«Жест доброї волі» росіян на Одещині: які терни проходила українська «Богдана» під час вивільнення острова Зміїний
Влітку 2022 року під час знищення підрозділів армії рф, які намагались закріпитися на острові Зміїний, що на Одещині, вогонь по загарбникам вела українська колісна самохідна артилерійська установка (САУ) «Богдана». Ця 155-мм артилерійська система, тобто калібра НАТО, вперше була продемонстрована у 2018 році, а завершила перший етап вогневих випробувань лише за місяць до початку повномасштабного російського вторгнення.
Наші колеги з видання «Українська правда» детально розповіли, як славнозвісна «Богдана» примусила росіян піти на «жест доброї волі» на Зміїному, інформує ІА «Юг.Today».
Стояв спекотний день початку липня 2022 року, який мав стати останнім для єдиної української САУ «Богдана». З самого ранку військові Збройні Сили України, які от уже кілька тижнів дислокувались на краєчку України в Дунайських плавнях, взялися перевезти «Богдану» на іншу позицію. Плавні – це пласка відкрита рівнина, де команда поза укриттям миттєво перетворюється на ідеальну мішень для російської авіації. Тож діяти треба було швидко.
Як і десятки разів до того, самохідну артустановку з берега одного з відгалужень Дунаю завантажили на понтон. На іншому березі вже був насипаний невеликий пірс, по якому 27-тонна САУ мала з’їхати на сушу.
«Але неправильно підготували з’їзд: ґрунт був дуже мокрий. І «Богдана» задніми колесами, де якраз основна вага, падає в цей мокрий пісок, починає гребтись і загрузає. Її намагаються своїм ходом вивезти, рвуть, але не витримує карданний вал установки», – пригадує в розмові адвокат Євген Грушовець, який тими днями служив корегувальником «Богдани».
Важка САУ перехиляється на бік, а її ствол, ніби кількаметрова мітка для російських ракет, випинається в небо. Жодної важкої техніки, яка б могла витягнути «Богдану» з піску, у команди немає. Залишається єдина опція – кинути САУ там, де вона є, і спробувати знайти потрібні для неї запчастини у Вилковому Ізмаїльского району.
З «Богдани» швидко «роблять кущ», прикривають гілками та маскувальними сітками і залишають лежати просто на березі. Команда на невеликому катері пливе шукати запчастини, не уявляючи, чи буде що ремонтувати, коли повернуться.
На щастя, вся ця нервова історія відбувається уже після того, як «Богдана» та її французький брат «Цезар» змусили російський гарнізон на острові Зміїний до втечі, чи, кажучи російською, «жеста доброй воли».
Кілька тижнів до цього команда українських військових, проявляючи чудеса винахідливості, навчила багатотонні артустановки в прямому сенсі ходити по воді, ховатися в голому полі й головне – нищити ворога десь далеко в морі, працюючи за межами тактико-технічних характеристик.
Шлях до Зміїного: перезібрати «Богдану», врятувати Кривий Ріг
Героїчного звільнення острова Зміїний могло б і не бути. Адже на самому початку повномасштабного вторгнення єдину виготовлену в Україні «Богдану» розібрали на деталі.
Українська самохідна артустановка, яка б стріляла натовським снарядом 155 мм, почала проєктуватись задовго до широкомасштабного вторгнення. На параді до Дня незалежності 2018 року по Хрещатику вперше проїхав зібраний дослідний зразок такої САУ, яка отримала назву «Богдана».
Восени 2019 року закінчили виробництво першої повноцінної установки, яка пройшла первинні випробування. Але до початку 2022 року ці випробування так і не були завершені, а перша (вона ж і єдина) «Богдана» стояла в ангарі в Краматорську.
На початку російського вторгнення український Генштаб ухвалює загалом прогнозоване рішення – знищити всю зброю і перспективні розробки, що не можна використовувати і які потенційно можуть потрапити до рук ворога.
Саме за цим наказом, наприклад, на причалі під час ремонту в Миколаївській області був затоплений флагман українського флоту фрегат «Гетьман Сагайдачний».
За цим же наказом на заводі в Краматорську, де виготовляли ствол та інші деталі для САУ, «Богдану» розібрали на шматки. Але на початку вторгнення розібрану «Богдану» перевезли в Житомир. Там спеціалісти зібрали САУ наново і взялися доводити її до ладу.
