Науковиці з Одеси розповіли про свою діяльність, дискримінацію та сімейне життя
Вчора, 11 лютого, у всьому світі відзначали Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Століттями жінки у цій галузі потерпали від дискримінації та зневаги, проте зараз вони впевнено доказують, що жінка в науці може і робить важливий вклад. Про жінок з Одещини, які присвятили себе науковій діяльності, займаються дослідженнями геному, мікробіологією та економічною наукою, розповіли у сюжеті «Спуспільне Одеса», передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Ірина Савельєва– проректорка з наукової роботи в Одеському національному морському університеті. Все своє життя вона займається наукою на базі університету. Батьки жінки також були науковцями, тому при виборі професії інші варіанти Іриною навіть не розглядалися, бо наукова сфера стала частиною неї ще з дитинства. У 26 років Ірина здобула ступінь кандидата економічних наук, а згодом захистила докторську дисертацію.
«Морська сфера це така більш технічна сфера. Мій батько викладав теоретичну механіку, тому вдома я завжди бачила якісь креслення, курсові проєкти, дипломні проєкти, які він перевіряв. Тобто це було щось дуже знайоме з дитинства. Але я за освітою економіст, я не пішла настільки далеко в технічній освіті. Я економіст, але я завжди пов’язую економіку з технікою. Тому що це невід’ємні частини. І, звичайно, морська галузь, це техніка», – розповідає науковиця.
А ось Оксана Зінченко присвятила вже 29 років свого життя мікробіології, вона – доцента кафедри мікробіології і вірусології Одеського національного університету ім. Мечнікова. Зазначає, що її кафедра займається розробкою засобів подолання різних хвороб, а не клінічною мікробіологією. Професію Оксани наразі не можна недооцінити, бо вона разом з іншими колегами бореться з однією з серйозних проблем для життя та здоров’я людства:
«Чому я обрала для себе цей шлях? Тому що ця проблема дуже актуальна, і на сьогодні вона стоїть дуже гостро навіть у розвинених країнах європейських. Щорічно близько 30 тисяч людей гине від інфекцій, які спричиняються мікроорганізмами, що є стійкими до антибіотиків. Ну і власне це одна із нагальних потреб людства».
Свій вклад у медичну галузь робить і Юлія Ситнікова, яка наразі працює у США та є кандидаткою біологічних наук, а також старшою науковою співробітницею Laso Ventures в Бостоні. Свій науковий ступінь Юлія здобула у німецькому центрі дослідження раку, а ось магістратуру – в Одеському національному університеті майже 20 років тому. Останні 10 років свого життя науковця працювала спочатку в економічній установі – Гарвардська медична школа, а потім приєдналася до біотехнологічної компанії, де вивчає структуру геному:
«Структуру геному та її регуляцію та реалізацію на ознаки організму – це те, чим я займаюсь майже теж 20 років з аспірантури, а то і раніше. Це дуже цікава тема і це механізми, які полягають в основі багатьох захворювань. Знаходячи ці організми та застосовуючи терапію, на них можна знайти нові ліки і розвинути терапію цих захворювань. І це такий напрямок, який дуже активно розвивається. Цікавитись я почала десь зі школи, у старших класах».
Щодо упередженого ставлення щодо жінок у науці, кожна з науковиць має свій досвід. Наприклад, Ірина Савельєва на своєму шляху не зустрічала ознак дискримінації, і вважає, що Україна у цьому питанні є досить прогресивною:
«Обидва рази, коли я захищалась, моїми напарницями були жінки. Що стосується складу цих комісій, рад, так, переважно чоловіки, але знову ж таки, я би не сказала, що це тому, що є якесь окреме ставлення до жінок. Тому що Україна завжди була прогресивна, і ніколи не було обмежень для жінок. Якщо жінки хотіли, вони мали можливість, перепон не було. Мабуть, не хотіли, мабуть, це таке загальносвітове ставлення, що жінка – це хтось слабкий. Але українські жінки завжди демонстрували силу, волю і якщо вони хотіли – вони досягали мети».
Ірина зазначила, що загалом у світі наразі лише близько 33% наукових робітників – жінки, а в технічних науках взагалі близько 11%. Проте з часом тенденції змінюються, і вже за останні три роки, за статистикою, як поділилася науковиця, кількість жінок, які керують стартапами, зросла на 35%.
Оксана Зінченко ж навпаки мала досвід упередженого ставлення до себе, як до фахівця своєї галузі у нашій країні, проте не спостерігала зокрема такого відношення на Одещині:
«Я можу сказати, що те, що стосується нашої кафедри і нашого університету, та й взагалі, мабуть, Одещини, якщо так подивитися на кар’єрний шлях жінок в університетах, то я не можу сказати, що ця проблема стоїть гостро. Але якщо брати в цілому по Україні, то є дійсно певні проблеми, і навіть нещодавно була дискусія в одному пабліку науковому на Фейсбуці. На жаль, є певні ще такі стереотипні приклади поведінки чоловіків, коли вони собі дозволяють таку аргументацію в стилі «я дурочка» стосовно жінок».
Юлія Ситнікова, яка наразі працює в США, розповіла, що хоч пряму дискримінація американців обурює, більш «завуальований» спосіб такого ставлення присутній зокрема у відборі кандидатів на посаду:
«Я не кажу, що в Європі й Америці немає упереджень, але вони зараз, принаймні останнє десятиріччя, більш завуальовані. Тобто якщо хтось відверто каже, що ми вас не беремо на цю позицію тому, що ви жінка, то буде таке велике порушення і скандал. Тому так ніхто не каже. Але у кожному випадку важко казати чи якомусь кандидату дали преференцію тому, що він чоловік, чи дали більше заробітну плату, чи грант теж тому, що він чоловік чи це не так. І були дослідження, дійсно, коли одне й те ж резюме на наукове стажування надсилали з жіночим і чоловічим ім’ям, і до чоловічого резюме було набагато більше відгуків. Тобто це дійсно таке існує».
З приводу поєднання кар’єрного та сімейного життя думки також виявилися різними. Наприклад, Ірина Савельєва вважає, що вся справа у відношенні:
«Коли ти любиш те, що ти робиш, ось як дитину – коли ти любиш – ти виховуєш її, в тебе немає різниці ти встаєш серед ночі чи вранці, для тебе немає ні часу, ні обмеження у твоїх можливостях. Так само і з наукою, і з будь-якою роботою, яку ти виконуєш. Коли ти її любиш насправді – тоді тобі все вдається».
На думку ж Оксани Зінченко, витримувати баланс між науковою діяльністю та сімейним життям важко, тож у будь-якому випадку доведеться робити непростий вибір:
«Поєднувати успішно і те, й інше, мабуть, неможливо для жінки, тому що весь час ти будеш чимось жертвувати: або десь ти будеш втрачати в кар’єрі, або десь у спілкуванні зі своїми рідними. Але в принципі мене рідні розуміють».
Юлія Ситнікова ж переконана, що на це питання значним чином впливає країна, де людина бажає розвивати кар’єру та сімейне життя, проте наразі для неї пріоритетним у житті залишається наука та власні захоплення:
«Я не поєдную, я займаюся наукою та моїми іншими хобі та захопленнями, і мені здається, якщо б в мене були діти, багато чого не було б іншого в моєму житті. Якщо, наприклад, я б планувала мати дітей та родину, то я б, звісно, поїхала до Європи, не усіх країн – до певних країн Європи, бо в Америці дійсно поєднувати усе: родину і науку – це важко і дорого, то Європа напевно найкращий варіант для тих, хто поєднує».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
