Жителі Вилкового за сприяння екологічного проєкту огороджують обійстя сіткою, яка не захистить хіба що від вовка
У лютому позаминулого року журналісти видання «Південь сьогодні» вже розповідали про те, що до деяких мешканців Вилкового почали навідуватися дещо екзотичні «гості» – олені. Тоді «екзотика» наробила багато шкоди на городах, чим викликала неабияке незадоволення містян. На той час екологи Rewilding Ukraine почали шукати шляхи вирішення проблем, які дозволили б і оленям бути ситими, і яблуням (ці дерева виявилися найсмачнішми) – залишитися цілими. Одним з таких рішень стала сітка, яку використовували в якості фізичного бар’єра , аби закрити оленям доступ на городи.
Ідея виявилася робочою. І цьогоріч екологи проєкту продовжили забезпечення вилківців, які стикаються з набігами тварин на свої обійстя, сіткою. Про це нам розповів вже знайомий нашим читачам фахівець Rewilding Ukraine Олексій Пудовкін.
– Олексію, розкажіть, будь ласка, докладніше про цю акцію.
– Цьогоріч ми закупили ще сімдесят рулонів цієї сітки. Це три з половиною кілометри. Невелику кількість цієї сітки ми використали, аби огородити на Білгородському острові невелику територію під «Вилківські луги». Це мрія працівників Дунайського біосферного заповіднику. І ми вже теж «заразилися» цією ідеєю – повернути колишню красу острова Білгородський. Там за цей час все почало заростати очеретом. Дуже добре, що там підприємець Олег Моргун той очерет викошує. І корів він туди запустив. Власне тому ми туди і буйволів запустили – щоб вони очерет виїдали, щоб територія перетворилася на лугові пасовища.
А всю іншу сітку ми вчергове передали городникам, які подали заяви до Вилківської міської ради. Приїхало близько восьми людей. Там хтось вже поставив сітку, хтось встановлюватиме, як потеплішає.
– Щось якось малувато людей виходить на таку кількість сітки. Чи в них городи такі великі?
– Там на город йде і чотириста, і по п’ятсот метрів. Огороджують по всьому периметру. В заяві вказується довжина кожної зі сторін. Я вираховую загальну цифру. Плюс ми ж сітку не ріжемо. То виходить, що даємо більше, ніж потрібно, аби закрити весь периметр.
– Що це за сітка? Типу рабиці? Наскільки вона міцна?
– Є така сітка, вона має абревіатуру ДФЛ. Розшифровується «дорожньо-фермерська-лісова». Вона спеціально розроблена для захисту диких тварин чи від диких тварин. Там зовсім інше плетіння. З рабицею вона не має нічого спільного. Вона має дуже велику міцність на розрив. Тобто розірвати її практично неможливо. Там горизонтальні осі йдуть сталеві на чотири чи п’ять міліметрів. І плетіння не як в рабиці, а хрестоподібне. Воно витримує велике навантаження. Клітинки в неї різні по всій висоті. Внизу вони невеликі, а у напрямку верх – розширюються. Цю сітку застосовують в регіонах, де дороги проходять через лісові масиви, щоб мінімізувати ризик виходу диких тварин на траси. Там не те що олень та косуля, там заєць не проскочить.
З цієї сітки ми робили всі адаптаційні вольєри в Тарутинському степу. Вона там дуже непогано виконує свої функції. Єдине, що її треба правильно встановити, добре забетонувати стовпи. Її треба ідеально натягати. І вона там сторіччями стоятиме.
– А яка в цієї сітки висота?
– Для Вилкового я брав двометрову. Там більше не треба. У нас, дякувати Богу, не бігають кенгуру, аби її перестрибати. Олені там найбільші нахаби, які полюбили заходити на городи. Але ж вони не стрибуни. Вони собі йдуть і йдуть. Ткнулися в огорожу – починають обходити та шукати доступні місця. Тому два метри досить. Копитні не перестрибнуть.
Цю сітку ми брали, щоб хоч трохи підтримати цих людей, бо у них і так все…
Олені – вони, звичайно, шкідники ще ті. Їх не просто так називають «гілочниками». Навіть у найлютіші холоди, коли все занесено снігом, ніякої кормової бази на землі немає, вони спокійно стають на задні ноги, і тільки поїдаючи гілки можуть прожити дуже довгий період. У Тарутинському степу в нас в одному адаптаційному вольєрі росла дика слива – там колись чийсь город був. Погризли усі нижні гілки. Стоять собі на задніх ногах і тріскають.
– Тож якогось миру з городниками у Вилковому вдалося досягти?
– Так. Принаймні люди дуже добре спілкуються, телефонують. Немає негативу. Спочатку так, дійсно був. Люди не були до цього готові. Я розумію. Олень – це тварина, яку відвадити дуже важко. Я багато читав на цю тему. Це велика проблема. У тій же Британії, Шотландії дикі олені ходять, де хочуть. І, природньо, якщо їм сподобалося заходити на якусь ділянку, ніякі сирени, ніякі лякалки, лазерні відлякувачі, звукові, гормональні, що якісь там запахи дають… Їх відвадити нереально. Якщо він знає, що там дуже смачний кущик, він поки його не зжере, він туди ходитиме. І ось від оленя, насправді, захисту немає ніякого. Окрім огорожі. А в них там, в тій ж Шотландії, не заведено ставити огорожу. Може бути щось таке низеньке. І олені на полях просто стоять. Там не стада, це табуни. Там гігантська, колосальна кількість. Вони якщо кудись йдуть, то вони йдуть. І нічого неможливо з цим зробити. Намагалися якісь гіркі рослини висаджувати поруч з декоративними. Нічого! Навіть якщо спочатку гірке, він пролізе за солоденьким. Хоч колючі кактуси. Олені – шкідники. І періодично вони, звичайно, лізуть на городи. І я розумію обурення людей. Але вони мають розуміти, що то дика тварина. Вони кажуть: «ось ваші олені». Вони не наші. Ми їх привезли, ми їм дали можливість адаптуватися на цій території. До речі, вони дуже непогано адаптуються. Так само, як і «польські коники» на островах. Коли ще можна було виїздити для перевірки, їх було дуже багато. І приплоди були. Так само і водяні буйволи. Їм тут клімат підходить, кормова база – теж. Так само і лань європейська. Для них це дуже підходящий регіон.
До людей на городи лізуть скажені лисиці. Я мовчу про золотого шакала. Їх там тьма тьмуща. Я мовчу про диких кабанів, які розорюють городи. Якщо олень просто поїсть гілки, то кабан там за кілька годин все переверне. Він там собі лежбище влаштує. Косулі так само заходять. Все це якось людей не турбувало. А от олень зайшов!
– А ця сітка зараз захистить від лисиці, від шакала?
– Звичайно. Того там і клітинка мілка. Там не так просто пройти. Зрозуміло, що вони шукатимуть лазівки. Але це буде дуже важко. Якщо не порушувати цілісність сітки, не вирізати там десь біля пеньків, то зберігається її жорсткість. А на потужність розриву вона витримує дуже велику силу. Там, я ж кажу, заєць не пройде. Ну якесь там цуценятко чи кішечка пролізе.
– А яку висоту можуть «взяти» шакал чи лисиця?
– Ні, шакали не стрибають. Це ж така середня собака. І лисиця не стрибає. Вовк полізе. Якщо він побачить там вечерю, і таку добру вечерю, щоб не на один раз, і на усію зграю… Вони полізуть, і усією зграєю. Ну, на щастя, у Вилковому вовків немає. Тому боятися немає чого.
Діана ГЕРГІНОВА