«Роботи особливої за фахом в Києві не було. А в середині квітня я познайомився з командою «Богдани». Не знаю, звідки вони знали, що я корегував роботу арти, але вони кажуть, що от є «Богдана», і треба корегувальник, який вміє працювати з дроном.
Я підписав контракт із теробороною, познайомився з розрахунком – це всі ті хлопці, які були ще на випробуваннях, – і ми поїхали на Південь працювати», – згадує Євген Грушовець.
Євген – юрист київської фірми, яка свого часу захищала відомих людей, включаючи Михеіла Саакашвілі.
На початку вторгнення Грушовець із друзями, не маючи військового статусу, спостерігав за російськими військами під Києвом в районі Мотижина і Фасової. Потім вони познайомились із артилеристами та іншими військовими й наводили удари української арти по позиціях окупантів біля Києва.
Після Києва Євген поїхав у рідний для Зеленського Кривий Ріг, де і зустрівся з розрахунком «Богдани». Українська САУ була частиною тих сил, які зупинили російський прорив у бік міста навесні 2022 року.
«Ми з «Богданою» зустрілися в Кривому Розі. Коли я вперше її побачив, вона мені дуже сподобалась. У неї броньоване скло, і воно має такий дуже приємний зеленкуватий відтінок. Дуже гарний. Вона навіває відчуття міці. Я дружині розказував, що поки її нема, то у мене уже з’явилась інша – «Богдана», – з посмішкою згадує Грушовець.
Поблизу Кривого Рогу команда пройшла перше бойове злагодження. «Богдана» до того участі в боях не брала, тож її команда навіть не розуміла до кінця, на що ця установка здатна.
Перший виїзд на завдання закінчився повним фіаско. САУ зробила кілька пострілів, але ні розрахунок, ні корегувальники з дроном не розібрали, куди полетіли снаряди. Однак кілька десятків пострілів, робота на полігоні, злагодження корегування – і «Богдана» почала показувати, що може бути грізною зброєю.
Під Кривим Рогом команда «Богдани» відточила свою роботу настільки, що могла по кілька разів влучати в ту саму точку на відстані десятків кілометрів.
«Одного дня мені телефонують і питають, «чи може «Богдана» влучити у квадрат 400 на 400 метрів?». Я кажу: «Може». Мені ніхто більше нічого не казав, але я зрозумів, що йдеться про Зміїний. Тоді якраз ця тема із вивезенням зерна була на слуху. І коли наступного дня ми вирушили в Одеську область проводити рекогносцирування, то стало очевидно, що я вгадав», – згадує Євген.
«Богдана» у місті на воді: підготовка до звільнення Зміїного
Згадана Грушовцем розмова відбулася на початку червня 2022-го. До того моменту в битві за Зміїний було вже кілька трагічних поворотів.
Після того, як росіяни 24 лютого захопили острів, вони зробили з нього неприступну фортецю посеред моря. Основною складовою російських сил на Зміїному був не стільки дислокований там гарнізон, як насичена протиповітряна оборона.
Росіяни завезли на острів кілька новітніх комплексів ППО та потужну РЛС, які разом не давали змоги підібратись до острова ні з води, ні з неба.
Українські сили пробували дістати острів усім, що в них було, але особливих успіхів не досягли. Поставлені на Зміїному комплекси «Панцир-С» та «Тор» збивали і снаряди від покращених українських РСЗВ «Верба», і, до подиву ЗСУ, навіть ракети «Точка-У».
На початку травня Україна змогла вивести з ладу частину ППО на острові й під командуванням Головного управління розвідки здійснила спробу одночасного повітряного та водного десанту на Зміїний.
На жаль, той штурм не приніс суттєвих результатів та коштував життя десятку найкращих українських десантників та замкомандувачу ВМС Ігорю Бедзаю. При наступі втратили ще й кілька одиниць техніки, зокрема катери та вертоліт.
Для українського командування стало очевидно, що треба шукати якесь інше, несподіване рішення. І воно знайшлося тієї миті, коли хтось відкрив Google-карти і зрозумів, що по найближчій траєкторії від берега до Зміїного – менше 40 кілометрів. А отже, його можна дістати і «Богданою», і вже наданими на той час першими французькими САУ «Цезар».
