Про друкаря і видавця, завдяки якому українська література знайшла своє місце в Одесі

Юхим Іванович Фесенко– український друкар і видавець, завдяки якому Одеса була на третьому місці за кількістю видань після Києва і Харкова, а саме видавництво знали не тільки в Україні, а й поза її межами. А окрім того, він активно впроваджував у життя одеситів українську літературу. Детальніше про Юхима Фесенка та його внесок у розвиток Одеси розповіли у рамках проєкту «Odesa Decolonization», під час якого дослідженнями стосовно минулого Одеси займалася команда фахівців з історії та культури, передає видання «Південь сьогодні».
Народився Юхим Фесенко на Чернігівщині 1 квітня 1850 року в старовинній козацькій сім’ї. У 1869 році, молодим парубком, він пішки прийшов до Одеси, де випробував багато робіт, поки не зацікавився типографською справою та почав працювати у відомого в місті друкаря Петра Федоровича Францова. Юхим був грамотним, самостійно навчившись читати, і своєю відданістю поступово заслужив повагу хазяїна.
З часом Францов запропонував молодому чоловікові відкрити свою друкарню, надавши необхідні гроші в борг. У січні 1883 року на Грецькій площі відкрилася друкарня Юхима Івановича Фесенка. На відкриття прийшли україномовні одесити, які замість квітів принесли зібрані замовлення: етикетки для товариства мінеральних вод, рецептурні бланки для лікарів, візитні картки тощо.
Незабаром до Одеси переїхав Михайло Комаров, який працював нотаріусом і дуже любив українську літературу. Він видав у Фесенка свою працю: «Нова збірка народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь». Комаров став для Фесенка другом і порадником на багато років.
Пізніше друкарня Фесенка випустила працю Комарова «Тарас Шевченко в літературі і мистецтві», альманах «Проліски», поеми Т.Г. Шевченка, оповідання Івана Нечуя-Левицького «Чортяча спокуса», твори Олександра Кониського та інші.
Фесенко винаймав приміщення для своєї друкарні, але в 1886 році власник будинку вирішив перебудувати його. Юхим Іванович знайшов нове приміщення на Рішельєвській, 47, викупив його та розташував там свою друкарню у 1887 році. Пізніше було добудовано третій поверх.

На початку ХХ століття Юхим Іванович фінансував експедиції для збирання та записування українських народних пісень у різних містах України. Він видав 5 збірок «Українські співаники», для яких яскраві обкладинки писав відомий художник Амвросій Ждаха, який працював у друкарні Фесенка та товаришував із ним. Також окремим збірником були надруковані українські весільні обрядові пісні.
Юхим Фесенко добре ставився до своїх працівників. Він одним із перших в Одесі запровадив восьмигодинний робочий день, дбав про техніку безпеки, поліпшення умов праці та медичну допомогу. Він придбав споруду з садом в Олександрівці поблизу Одеси, де могли відпочивати його працівники з сім’ями. Юхим Іванович хрестив дітей своїх співробітників, був почесним гостем на їхніх весіллях, допомагав грошима в скрутні часи.
Фесенко дружив з відомими особистостями: актором і режисером Марком Кропивницьким, композитором Миколою Лисенком, виноградарем Василем Таїровим та офтальмологом Володимиром Філатовим. Він активно працював у одеській «Просвіті», що багато зробила для популяризації всього українського в Одесі. В його друкарні публікувалися щорічні звіти «Просвіти».
За інформацією Одеської національної наукової бібліотеки, Фесенко одним з перших друкарів у країні практикував масове видання недорогих книг і брошур для незаможного читача – селянина, робітника, службовця, для тих, хто жадав читання, але не міг дозволити собі на це великих витрат. Попри те, що для випуску таких видань, доступних усім, використовувався дешевий папір, книжки з його друкарні вирізнялися чудовим художнім оформленням. Видавець залучав до ілюстрування та виготовлення обкладинок знаних майстрів пензля, графіки, одним з них був художник одесит Амвросій Ждаха.
У 1918 році Фесенко видав «Збірник творів видатних українських письменників» до якого увійшли твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Степана Руданського, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Володимира Винниченка, Олександра Олеся, Грицька Чупринки й інші, та українсько-російський словник на тисячу слів. Це були останні книги, які він видав.

З встановленням радянської влади в Одесі у 1920 році друкарню націоналізували, але залишили Юхима Івановича директором підприємства. У 1920-х роках він почав писати мемуари, але не встиг їх закінчити, помер у 1926 році. Місце поховання сім’ї Фесенка знаходиться на 2-му кладовищі в Одесі.

Після націоналізації друкарня працювала як державне підприємство, але під час окупації Одеси у 1941-1944 роках один із його синів керував підприємством. Відомо, що тоді було надруковано список з ікони Касперовської Божої Матері та кілька невеликих книжок поезії та прози.
Друкарня, створена Фесенком, працювала в Одесі майже до кінця ХХ століття, потім стояла занедбана з десяток років, а нещодавно її знесли разом із сусіднім, не менш історичним будинком.
«За обтяжливих умов російського колоніалізму друкарня Ю. І. Фесенка стала важливими центром, своєрідним оазисом у південній Україні, що сприяв формуванню і збереженню історичної пам’яті українського народу, виданню та популяризації творів української культури серед широких верств населення. Видання українських книжок стало одним з пріоритетних напрямів масштабної видавничо-друкарської діяльності Ю. І. Фесенка, вони увійшли в українську скарбницю як своєю національною спрямованістю, так і високою поліграфічною і художньою якістю. Книжки друкарні Ю. І. Фесенка, переживши війни та революції, стали окрасою фондів різних книгозбірень, а сьогодні становлять бібліографічну рідкість та продовжують виконувати свою місію – служать українській культурі», – пишуть в Одеській національній науковій бібліотеці.



Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Одеська національна наукова бібліотека, «Odesa Decolonization»