Надзвичайник з Одещини розповів про події 15 березня – коли росіяни завдали подвійного ракетного удару
Євген Лупашко вирішив доєднатися до лав ДСНС Одещини зовсім нещодавно – майже пів року тому. Чоловік пройшов навчання, потім стажування, а за час служби навіть встиг врятувати літню жінку. Зізнається, що допомагати людям любив змалку та відчув, що це його покликання. Однак, за свій відносно невеликий термін у лавах надзвичайників, Євген разом зі своїми колегами потрапив на виклик, що став трагічним для всієї родини ДСНС-ників – 15 березня 2024 року внаслідок подвійного ракетного удару в Одесі постраждали зокрема медпрацівники та рятувальники. У той день Євген був у епіцентрі подій. Своїми спогадами надзвичайник поділився для пресслужби Головного управління ДСНС в Одеській області, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
«Зранку як завжди звичайна зміна була. Приїхали, змінили третій караул, заступили на чергування. До приїзду ми вже були готові. Як приїхали на місце – хлопці почали гасити пожежу. Там дуже велика труба газова була і звідти йшов великий факел вогнища. Пропрацювали ми не довго. Від моменту як приїхали десь п’ять хвилин. В якийсь момент стався вибух і пам’ятаю як крізь нас пройшла хмара з вогню. Це було декілька секунд, але це відчувалося. Нас пораскидувало, хлопці всі кричали, і я теж, бо було боляче», – розповідає Євген.
Коли він прийшов до тями та підвівся – побачив колег Олександра та Артема, історіями яких ми ділилися раніше. Євген пам’ятає, що обличчя його товаришів були обгорілими. Втрьох вони знайшли свого колегу Дмитра та почали разом витягувати у більш безпечне місце, попри те, що в Олександра були поранені руки, а в Євгена одна рука взагалі не працювала, а на нозі був відкритий перелом:
«Так, це з урахуванням того, що одна рука у мене не працювала – опіки були, і різана рана, і дуже боліла нога. На той момент я не знав що з нею. Потім вже виявилось, що там перелом відкритий ступні та два уламки. Біль був дуже сильний, але попри це я намагався виконувати свою роботу».
Потім Дмитра забрали інші колеги зі штабу, а Євгену з Олександром вже у безпечному місці почали надавати першу медичну допомогу. Надзвичайник каже, що якби не бронежилет – невідомо що сталося б:
«У мене на бронежилеті була ще дуже велика сечка від уламка. Якби не бронежилет, то не знаю як би склалося далі».
Згодом на місце, після другого влучання, приїхали служби: поліція, швидка та пожежні машини, адже полум’я після цього ще сильніше розгорілося.
Потім рятувальники дізналися про першу загибель серед товаришів – це був водій Денис, а на наступний день стало відомо про Віталія:
«Ми їх навіть не бачили. Останній раз вранці бачились із Денісом як їхали на виклик. І все».
Євген розповідає, що робочий колектив йому подобається, і відчувається для нього як друга родина. Каже, що як тільки відновляться – планують усі повертатися до строю:
«Дружні всі хлопці, класні. З приводу караулу немає взагалі ніяких поганих спогадів, все тільки добре. Хлопці навіть організували готовку, ми там завжди по черзі готували їжу собі. Призначався там черговий по кухні і кожної зміни хтось готував. Дуже все по сімейному, гарна у нас була обстановка. Тяжко, звісно. Ми, Слава Богу, живі залишилися. Рани свої залікуємо і станемо знов до строю. Я себе знайшов тут».
Підтримувати надзвичайника приходять кожного дня друзі, родичі, знайомі, однокласники. А також до нього навідується дружина з маленькою донечкою, яка вже мріє піти по стопах батька та стати пожежницею:
«Вже каже: «Тато, привезеш мені іграшки там пожежні». У неї є набори лікаря, перукаря, тепер вона хоче набір пожежного рятувальника. Вона хоч маленька, але в мене дуже розумна. Вона все розуміє, приїжджала ж теж, бачила хлопців. Зараз каже, хоче буди пожежником».
Мріє Євген, як всі українці, про одне – Перемогу та розквіт України.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