«Ми порахували, що «Богдана» б’є більш як на 40 кілометрів, а значить, дістане до острова. Але це ж війна, треба отримати добро від командування. Тому ми збираємо манатки і їдемо в Одесу до командувача ОК «Південь» Ковальчука»,– розповідає Мирослав Гай, який тоді був членом команди «Богдани».
Загальний задум операції виглядав досить просто: росіяни не зможуть збити артилерійський снаряд, а «Богдана» і «Цезар» реально добивають до острова.
В теорії все виглядало більш ніж реалістично. До реалізації операції залучили 56-ту бригаду, місцевих прикордонників та всіх, хто міг допомогти.
Команда «Богдани» вирушає у Вилкове, місто на воді на крайньому півдні Одеської області. Саме з берега навпроти «української Венеції» – найменша відстань до Зміїного. Але тут у військову гру вступила природа.
Із самого Вилкового до Зміїного ні «Богданою», ні «Цезарем» не дістати. Щоб стріляти по острову, військовим слід було вивести САУ на морське узбережжя. Хто був у тих краях, знає, що місто від моря відділяє каскад островів і плавнів, по яких немає сухопутної дороги. Єдиний шлях до берега моря – по воді.
Вирішити цю проблему вдалося за допомогою понтонів, які військові дістали у місцевих бізнесменів. Щоночі «Богдану» і «Цезар» заганяли на плавучі платформи і по три-чотири години в один бік сплавляли руслом Дунаю і його відгалужень до визначених позицій.
Понтони виявились дуже високими, щоб нормально з’їхати з них одразу на берег. Тому місцеві прикордонники розжились спеціальним водним краном, яким можна поглиблювати берег чи, навпаки, намивати невеликі пірси.
Цей кран належав проросійським контрабандистам місцевого розливу, які втекли з Вилкового в перші дні вторгнення. Вони обслуговували цією технікою свої незаконно збудовані дачі на островах біля міста. Тепер же кран прилаштували для роботи на перемогу: копати причали для понтонів, намивати переїзди між різними позиціями і з’їзди-заїзди для техніки.
Щодня річки розмивали насипи і засипали причали, і щоночі військові поновлювали їх знову.
Роль цієї сізіфової роботи важко переоцінити. Плавні – це не зовсім земля. Це шар ґрунту та рослин завтовшки десь 50-60 сантиметрів, який плаває на поверхні і під яким знову вода. Там неможливо навіть викопати нормальний окоп, бо його одразу заливає.
Провезти по такій поверхні 27-тонну «Богдану» чи 18-тонний «Цезар» видавалось нереальним. І тільки завдяки тому, що місцеві бійці знали кожен куточок тих островів і заплав, САУ змогли пройти буквально по воді.
Перший тиждень життя у Вилковому команда витратила на те, щоб у прямому сенсі спустошити весь місцевий будівельний ринок.
Скуповували бензопили, інструменти, дошки, цвяхи, палатки, вервечки – все, що могло згодитись для облаштування непомітних місць дислокації у плавнях.
Окремою бідою були комарі, які в тих краях, по-перше, здоровенні, по-друге, просто люті.
Кілька днів пішло на те, щоб у суцільних чагарях і кущах вирізати сховки для персоналу. Так само були зроблені замасковані точки, де ховали артустановки, коли вони не працювали.
Щоб збити з пантелику російську РЛС і ракети, на деревах уздовж усього сектору узбережжя понавішували різні металеві об’єкти: коли росіяни вмикали локатори (а вони реагують на залізо), в них «світився» весь берег одразу. Таким чином вирахувати дві, хоч і великі, САУ в плавнях було набагато важче.
Станом на 16-17 червня основні приготування були майже завершені. Наставав час артилеристам взятися до того, заради чого вони власне приїхали, – звільняти острів від росіян.
«Монотонне знищення»: «Байрактари» в небі, САУ на землі
Рано вранці, якщо не сказати вночі, 17 червня по описаному вище маршруту з понтонами і намитими переправами на позиції у Дунайських плавнях першою проїхала установка БМ-21 «Град». Ще за два дні, 19 червня, вперше на позицію виїхала «Богдана».
