Захисник з Білгород-Дністровського району вдруге вступив до лав ЗСУ, аби боронити країну від ворога
Дмитро – 25-річний уродженець Білгород-Дністровщини, який вже вдруге вступив до лав Збройних Сил України. У свої 18 років він пішов на війну добровольцем та служив з 2017 по 2019 рік у зоні проведення Операції Об’єднаних сил: був у Станиці Луганській, біля Маріуполя. Тоді хлопець служив у лавах 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади та у 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Нещодавно Дмитро підписав контракт зі Збройними Силами України та вже відправляється у навчальний центр. Історію захисника розповіли у дописі Одеського обласного ТЦК та СП, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
«Я не боюся потрапити на фронт», – каже військовий.
Після закінчення контракту у 2019 році хлопець працював у Києві на підприємстві, що виробляє вікна. З початку повномасштабної війни керівництво підприємства багато допомагає армії — постачало автівки, матеріали для облаштування бліндажів. Згодом колеги Дмитра один за одним змінили робочий комбінезон на військову форму, тому і Дмитро вирішив знову приєднатися до лав ЗСУ.
«Мені виповнилося 25 років, тож вибір простий — контракт або мобілізація, від ТЦК та СП я би точно не ховався», – розповідає хлопець.
До військової частини досвідченого бійця взяли дуже охоче, тож після навчання за спеціальністю – номер обслуги зенітного артилерійського відділення, він одразу поїде у бойову частину:
«Звернувся до дядька, бо він з початку повномасштабного вторгнення багато допомагав військовим, згодом сам пішов служити. Дядько поговорив зі знайомими командирами. Вони сказали, що заберуть з руками й ногами, бо є бойовий досвід. Знайшли місце в частині, виписали рекомендаційного листа. І ось я тут», — розповідає Дмитро.
Захисник вважає, що дати відсіч ворогу, що прийшов на наші землі – це обов’язок, і кожен має якось допомагати війську:
«Ці чорти прийшли до нас і треба їх виганяти, бо по своїй волі вони не підуть. Тому служити треба всім, хто може тримати зброю чи іншим чином бути корисним війську. А не так, що одні воюють, а інші ховаються.Коли війна закінчиться, я не знаю, що вони будуть розповідати оточуючим про себе. Де вони були, коли країна билася з ворогом. Як будуть дивитися в очі родичам та побратимам полеглих захисників, які повернуться з війни».
