Правоохоронці поділилися спогадами про одеського поліцейського Вадима Зезюліна, який загинув від російського обстрілу
Одеський поліцейський Вадим Зезюлін помер 20 листопада 2024 року від тяжких поранень, отриманих під час російської ракетної атаки по середмістю Одеси. Балістична ракета «Іскандер-М» впала біля об’єкта, де Вадим виконував службові обов’язки. У пам’ять про правоохоронця у Нацполіції поділилися спогадами про Вадима дружини, знайомих та його колег, передає видання «Південь сьогодні».
Вадим Зезюлін народився 28 червня 1988 року в місті Одеса. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2014 році. Усі 10 років присвятив роботі у слідчих підрозділах поліції Одещини. Був мудрим, досвідченим, професійним.
Зі школи вчителі та однокласники згадують Вадима як дуже активного, щирого, дружелюбного хлопця.
«Вадим з усіма товаришував. Був добрим, чемним. Я досі не можу про нього казати в минулому часі. Він завжди залишиться серед нас», — каже однокласниця Вікторія.
Переглядаючи фотографії зі шкільних заходів, у світлий портрет свого учня вдивляється вчителька Оксана Коваль. Зауважує: на всіх світлинах — активний юнак із добрими очима та усмішкою, оточений друзями. Він підтримував їх, а вони — його.
Зараз у ліцеї, де навчався Вадим, навчається його семирічний син Микита. Пані Оксана хвалить першачка, який дуже старанний та здібний, як його тато.
А для самого Микитки він назавжди залишиться у пам’яті хорошим, любим і красивим татком-поліцейським, з яким вони разом збирали конструктори, каталися на велосипедах, грали у футбол.
«Вадим багато років був нападником у футбольній команді й мріяв, щоб син теж займався цим видом спорту, а також добре навчався і мав усе найкраще. Він був вимогливим і турботливим», — згадує про Вадима його дружина Юлія.
Вона провела у шлюбі з Вадимом вісім щасливих років. Чоловік понад усе любив дружину й сина, і вільний час завжди проводив із сім’єю.
«Ми були щасливі разом. Розуміли один одного і підтримували. Не виникало між нами непорозумінь, навіть коли Вадим затримувався на роботі. Він був відданий своїй справі: працював до пізньої години, інколи залишався до ранку, міг поїхати на розслідування серед ночі. Казав, що йому подобається розплутувати тяжкі злочини, знаходити відповіді там, де, здавалося, їх уже немає, і доводити справу до логічного кінця. А коли почалася повномасштабна війна, чоловік міг не з’являтися вдома по 2-3 доби. Коли він приходив, то постійно спав і вибачався, що так мало проводить часу з родиною», — з розумінням розповідає дружина про службу чоловіка в поліції.
У день його поранення вони розмовляли перед самим «прильотом». Вона сказала, що збирається з сином у «Пункт незламності» підзарядити телефони. А за кілька хвилин їй повідомили, що чоловіка везуть до медичного закладу.
«У лікарні мене підтримував напарник Вадима — Ігор, який надавав йому першу домедичну допомогу на місці події. Вадим весь час був у комі, кілька разів у нього зупинялося серце. Лікарі боролися за нього. А я просила його повернутися додому, казала, що чекаю разом із сином та котом, якого він також дуже любив», — згадує найстрашніші дні очікування дива Юлія.
Але дива, на жаль, не сталося. 20 листопада 2024 року Вадим помер у реанімаційному відділенні одеської лікарні від тяжкого поранення, отриманого 18 листопада під час ракетної атаки ворога по середмістю.
У день смерті чоловіка, ніби відчуваючи найгірше, вона попросила в нього пробачення, а за кілька хвилин його не стало.
Начальник відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи слідчого управління Світлана Ткаченко також згадує Вадима, як відповідального робітника та чудового батька й чоловіка:
«Вадим був чудовим батьком, люблячим чоловіком, відповідальним, дисциплінованим, вимогливим до себе поліцейським. Він ніколи не боявся братися за найтяжчу роботу, завжди виконував її якісно і жодного разу нікому не відмовив у допомозі».
А Інна Власова, колишня заступниця начальника слідчого управління ГУНП в Одеській області, яка у 2017 році приймала Вадима на посаду слідчого відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи, зауважує:
«Він був одним із найкращих у своїй справі. До і після повномасштабного вторгнення, не рахуючись із особистим часом, міг без сну збирати докази злочинів, скоєних проти мирних людей, для того, щоб у подальшому винні понесли відповідальність. Це людина з великої літери для мене».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Нацполіція