«Ми мостили все, що було під рукою, – дошки, дерева. Бо «Богдана» втрамбовувала пісок і просідала. Коли вперше завозили «Цезар» о четвертій годині ранку, то задні колеса провалились в пісок, загрузли, його почало перекидати на бік, понтон від’їхав, всі в шоці», – пригадує перипетії операції корегувальник «Богдани» Євген.
Операція могла б закінчитись навіть не почавшись. Але до сходу сонця «Цезар» вдалося підважити, вирівняти і вивезти на твердий ґрунт. «Богдана», під якою так само просіла земля, вигреблась за рахунок потужного двигуна.
Але це були не останні неприємності першого дня. Коли САУ нарешті дістались до позицій і зробили перші постріли в бік Зміїного, почали проявлятись властиво артилерійські проблеми.
Після трьох перших снарядів у «Богдани» прогоріли ущільнюючі кільця у стволі. «Цезар» здався після перших двадцяти – потекло масло.
Місія вимагала від техніки постійних надзусиль, обидві САУ мусили працювати на самій межі технічних можливостей. Але щоб вони обидві здалися в перший же день, на таке ніхто не сподівався.
Поки команда вирішувала, як відправити установки назад на ремонт і що робити далі, росіяни не спали. В перший же день ворожа авіація вдарила по позиціях кількома ракетами. На щастя, удар прийшовся на кілька кілометрів у бік від місця, де перебували військові та прикордонники.
«Наше командування зробило нам прикриття з «Буком». І ми їх просили, що ви можете не стріляти, але завжди світіть радар, щоб орки бачили, що ви тут є. Але росіяни влупили все одно. Ми коли приїхали туди, де прилетіло, то там таке гігантське озеро утворилось», – зізнається Мирослав Гай.
Коли установки полагодили й обидві САУ вернулись на позиції знову, перші постріли поставили перед учасниками операції наступну неочікувану задачу: корегувальники не бачать, куди падають снаряди.
З’ясувалось, що снаряди в «Цезаря» вибухають не в момент удару об поверхню, а за вісім метрів над нею. Це дає можливість досягнути максимального розльоту уламків і відповідно більшої площі ураження. Але коли такий снаряд вибухає над водою, то місця розриву майже не видно.
Особливо, якщо врахувати другу проблему, – відстань. Острів розташований майже за 40 кілометрів від берега. А підлетіти до нього на комфортну для спостереження відстань було неможливо.
Matrix і Mavic, через які за островом спостерігали з берега, не могли далеко висунутись в море, бо російська РЕБ щільно глушила сигнал. А «Байрактар» не міг дати ідеальну картинку, бо його не можна було підпускати ближче 28-30 кілометрів, інакше він залітав у зону ураження російського ППО.
Тому корегування відбувалось з двох різних місць: на березі команда орієнтувалась на дані своїх дронів, а в штабі ОК «Південь» генерали дивились картинку з «Байрактара» і корегували удари.
«Якщо я бачу нашу картинку, що розрив у воді перед островом, то значить, це недоліт. Я з берега розумію, куди треба вліво-вправо взяти. Тому «Байрактар» висів на перпендикулярний осі і мав корегувати вогонь по глибині острова», – пояснює Грушовець.
Однак до початку операції не вдалося провести нормального злагодження між корегувальниками на березі і в штабі, тому спершу виникали «нюанси».
«Ми бачимо, що вони неправі, але там сидять генерали і командують, що «плюс 400 метрів», а я ж точно бачу, що не треба. Ми вистрілили – нічого нема, явно переліт. Коротше, в якийсь момент я кажу: «Давайте я під свою відповідальність спробую бити так, як ми бачимо». І ми як почали лупити!
«Богдану» потрібно відчути, як вона стріляє. Повинна бути злагодженість між корегувальником та розрахунком. В нас ця злагодженість вже була», – з захопленням розказує Грушовець.
Після перших днів роботи «Богдана» пристрілялась, впевнено «присіла» на землю, і в якийсь момент команда зрозуміла, що може корегувати влучання на плюс-мінус двадцять метрів по острову, який лежить за сорок кілометрів від них.
«Особливо легко стало, коли ми розбили РЛС і їхнє ППО. Воно так гарно і довго вибухало! А потім ми зрозуміли, що уже нічого не глушить сигнал дронів», – зазначає корегувальник «Богдани».
