і відчути якусь ностальгію за чимось, якимось життям, яке я мала доти. Я залишаюся в цій країні, я тут працюю, і ви мені ще будете розповідати, чи маю я право дивитися «Золоте теля»? Що ви з мене робите злочинця?»
На думку театрознавиці, така реакція серед суспільства є цілком можливою, адже трансформація свідомості, яка відбувається в умовах війни в Україні – процес тривалий. Однак значну роль у цьому грають й мистецькі інституції:
«Це правда, ці наративи є, і вони, оскільки в нас немає досвіду війни, ми його зараз набуваємо, відповідно у нас так само немає досвіду подібних дискусій. Умовно кажучи, немає рекомендацій до того, от в який час у який спосіб має відбуватися трансформація. Все, що я вам можу сказати про це – це про от власне відповідальність мистецьких інституцій. На прикладі міста Харків – до 2022 року в місті так само було багато російськомовних театрів, різних культурних подій. Але митці самостійно якось прийняли це рішення. А митці насправді – це теж частина спільноти. Тобто ми не говоримо, що митці – це якісь люди, які створюють щось поза сьогоднішнім контекстом. І якось все це почало вирівнюватися, хоча в Харкові, наприклад, так само як і в Одесі російськомовний культурний продукт завжди користувався більшою популярністю, ніж, на жаль, україномовний продукт. Тому подібні думки можуть виникати, але, звісно, не треба заходити в радикальні подібні оцінки, що хтось когось вважає злочинцем, або хтось когось позбавляє права. Неможливо обмежити доступ людини до культури. Просто неможливо: немає таких інструментів, і ніхто не збирається їх запроваджувати. Тому якщо хтось хоче бути споживачем цього культурного продукту – у нього є достатньо ресурсів інформаційних, зовнішніх для того, щоб споживати цей продукт. А ми зараз говоримо про український культурний простір, який формується за гроші платників податків. І от в цьому культурному просторі, як на мене, мають все ж таки звучати державницькі наративи, мають реалізовуватись якісь напрямки культурної політики».
Ірина Чужинова додає, що наразі постає завдання створення нових сенсів, замість репродукування старих.
«Тобто мені здається, варто все ж таки зводити розмову в те, що це про можливості і про відкриття чогось нового, про освоєння нових територій, а не про обмеження і заборони».
При цьому театрознавиця не виключає, що залишатиметься певна частина населення, зокрема покоління, яке зростало у часі Радянського Союзу, буде прагнути до звичних образів. І однією з найголовніших причин цього є те, що спроможності розвитку проросійських «продуктів» були у той період часу набагато більшими, це було затребуванішим та фінансово вигіднішим.
«Трансформація суспільства не може бути миттєвою, вона є повільною і поступовою, і оце знову ж таки до теми, що хтось когось позбавляє права – насправді тут теж про пояснення і роз’яснення. Імперський простір – він завжди різноманітніший і завжди сильніший саме за рахунок того, що було більше ресурсів. Якби в українське мистецтво інвестували стільки ж грошей або хоча б 50% від тих вливань, які йдуть в російське мистецтво, яке в результаті перетворюється на пропаганду «руського міра», звісно, ми б говорили про те, що наш культурний простір не є загроженим. А він саме є загроженим, на жаль. На жаль, оця експансія відбувається не тільки в територіальному, географічному вимірі, вона відбувається і в інформаційному, і в культурному просторах. І відповідно це теж про оборону, про стійкість і про розуміння того, що позбавлення того, що викликає ностальгію, це можливо болісне, але це потрібний крок для того просто, аби вистояти в цій війні. Тобто я б рекомендувала інституціям також наголошувати – чому так, чому мусимо діяти саме у такий спосіб».
Також додамо деякі коментарі з реакцією суспільства під дописом Одеського академічного театру музкомедії ім. Водяного про анонс вистави «Золоте теля».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