З самого початку операції команда в плавнях далеко розвела позиції різних артустановок, щоб не наражати їх всі одразу на небезпеку від одного прильоту. Крім того, працювали САУ тільки по черзі: трохи «Цезар» постріляв і ховається, стріляє «Ураган», після нього – «Богдана».
Всі залишки від снарядів і пострілів одразу збирали і ховали, щоб не видавати місце базування.
І так – більше тижня, з 21 по 30 червня. Коли на острові розбили ППО, до знищення російських сил знову підключили українську модифікацію «Града» РСЗВ «Верба».
В день «жесту доброї волі», 30 червня, зранку працювала тільки «Богдана». Фактично кожен постріл влучав у Зміїний, що робило перебування там російського гарнізону просто безглуздим.
«Ми зробили аж 46 пострілів. Снаряд летить до острова 90 секунд. Але треба якийсь інтервал, щоб ствол встигав трохи охолонути. І так один за одним ми відправляли снаряди, така монотонна система для знищення», – пригадує Грушовець.
На «зміну» того ранку в команди було п’ятдесят снарядів. Останні чотири припасли на випадок, якщо росіянам привезуть підкріплення чи евакуаційну місію. І коли вони таки прилетіли, щоб забрати залишки свого гарнізону в Крим, на острові пролунало ще чотири потужні вибухи.
На цьому контроль росії над українським узбережжям в цьому районі можна було вважати остаточно втраченим. За кілька тижнів у Стамбулі підписали «зернову угоду», де російська федерація фактично визнала, що більше не може диктувати умови в українській частині Чорного моря.
Вранці одного з наступних днів українські військові, які заступлять на чергування, побачать неймовірну картину: між їхніми позиціями й островом, ніби зграя чайок, що летить по шматок хліба, зібралося кілька десятків величезних сухогрузів. Важкі судна йшли в порти «Великої Одеси» по хліб.
***
«Це була, мабуть, найстрашніша ніч. Ми думали, що росіяни точно рознесуть «Богдану» на шматки. А що, ми її прикрили, але це ж здоровенна залізяка в полі. Її знайти було – раз плюнути», – пригадує день описаної на початку поломки один із дотичних до операції військових.
Але вранці команда знайшла свою САУ цілою. Кілька годин ремонтів і спроб витягнути загрузлу «Богдану» дали результат. Установка вибралась з піску.
Зміїний був звільнений, тож «Богдану» і її французького побратима вивезли з позицій і відправили на ремонт.
На їхні місця заїхали інші «Цезарі» – для патрулювання на випадок якихось рухів росіян. І фактично одразу, як «Богдана» поїхала, черговий ракетний приліт зачепив одного з «французів».
Як кажуть учасники того етапу битви за Зміїний, «Цезар», як справжній джентльмен, прикрив «Богдану» собою.
«Знаєте, «Цезар», – це супер класна система. Сучасний, багато електроніки, потужний. Але, як всяка хороша техніка, він трохи заніжний для таких умов, коли треба працювати за межею можливостей. Він класно себе показав, хоч і створений взагалі для інших задач», – резюмує кілька важких червневих тижнів один із учасників операції.
«Нашу «Богдану» через її простоту можна було молотком на місці полагодити. У нас була ситуація, коли ми з трактора якогось у Вилковому забрали деталь і поставили на «Богдану», і вона чудово працювала далі.
Я впевнений, що якщо довести існуючу «Богдану» до розуму, то це буде одна з найкращих установок у світі. Її ствол здатен витримувати постійну стрільбу максимальними зарядами по шість порохів. Такого не може ніхто», – погоджується з ним Євген Грушовець.
У такому ж ключі думає вище військове керівництво України. За даними «Української правди», після успіху «Богдани» на Зміїному вона викликала особливе зацікавлення президента Володимира Зеленського.
Нещодавно міністр оборони Олексій Резніков запостив фото з абсолютно новенької «Богдани», виготовленої під час ракетних атак в Україні.
Ще восени 2022 року «УП» дізналась, що українська САУ існує уже далеко не в єдиному екземплярі. Повідомлення Резнікова дає надію, що в історії перемог «Богдани» буде не лише один розділ.
Роман Романюк, УП
